На Поліссі замість Геловіну кликали Дідів: що лишали на столі для душ померлих

Поки світ наприкінці жовтня вдягає маски й різьбить гарбузи, в українських селах кілька століть тому ця межа між осінню і зимою мала зовсім інший зміст. На Поліссі вірили, що саме в ці дні стирається межа між світом живих і померлих, і душі предків навідуються до рідних домівок.

Про давні осінні поминальні звичаї, які називали Дідами, розповідають у проєкті «Полісся.Перезавантаження». У кельтів цей період пов'язували із Самайном, що став одним із витоків сучасного Геловіну. А в українській традиції існували свої обряди вшанування померлих, згодом переплетені з християнством.

Як язичницьке свято стало християнським

На Заході День усіх святих закріпили на 1 листопада, а вечір напередодні назвали All Hallows' Eve, звідки й походить слово Halloween. У східнослов'янській традиції осінні поминання пов'язали з днем святого Дмитрія, тож побутували Дмитрівські Діди, які згодом переросли в сучасну Дмитрівську поминальну суботу.

На Поліссі в ці дні чекали не страшилок, а зустрічі з власним родом. Душі померлих, за повір'ям, вабив запах свіжоспеченого хліба, млинців та колива, які спеціально готували до поминальної вечері.

Що лишали на столі для предків

Напередодні поминального дня родина збиралася за столом, запалювала свічку, молилася і запрошувала померлих родичів словами: «Діди, Діди! І свої, і чужі, і знані, і незнані, ходіть до мене на вечерю!» Якщо ж предків не покликати, вірили, що вони можуть образитися й навіть заподіяти шкоду господарству.

Для душ залишали окрему тарілку зі стравами та воду. Перед тим як сісти, здмухували місце на лаві, аби ненароком не придавити душу. Вечеряли мовчки, зі столу не прибирали й посуд не мили до ранку, а комин не затикали, щоб душі могли вільно пробратися до хати.

Наступного дня господиня виходила на ґанок проводжати предків: «Ідіть, Діди, дай Боже, щоб на те літо ми вас діждали».

Чого не можна було робити

У Дмитрівську п'ятницю тримали суворий піст. Не радили прясти, ткати чи мастити хату глиною, бо вірили, що так можна випадково заснувати або заліпити предкам очі, і вони не знайдуть дороги додому. Після вечері вранці йшли до церкви на панахиду, а тоді - на цвинтар, де на могилах запалювали свічки й лишали цукерки чи пряники.

Окреме повір'я збереглося на Ратнівщині: якщо в родині були потопельники, залишки поминальної вечері відносили до води. Цього дня також поминали загиблих на війні та тих, хто помер насильницькою смертю.

Хоча давні обряди поступово відійшли в минуле, у церковному календарі й досі є Дмитрівська поминальна субота, коли віряни моляться за померлих рідних і відвідують храм. Діди - це спосіб пам'ятати свій рід, називати імена тих, кого вже немає поруч, і передавати цю пам'ять дітям.