Путін поспішає до морозів. Чому Кремль прагне дотиснути Україну до зими

Листопад. Зима наближається. У «Рошені» вже кілька днів продають Дідів Морозів. Зазначимо, до чого підводять нас конспірологічні дослідження за підсумками жовтня.

• 1 •

Генштаб ЗСУ оцінив втрати РФ за підсумками місяця – 54 400 убитих і поранених. Це абсолютний рекорд з початку повномасштабного вторгнення. Також було зафіксовано рекорд втрат російської армії за добу – 2 250 осіб (21 жовтня). Жахлива цифра для нормальної країни, якщо задуматися.

СБС також повідомила про нанесення рекордних втрат живій силі ворога – 16 796 російських солдатів демілітаризовано, з них 7 926 – назавжди.  Найгарячіший напрямок – Добропілля, хоча й безліч інших ділянок фронту важко назвати спокійними.

Золота осінь добігає кінця, листя опадає, російські війська не встигають вирішити головне завдання – до зими вступити в запеклі міські бої за Слов’янсько-Краматорську агломерацію.

Російське командування робить відчайдушні (читай – самогубні) спроби прорватися, але, принаймні поки що, – безуспішно.

Путін Добропілля «взяв» авансом, російські війська бомбардують фейковими відео про нібито контроль над містом. Але факти невблаганні: на землі жовтень Росії, скоріше, відібрав.

Це не означає, що для нашої армії все безхмарно. Фронт тримають на межі й за межею людських можливостей. Але тримають. Місцями покращують позиції. Тому Кремль змушений проходити сезон переговорів у невигідних умовах на поганому тлі.

• 2 •

У цьому контексті слід додати ще один штрих до «заходів взаємної довіри» в районі Олешок. Україна врятувала своїх громадян. Це самодостатня мета, яка не потребує жодних обґрунтувань. Але чому Москва на це погодилася? Зовсім не тому, що Путін – «гуманіст».

Справа в тому, що активний вплив української армії на логістику ворога у Приазов’ї та на виході з Криму, а також контроль району дронами «малого неба» де-факто прирекли російське угруповання в цьому секторі на повільну, але неминучу загибель. Російська оборона деградувала. Короткий перепочинок дасть росіянам можливість трохи підбадьоритися.

Це мінус. Але треба розуміти дві речі. По-перше, це тимчасово. По-друге, Росія програла головне. Тепер усі, хто має очі, бачать: українська армія бездоганно виконує накази командування, а організація припинення вогню технічно здійсненна.

На що й звернув увагу наш міністр закордонних справ Андрій Сібіга: якщо можна організувати припинення вогню тут – можна скрізь, якби було бажання.

Але бажання у Росії немає. І це дуже наочне усвідомлення, яке зводиться до факту: Росія піде на реальні переговори та замороження конфлікту лише за умов впливу непереборної сили.

Поточний «вплив» у Кремлі вважають таким, що можна подолати, особливо – спостерігаючи за процесами в Європі. Зокрема – за антиармійськими виступами в Німеччині.

Тобто Москва продовжує демонструвати видимість такого базового розрахунку: до весни Україна буде вкрай виснажена, а європейців з різних боків підтиснуть. Що й приведе до певного бажаного результату у вигляді припинення організованого опору.

• 3 •

Насправді все вказує на те, що Путін категорично не хотів би затягувати війну у зиму. І дуже зацікавлений у тому, щоб притиснути нас до настання холодів. Аргументи?

По-перше, санкції боляче б’ють по РФ. Високі ціни на нафту не рятують. Про це кричать навіть офіційні цифри Росстату. До весни ситуація може погіршитися до такого стану, що її буде важко контролювати.

По-друге, благодійністю у колі гегемонів та кандидатів у гегемони ніхто не займається. Так, США, як і раніше, є найбільшим хижаком. З одного боку, це означає, що там, де інтереси американського бізнесу суперечать російським, тактичні реверанси допустимі, але стратегічно ніхто не перестане перетворювати росіян на фарш і вивертати їм кишені.

Тому ми чуємо оглушливу тишу зі США після трьох задимлень поспіль (!) на російських НПЗ: Новокуйбишевському, одному з уфімських та нижегородському. Перший і третій заводи диміли дуже масштабно. Що свідчить: російська нафтова галузь може взимку максимально занепасти.

Як я вже згадував у статті про постачання дизельного палива до Бразилії, підрив російських НПЗ цілком відповідає стратегічним інтересам американських нафтовиків. Так само, як і знущання над Катаром відповідає інтересам американських газовиків. Тут усе якраз прозоро.

Трамп зробив «стрибок головою в штангу» з «дизельною угодою», розраховуючи на електоральний бонус. Це, скоріше, зіграло на шкоду на виборах, тому задимлення в РФ перестали бути настільки важливою темою.

Зразу реалізувати задум із підривом усієї системи антиросійських санкцій не вдалося, хоча їх серйозно похитнули. Зараз у адміністрації Трампа інші проблеми – вони готуються до дня виборів, де намічається запекла боротьба.

І це після невдачі в Бразилії. І це після ситуації в Ізраїлі, близької до патової (Нетаньяху поки що втримався, але за владу йому доведеться поборотися). Тобто баланс настроїв у Вашингтоні щодо Москви може змінитися. Тому взимку буде особливо боляче й прикро.

З іншого боку, за останні дні українські війська дісталися кількох хімічних заводів, перерахували російські літаки, зачепили пускову установку ОТРК «Іскандер». А також вкотре вразили об’єкти військового заводу в Каменську-Шахтинському (Ростовська область). Не лише нафта – суто військовий сектор РФ перебуває під безперервним тиском.

Тобто до кінця року під час двох подій (АТЕС у листопаді та Ж20 у грудні) у Путіна буде останній шанс реалізувати «гру в більшості». А що буде далі – невідомо. Тому він поспішає. Звідси й звірства проти цивільного населення, удари по енергетиці, мостах тощо.

• 4 •

Останніми днями виникла якась особлива нервозність у економічній сфері. Хтось очікує на наслідки можливих виступів Трампа та Нетаньяху в зоні Перської затоки. Хтось хвилюється через інтригуючі показники ШІ-монстрів. Когось турбує Китай і зазіхання північнокорейців на криптобіржу.

Усе це на тлі безлічі регіонально-локальних завихрень, про які ми не чуємо, але які точно перебувають у полі зору гегемонів і рептилоїдів.

Наприклад, конфлікт між Ефіопією та Еритреєю, до якого може долучитися Єгипет. І тоді взагалі нікому в Європі не здасться мало: вилазка марокканців у Сеуту виглядатиме як миттєвий візит ввічливості.

А тут ще й поляки раптово відчули себе самотніми на загальноєвропейському святі непокори та карнавалі заворушень. Вирішили приєднатися. Зворушливе об’єднання Найджела Фараджа та Марін Ле Пен на підтримку Кароля Навроцького – просто ідеальна картинка.

Тому з усіх боків, з різних джерел лунають тривожні голоси – може, якось колективно заспокоїтися? Як-небудь глобально деескалувати ситуацію? І нарешті вже зайнятися контурами нового світового порядку, поки старий остаточно не впав на голову.

Може, цього разу спробувати обійтися без глобальних катаклізмів і перетворення Європи на руїни на кладовищі?

Напевно, пани Стубб і Сторе ставили Путіну запитання – як би він уявляв собі сценарій взаємної деескалації? Адже незабаром Новий рік. Путін, напевно, відповість, що в нього поки що все йде за планом і є ще кілька тижнів, щоб проявити активність. А там буде видно.

По суті – це був перший такий контакт впливових європейців (насамперед – Норвегії) з Москвою за довгий час і окремо від США. Не всіх у Європі однаково порадувала ця розмова. Однак у норвежців є достатньо простору для маневру та багато грошей. Тому до дзвінка в Москві, напевно, поставилися серйозно.

Підсумок. У листопаді буквально щодня відбуватимуться якісь події. Саме зараз підраховують голоси за нового президента Болгарії, яким (згідно з екзит-полами) стане недружня до нас жінка. З огляду на тиск РФ на судноплавство біля берегів Болгарії точно додасться галас на тему згортання допомоги Україні.

До 5 листопада з’явиться картина щодо США. Залежно від масштабів поразки Трамп буде схильний до екстравагантних «рішучих» рішень.

Для нас ключове – підтримка темпу нанесення втрат російській армії. Щоб до зими фронт де-факто завмер. Це може відкрити можливості, яких зараз немає. Наприклад, раптово актуалізувати «демілітаризовані зони» та «припинення вогню» у найнесподіваніших місцях.

Завдання в тилу не змінюється: потихеньку, без ривків вивезти. Посильно підтримувати своїх у армії. Але головне – вивезти.

Вже кілька років як актуальна загальна думка: у разі катастрофи держава, якщо й допоможе, то не відразу. Перші удари все одно доведеться витримувати, розраховуючи лише на себе та близьких. Ось цей рубіж оборони треба плекати й дбайливо оберігати.

До речі, як там із щепленнями цього року? Якесь відчуття недомовленості. Ну, і традиційне питання – освіта. Півсеместру якось відмучилися. Але у студентів через місяць сесія. На тлі дуже слабкої надії, що ситуація покращиться. Тому прямо зараз необхідне рішення щодо можливості дистанційних іспитів. Особливо – для гуманітаріїв (далеко не всі виші до цього готові, наполягають на тому, щоб усе здавати офлайн).

З технічними спеціальностями складніше, у них своя атмосфера. Але хоча б тих, кому не потрібно тикати в прилади, можна не мучити. Нехай вже десь влаштуються в облаштованій норі. Упертість тут неприпустима.