Як Іван Мазепа став однією з найбагатших персон Європи та на що витрачав свої колосальні статки

Проте шлях до цього колосального багатства був викладений не лише військовими тріумфами, а й надзвичайно тонкою економічною грою на межі геніальності. Як саме людина із блискучою європейською освітою акумулювала ці гігантські ресурси й чому його інвестиції досі визначають культурний код цілої частини континенту, 24 Канал розповість трохи докладніше.

Звідки у гетьмана взялися статки, яким заздрили найбагатші магнати Західної Європи?

Щоб зрозуміти природу багатства Івана Мазепи, варто відкинути стереотипний образ суто військового ватажка. За свідченнями шведських хроністів, зокрема Густава Адлерфельта, який супроводжував короля Карла XII, скарбниця гетьмана та запаси його резиденції у Батурині вражали уяву навіть бувалих європейських генералів. Мазепа діяв не як типовий феодал, а як прагматичний генеральний директор величезної корпорації, що мала прямий вихід на ключові міжнародні ринки. Його головним фінансовим інструментом стала монополізація та безпрецедентне масштабування експорту.

Основу капіталу гетьмана складав масштабний експорт аграрної продукції та стратегічної сировини. Величезні партії зерна, селітри, поташу, воску та цінного хутра безперебійно текли до Гданська, Кенігсберга та Риги, звідки розходилися ринками Англії, Франції та Нідерландів. Поташ, наприклад, був критично необхідним для європейських мануфактур, що виробляли скло та мило, а Мазепа жорстко контролював левову частку цих поставок зі Східної Європи.

Окрім експорту, колосальні "живі" гроші приносила система внутрішніх монополій (оренд) на виробництво і продаж алкоголю, дьогтю та тютюну, а також збір мита. А ще ж він мав десятки тисяч гектарів землі, на яких безперервно працювали сотні млинів, ґуралень та залізорудних мануфактур. Ба більше, Мазепа був одним із найбільших землевласників не тільки в Україні, а й у Московському царстві – Петро І, який до 1708 року безмежно довіряв гетьману, подарував тому величезні маєтності у Рильському та Путивльському повітах.

Мазепа був одним із небагатьох правителів свого часу, хто досконало розумів концепцію диверсифікації ризиків – він ніколи не тримав усі активи в одному місці. Частина його капіталів лежала у вигляді золотих монет та коштовностей у добре захищених скарбницях, а також працювала як кредитний капітал. Його фінансова могутність була настільки відчутною, що гетьман міг дозволити собі кредитувати іноземних монархів (наприклад, польського короля Августа ІІ) та утримувати власні наймані армії, не чекаючи субсидій ззовні.

Тут варто заради справедливості додати, що значна частина коштів також йшла на фінансування військових кампаній Петра І у Північній війні та спорядження козацьких полків за власний кошт. Попри можливі моральні нюанси, це був класичний європейський меркантилізм, реалізований з бездоганною точністю та чітким математичним розрахунком.

Тисячоликий Іван Мазепа – герой української історії: дивіться відео IstoriyaBezMifiv

На що Іван Мазепа витрачав свої незліченні багатства замість власного комфорту?

Маючи ресурси, яких цілком вистачило б на купівлю невеликої європейської країни, Іван Мазепа обрав шлях, що кардинально відрізняв його від більшості тогочасних правителів. Замість того щоб потонути у гедонізмі чи будувати закриті приватні резиденції, він почав системно інвестувати у "м'яку силу" – вищу освіту, релігію та монументальну архітектуру. Дослідники часто називають цей феномен унікальним спалахом бароко, "мазепинського бароко", який фінансувала фактично одна гетьманська кишеня. Мазепа чудово розумів, що імперії розпадаються, армії зазнають поразок, а університети та собори стоять століттями, формуючи пам'ять нації.

Найбільшою та найуспішнішою інвестицією Мазепи став інтелектуальний капітал. Він перетворив Києво-Могилянську академію на потужний східноєвропейський аналог Сорбонни чи Оксфорда. За його особисті кошти зводили нові просторі навчальні корпуси, купували рідкісні латинські інкунабули у Західній Європі, а найталановитіші студенти отримували щедрі стипендії для продовження навчання в університетах Німеччини та Італії.

Окрім цього, гетьман профінансував будівництво, реставрацію та оздоблення понад 40 величних храмів. Знаковою інвестицією стала й побудова для Києво-Печерської лаври грандіозних кам'яних оборонних мурів із вежами та церквами, які й досі є окрасою Києва. При тому його замовлення виконували найкращі майстри континенту.

Також Мазепа регулярно відправляв колосальні фінансові пожертви до Єрусалима, Афона, Синаю та Алеппо. Срібна чаша з його гербом, подарована Храму Гробу Господнього в Єрусалимі, та надруковане суто його коштом арабське Євангеліє для православних сирійців – це не просто акти глибокої віри, а філігранно продумані геополітичні кроки. Так він утверджував свій статус на міжнародній арені як могутнього, високоосвіченого та надзвичайно щедрого європейського лідера. Його статки стали головним інструментом створення культурного щита, який виявився набагато міцнішим за будь-які фортечні мури чи гармати.

На жаль, фінал цієї економічної імперії був трагічним. Левова частка багатств Мазепи, разом з його унікальною бібліотекою, архівами та мистецькими колекціями, була розграбована російськими військами Олександра Меншикова під час жорстокого знищення Батурина у 1708 році. Усі маєтності гетьмана конфіскував Петро І. Ті дрібки, які вдалося врятувати, Мазепа забрав із собою у вигнання до Бендер, де залишки колись безпрецедентного капіталу пішли на утримання в еміграції та дипломатичну боротьбу за незалежність України.