Мігель Діас-Канель

Діас-Канель Мігель: президент Куби (з 2018 року) та перший секретар ЦК Комуністичної партії Куби (з 2021 року)

Діас-Канель Мігель — очолив і продовжив авторитарний однопартійний режим в умовах глибокої соціально-економічної кризи та народних протестів, на які відповів жорстокими репресіями

Біографія

Мігель Маріо Діас-Канель Бермудес народився 20 квітня 1960 року в місті Санта-Клара, провінція Вілья-Клара, Куба.

Освіта

Після служби у Революційних збройних силах, у 1982 році Мігель закінчив Центральний університет Лас-Вільяс за спеціальністю інженер-електронщик.

Пізніше, вже перебуваючи на вершині влади, у 2021 році Діас-Канель захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук. Його наукова робота була присвячена системі державного управління, заснованій на науці та інноваціях.

Сім'я

Батько політика, Мігель Діас-Канель, працював на пивоварному заводі, а мати, Аїда Бермудес, була шкільною вчителькою.

Мігель був одружений двічі. Від першого шлюбу з Мартою Вільянуевою у нього є двоє дітей. Його другою дружиною стала Ліс Куеста Пераса, яка часто супроводжує його в офіційних поїздках.

Кар'єра

Після закінчення університету у 1982 році Діас-Канель розпочав службу офіцером у Революційних збройних силах (РЗС) у Навчальному центрі №3875, де перебував до 1985 року. Потім Мігель перейшов на викладацьку роботу у свою альма-матер, Центральний університет Лас-Вільяс.

Політична кар'єра Діаса-Канеля почалася в рядах Союзу молодих комуністів. Наприкінці 1980-х років він виконував «інтернаціоналістичну місію» у Нікарагуа.

Після повернення Мігель швидко просувався партійною лінією. У 1994 році він став першим секретарем провінційного комітету Комуністичної партії Куби у рідній провінції Вілья-Клара, а у 2003 році був переведений на аналогічну посаду в провінцію Ольгін. Того ж року Діас-Канель увійшов до вищого органу влади — Політбюро ЦК КПК.

У 2009 році Рауль Кастро призначив його міністром вищої освіти. У 2012 році Діас-Канель став віцепрезидентом Ради міністрів, а у лютому 2013 року — першим віцепрезидентом Державної ради, що офіційно позначило його як наступника Рауля Кастро. 19 квітня 2018 року він був обраний головою Державної ради та Ради міністрів, змінивши Кастро на посаді очільника держави та уряду.

Після прийняття нової Конституції, 10 жовтня 2019 року, парламент обрав Діаса-Канеля на поновлену посаду президента Республіки Куба. 19 квітня 2021 року, після відходу Рауля Кастро з посади лідера партії, Мігель був обраний першим секретарем ЦК КПК, зосередивши в своїх руках всю повноту влади. У квітні 2023 року він був переобраний президентом на другий термін, отримавши 97,66% голосів депутатів Національної асамблеї.

Правління Діаса-Канеля збіглося з гострою системною кризою: гіперінфляцією, тотальним дефіцитом продуктів та ліків, регулярними плановими відключеннями електроенергії та масовою еміграцією.

У відповідь на масштабні антиурядові протести 11 липня 2021 року він публічно закликав своїх прихильників вийти на вулиці та «дати бій» дисидентам, що стало сигналом для силового придушення акцій.

За його правління значно зросла кількість політв'язнів, посилилися переслідування інакодумців та правозахисників. У зовнішній політиці Діас-Канель зберіг стратегічний союз із такими країнами, як Росія, Венесуела та Китай.

Мігель засудив санкції Заходу проти Росії, але формально не підтримав вторгнення в Україну, закликавши до діалогу. Він також різко критикує політику Ізраїлю, називаючи його «терористичною державою».

Компромат

Правління Діаса-Канеля характеризується жорстокими репресіями. За даними правозахисних організацій, лише за вересень 2023 року було зафіксовано сотні випадків довільних затримань та переслідувань активістів.

Мігель особисто санкціонував силовий розгін мирних протестів, що почалися після економічного колапсу. Міжнародні спостерігачі відзначають повну відсутність політичної конкуренції та демократичних процедур, а його переобрання з результатом близько 98% за відсутності альтернативних кандидатів вважається фарсом.

Діас-Канеля часто звинувачують у некомпетентності та відірваності від реальності. На піку гострої продовольчої кризи Мігель пропонував громадянам боротися з голодом, вживаючи піцу, лимонад та цукровий тростинний сік.

Його адміністрація намагається звалити відповідальність за внутрішні проблеми виключно на американське ембарго, ігноруючи провали централізованого планування та управлінські помилки. Попри риторику про наступність «історичного покоління», багато аналітиків розглядають Діаса-Канеля не як самостійну фігуру, а як ставленика та наступника клану Кастро, покликаного забезпечити збереження влади партійної номенклатури.

Його докторська дисертація зазнала критики як виконана в умовах, що виключають академічну незалежність, та призначена для легітимізації його образу як «вченого-управлінця».