Олег Блохін

Блохін Олег Володимирович: легендарний футболіст та тренер

Блохін Олег Володимирович – найкращий радянський футболіст, багаторазовий переможець чемпіонату СРСР. Дворазовий володар Кубка Кубків та Суперкубка Європи. Найкращий футболіст світу 1975 року. Як тренер вивів збірну України до чвертьфіналу чемпіонату світу.

Біографія
Освіта
Сім’я
Кар’єра у клубі
Кар’єра у збірній
Тренерська кар’єра
Поза футболом
Політична кар’єра
Скандали
Статки
Відео

Біографія

Олег Володимирович Блохін народився 5 листопада 1952 року у місті Київ.

Освіта

Блохін – вихованець академії футболу київського «Динамо». Олег Володимирович закінчив столичний інститут фізкультури та спорту. Окрім того, він навчався на факультеті міжнародних відносин Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка.

Сім’я

Батьки Олега Володимировича – спортсмени. Мама футболіста — Катерина Захарівна Адаменко (1918-2012) займалася легкою атлетикою. Була майстром спорту. Кілька разів перемагала на всесоюзних змаганнях із п'ятиборства. По завершенню спортивної кар'єри працювала у будівельному інституті Києва. Була депутатом Солом'янської райради столиці трьох скликань.

Батько Блохіна — Володимир Іванович (1922-2013) також був легкоатлетом, обіймав керівні посади у спортивних клубах «Трудові резерви» та «Динамо». За радянських часів очолював республіканську федерацію п'ятиборства.

У 1979 році Олег Володимирович одружився з чемпіонкою світу з художньої гімнастики Іриною Дерюгіною. За чотири роки у спортивної пари народилася донька, яку назвали на честь мами. Блохін та Дерюгіна пробули у шлюбі дев'ятнадцять років.

Ірина Блохіна була хореографом-постановником української збірної з художньої гімнастики. Пробувала себе як співачка і актриса кіно. У 2012 році вона була ведучою телепрограми «Великий футбол».

Другу дружину спортсмена звуть Анжела. Вона молодша за нього на 16 років. У 2001 році вона народила доньку Ганну, а через рік — Катерину.

Кар'єра у клубі

Батьки Блохіна мріяли, щоб він продовжив їхню династію легкоатлетів. І Олег Володимирович подавав надії. У неповні шістнадцять років він пробіг на районних змаганнях сто метрів всього за одинадцять секунд. Але блискуча техніка з м'ячем та велике бажання стати футболістом визначили майбутнє Блохіна саме у цьому напрямі.

У листопаді 1969 року наставник київського «Динамо» Віктор Маслов уперше довірив місце в основному складі Олегу Блохіну. Нападнику лише двадцять днів тому виповнилося сімнадцять років. Наступні два роки Блохін грав у дублі, а за основу виходив на поле по одному матчу на сезон.

Швидкий форвард сміливо йшов у прорив, легко залишав позаду себе захисників суперників, завдаючи сильних і точних ударів по воротах. Незабаром він не лише завоював місце в основі, а й став лідером київського клубу. Починаючи з 1972 року він проводив за першу команду по 30-40 матчів за сезон.

У 1973 році Олег Володимирович був визнаний найкращим футболістом радянського чемпіонату. Наступні два сезони (1974 та 1975) він знову ставав кращим у турнірі, як і його команда.

Декілька чемпіонатів поспіль нападник «Динамо» ставав найкращим бомбардиром чемпіонату СРСР. У 1972 році Блохін отримав звання Майстра спорту Радянського Союзу міжнародного класу, а через три роки Заслуженого майстра спорту.

За майже два десятки років (1969-1987) виступів у футболці київських «динамівців» Олег Володимирович провів 582 матчі, в яких забив 266 голів. Разом із клубом він п'ять разів ставав чемпіоном країни та сім разів володарем національного кубка.

Окрім успіхів на внутрішній арені «Динамо» з Блохіним завоювала три європейські трофеї. Двічі (1975 та 1986) киянам підкорявся Кубок володарів кубків (КОК). В обох фіналах КОК українська команда з однаковим рахунком (3:0) перемагала угорський «Ференцварош» та іспанський «Атлетіко». У кожному із цих матчів Олег Володимирович відзначився по одному голу.

Протистояння «Динамо» та мюнхенської «Баварії» у Суперкубку Європи-1975 стало справжнім бенефісом Блохіна. Перший матч закінчився перемогою киян 1:0. У другій грі «Динамо» здобуло ще впевненішу перемогу — 2:0. Усі три голи у двох матчах на рахунку Олега Володимировича.

Завдяки перемозі у Кубку володарів кубків та Суперкубку Європи впливове видання «France Football» нагородило нападника київського клубу званням найкращого футболіста року, вручивши йому «Золотий м'яч». Олег Володимирович став другим володарем цього трофею з Радянського Союзу після легендарного голкіпера Лева Яшина.

У чемпіонатах та кубках СРСР Блохін встановив кілька рекордів. Саме нападник «Динамо» першим із радянських футболістів досяг позначки 200 забитих м'ячів. Він став найкращим голеадором в історії радянських чемпіонатів. Крім того, Олег Володимирович провів найбільше матчів у цьому турнірі. У Кубку СРСР форвард відзначився тридцятьма голами, що стало рекордом.

У 1987 році нападник отримав можливість пограти за кордоном «залізної завіси». Ще у 1970-х роках ним цікавилися мадридський «Реал», мюнхенська «Баварія», у 1980-х — французький «Сент-Етьєн». Проте Олег Володимирович перейшов не до європейського гранду, а до скромного клубу першої австрійської Бундесліги «Форвертс».

У першому сезоні команда Блохіна піднялася в елітний дивізіон, а за підсумками другого зайняла десяте місце. У складі «Форвертс» нападник провів трохи більше сорока матчів та забив десять голів.

Останнім клубом Олега Володимировича у кар'єрі футболіста став кіпрський «Аріс». У сезоні 1989/1990 клуб з Лімассолу зайняв четверте місце у чемпіонаті. Блохін за «Аріс» зіграв 28 ігор, у яких сім разів засмучував голкіперів суперників.

Прощальний матч легенди українського футболу пройшов у його рідному місті. У матчі збірної Радянського Союзу грала зі збірною світу. На спортивну пенсію Олега Володимировича проводжали під пісню «Віват, король!». Спеціально для футболіста її написали композитор Геннадій Татарченко та поет Юрій Рибчинський. Виконала композицію Тамара Гвердцителі.

Кар'єра у збірній

З 1972 року Олег Володимирович виступав за радянську збірну. Того ж року він взяв участь у Олімпійських іграх. Нападник відзначився шістьма голами, зокрема хет-триком у ворота Мексики. На Олімпіаді-1972 радянська збірна здобула бронзові нагороди.

Через чотири роки СРСР знову зайняв третє місце на Олімпійських іграх. На турнірі в Монреалі Блохін лише один раз «розписався» у воротах суперника.

Протягом 1972-1988 років за радянську збірну форвард зіграв 112 матчів та забив 42 голи. Він брав участь також у двох чемпіонатах світу — 1982 та 1986.

Тренерська кар'єра

У 1990 році Олег Володимирович стає тренером. Упродовж дванадцяти років він керував командами з чемпіонату Греції («Олімпіакос», «ПАОК», «АЕК», двічі «Іонікос»). Гучних успіхів із цими клубами Блохін не досяг. Лише 1992 року з «Олімпіакосом» йому вдалося завоювати Кубок та Суперкубок Греції.

З командою з Пірея він двічі (1991 та 1992) ставав срібним і один раз (1993) – бронзовим призером національної першості. У 1999 році «АЕК» під керівництвом українського фахівця завойовував друге місце у чемпіонаті.

У 2003 році Олег Володимирович прийняв керівництво національної збірної України. Перед своїми підопічними Блохін поставив завдання вийти на чемпіонат світу 2006 року. Справа була дуже складною: у відбірковій групі разом з українцями грали чемпіони Європи — збірна Греції, бронзові призери попереднього мундіалю — Туреччина, а також міцна збірна Данії.

Незважаючи на песимістичні прогнози футбольних фахівців, жовто-синя збірна посіла перше місце в групі і вперше здобула путівку на світову першість.

На мундіалі українці змогли пройти груповий турнір, потім у драматичному матчі ⅛ фіналу перемогли по пенальті швейцарців і лише у чвертьфіналі поступилися майбутнім чемпіонам — збірній Італії.

Наприкінці 2007 року після невдалого виступу українців у відбірному турнірі на чемпіонат Європи-2008 Олег Володимирович залишив пост тренера збірної.

Наступного року він став наставником клубу ФК «Москва». Проте столична команда під його керівництвом посіла лише дев'яте місце у російській першості. Восени 2008 року керівництво та тренер ФК «Москва» розірвали контракт.

У 2009 році Олег Володимирович обійняв посаду спортивного директора одеського «Чорноморця». Але за підсумками першості моряки вилетіли з елітного дивізіону. Це призвело до звільнення тренерського штабу та спортивного директора.

Перед домашньою континентальною першістю 2012 року Олег Володимирович знову став наставником першої команди України. На Євро українці у першій грі обіграли шведів, а потім зазнали двох поразок — від Франції та Англії. За підсумками групового етапу підопічні Блохіна посіли третє місце та закінчили виступ на турнірі.

Восени 2012 року розпочалися ігри відбіркового етапу чемпіонату світу-2014. Українці у першій грі зіграли внічию з англійцями. Однак це був останній матч Блохіна на тренерському містку збірної. Після гіпертонічного кризу він пішов у відставку.

Також восени 2012 року Олег Володимирович став наставником київського «Динамо». За півтора роки «динамівці» показали один із найгірших ігрових відрізків у своїй історії. Команда не змогла взяти жодного трофею.

Більше того, сезон 2012/2013 кияни вперше в чемпіонаті закінчили нижче за друге місце, пропустивши вперед не лише донецький «Шахтар», а й харківський «Металіст». У квітні 2014 року після чергової поразки від гірників Блохіна було звільнено.

Потім він отримував пропозиції із Китаю, йому пропонували очолити ізраїльську збірну. У травні 2017 року агент Олега Володимировича Шандор Варга заявив, що через перенесений мікроінсульт Блохін більше не зможе працювати тренером. Щоправда, сам Олег Володимирович розкритикував слова агента, зазначивши, що просто втомився тренувати.

Якийсь час легенда футболу разом з Ігорем Бєлановим обіймав посаду керівника Ради стратегічного розвитку професійного футболу в Українській асоціації футболу. Влітку 2021 року він отримав нову посаду в УАФ – голова комітету національних збірних.

Поза футболом

Блохін — автор чотирьох книг про свою футбольну кар'єру («Гол, який я не забив», «Іспитує футбол» та ін.). Він став одним із трьох героїв (разом з Ігорем Бєлановим та Андрієм Шевченком) документального фільму «Найкращий футболіст Європи».

У 2021 році тренер був у списку на нагородження званням «Герой України». Але потім його прізвище зникло зі списку кандидатів на державну нагороду.

Політична кар'єра

Ще за радянських часів нападник «Динамо» став членом компартії. У 1998 році спортсмена було обрано до Верховної Ради під 16-м номером ВО «Громада». У парламенті третього скликання він входив до складу фракції компартії.

Через чотири роки Олег Володимирович удруге отримав мандат народного депутата. На парламентських виборах він замкнув першу десятку партійного списку комуністів.

У IV скликанні Верховної Ради у жовтні 2002 року Блохін перейшов до фракції СДПУ(о). В обох каденціях ексфутболіст був членом комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту та туризму.

У 2006 році Олег Володимирович знову намагався стати народним депутатом. Цього разу його прізвище значилося під десятим номером у списку блоку «Не так». На виборах ця політична сила не змогла подолати прохідний бар'єр.

Скандали

На посаді тренера київського «Динамо» Блохін відзначився кількома скандалами із журналістами. Так, на одній з пресконференцій телеоператор попросив тренера опустити ноутбук на столі, щоб той не закривав його голови. Це прохання викликало бурю негативних емоцій, перехід на «ти» і погрози вивести телеоператора із зали.

Іншим разом після поразки киян на запитання журналіста про можливу відставку, Олег Володимирович розлютився, заявивши «Не дочекаєтеся».

Ще раніше, коли був наставником збірної, Блохін запропонував журналісту, який поставив критичне питання про фізичні кондиції його підопічних, «поговорити з ним по-чоловічому».

Близькі до футболу персони відзначали гострий характер та самозакоханість Блохіна. Президент «Динамо» Ігор Суркіс заявляв наступне: «Якби він міг себе поцілувати, він би поцілував. Є такий вираз: сам би поцілував себе в одне місце. Так ось, Олег Блохін – такий самий».

Нападник «Динамо» та збірної України Артем Мілевський згадував про те, що наставник мав зіркову хворобу, і те, що на тренування Олег Володимирович привозив свій «Золотий м'яч».

Статки

У 1969 році місячний оклад молодого футболіста київського «Динамо» складав 150 рублів. Причому батько Олега Володимировича просив керівництво клубу не видавати юному спортсмену гроші, аби позбавити його спокус.

Перемога у Кубку кубків-1975 принесла кожному «динамівцю» гонорар у розмірі 800 рублів. Вдвічі більше радянські футболісти отримали через одинадцять років, перемігши в КВК удруге.

В Австрії зарплата Блохіна була тисяча доларів. Крім того, клуб надав йому трикімнатну квартиру, автомобіль Mazda, набір побутової техніки від фірми Leiner.

Сам футболіст розповідав, що у Європі йому довелося вчитися жити по-новому. До переїзду з Радянського Союзу він не вмів заправляти бензином автомобіль та розплачуватися кредитною карткою.

За даними ЗМІ, за роботу у збірній Олег Володимирович отримував 50 тисяч доларів на місяць. Під час роботи тренером «Динамо» зарплата Блохіна становила півтора мільйона євро на рік. До цієї суми не входили бонуси. У 2020 році з'явилася інформація, що у Федерації футболу Олег Володимирович заробляє 115 тисяч гривень на місяць.

З 2022 року тренер пересувається автомобілем Audi Q8. Вартість цієї машини оцінюють у два мільйони гривень.