Олександр Копиленко

Копиленко Олександр Любимович: нардеп IX скликання та ексголова Інституту законодавства Верховної Ради

Копиленко Олександр Любимович — за чутками, при Януковичі повинен був очолити ЦВК, щоб без зайвих слів підписати указ про його "перемогу" на президентських виборах 2015 року

1. Біографія
2. Освіта
3. Сім’я
4. Кар’єра
5. Компромат
6. Декларація

Біографія

Олександр Любимович Копиленко народився 26 червня 1961 року в місті Київ, Україна.

Освіта

Копиленко має диплом факультету міжнародних відносин та міжнародного права нинішнього Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1983).

У 1987 році Олександр став кандидатом, а в 1993 році — доктором юридичних наук. У своїх дисертаціях він розглядав політико-правові ідеї Тараса Шевченка та Івана Франка, а також Михайла Грушевського в сучасній ідеологічній боротьбі.

У тому ж 1993 році Копиленко став членом-кореспондентом, а у 2000 році – академіком Академії правових наук України. Крім того, з 2018 року Олександр є академіком Національної академії наук.

У 2002 році він став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. У 2004 році Копиленко був нагороджений званням "Заслужений юрист України".

Сім’я

Дід народного депутата — теж Олександр Копиленко (1900-1958) був дитячим письменником, членом літературних об'єднань "Плуг", "Гарт", ВАПЛІТЕ, "Пролітфронт". 

За свою літературну діяльність переслідувався владою. Через це став "лояльним" до більшовиків і підписав у 1929 році лист-звернення "до уряду і всього українського народу з вимогою покарати ворогів радянської влади".

Батько народного депутата — Любим Копиленко — журналіст, письменник, займався перекладами болгарської літератури (Богомил Райнов, Борис Крумов).

Дружину Копиленко звуть Ольга Пшенична.

Кар'єра

Протягом семи років після закінчення Київського університету Олександр був співробітником Інституту держави та права ім. В. м. Корецького Національної академії наук України. Копиленко починав як стажер-дослідник, потім був підвищений до молодшого наукового співробітника і наукового співробітника.

У 1990 році він перейшов на роботу в Апарат Верховної Ради. За вісім років змінив кілька посад: від старшого консультанта до заступника голови юридичного управління парламентського апарату.

З 1998 по 2002 рік Копиленко був радником спікерів парламенту Олександра Ткаченка та Івана Плюща. Потім понад п'ятнадцять років він керував Інститутом законодавства Верховної Ради України. Паралельно був віцепрезидентом і керівником столичного центру Національної академії правових наук України. 

З липня 2013 по березень 2014 рік Копиленко нетривалий час входив до складу Центральної виборчої комісії. Він також завідував кафедрою теорії та історії держави і права Університету «Крок», викладав у Національному авіаційному університеті, академії внутрішніх справ.

Олександр очолював редколегію журналу "Юридична Україна", входив до складу ряду наукових рад журналів з юридичної тематики ("Журнал цивільного і кримінального судочинства", "Наукові праці Національного авіаційного університету. Серія: Юридичний вісник" та інші).

У 2004 році він увійшов до української національної групи Постійної палати міжнародного третейського суду в нідерландській Гаазі. Був членом Президії Вищої атестаційної комісії України та Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки.

Копиленко брав участь у процесі створення Акта проголошення незалежності України, проєктів Конституції України та Конституції АР Крим, концепцій і стратегій розвитку національного законодавства, численних законопроєктів.

У 2019 році він балотувався до Верховної Ради. Спочатку його 135-й номер у списку партії "Слуга народу" виявився непрохідним. Але через те, що інші кандидати з вищим рейтингом у "Слузі народу" пішли на роботу в уряд, одне зі звільнених місць зайняв Копиленко. Присягу парламентарія Олександр прийняв у жовтні 2019 року. Член фракції "Слуга народу", співголова міжпарламентської групи дружби з Болгарією.

З жовтня 2019 по жовтень 2022 року Копиленко був рядовим членом комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин та міжнаціональних відносин. Потім він був підвищений до заступника голови комітету.

Крім того, Олександр — член комісії з питань правової реформи та комісії з держнагород і геральдики. Копиленко займає пост віцепрезидента Всеукраїнської федерації фрі-файту. 

Він автор понад 400 наукових та навчально-методичних праць. Наприкінці 2019 року Олександра обрали головою Національної комісії радіаційного захисту населення України.

Після відставки Дмитра Разумкова з посади спікера Верховної Ради Копиленка називали одним з кандидатів на це місце. Восени 2021 року також ходили чутки, що Олександр може очолити Апарат Верховної Ради.

Компромат

Наприкінці 2022 року нардеп віддав свій голос за містобудівну реформу. Громадський рух ЧЕСНО відзначав, що даний законопроєкт впроваджувався в інтересах забудовників і скорочував вплив громадян на відновлення України. Активісти відзначали, що публічно проєкт реформи не обговорювався.

Громадські організації, засоби масової інформації та активісти закликали парламентарів доопрацювати проєкт. Через кілька годин після скандального голосування петиція з вимогою до президента накласти вето набрала понад 25 тисяч голосів.

Ще до Революції Гідності політолог Вадим Денисенко з Інституту стратегічного партнерства розповідав про те, що Копиленко можуть призначити на посаду голови ЦВК влітку 2013 року. 

За його словами, справа була не в заслугах вченого-правознавця, а в тому, що Копиленко зміг би без зайвих слів підписати правильний протокол Центрвиборчкому про перемогу Віктора Януковича на президентських виборах 2015 року.

Денисенко характеризував Копиленка, як людину без особливої політичної амбіції, без бажання щось комусь доводити. Тому на Банковій і розглядали його кандидатуру на посаду голови, або точніше зіц-председателя ЦВК.

Політолог підкреслював, що за 12 років на чолі Інституту законодавства Верховної Ради Копиленко ніколи публічно не проявив громадянську позицію з будь-якого, навіть третьосортного питання. 

Влітку 2013 року 236 народних депутати проголосували за призначення Копиленка до ЦВК (але не головою, а рядовим членом). Тодішня опозиція в особі Олега Тягнибока заявила про фальсифікацію при цьому голосуванні та збиралася оскаржувати дане рішення в суді. Проте вже навесні наступного року, після Євромайдану, Олександр сам написав заяву про залишення посади члена Центрвиборчкому.

Ряд ЗМІ відзначало зв'язок Копиленко з рейдерами. Так, видання "Вести" повідомляло, що нардеп вигороджував схемщиків Костянтинівського заводу металургійного обладнання Володимира Скубенка та Олексія Чилікіна, які відібрали частину акцій у третього власника заводу — кіпрської фірми "Емсі Коппер Індастріал Лтд". 

“Антикор” писав про те, що Копиленко допомагає юристу Павлу Куфтирьову. Його журналісти пов'язували з групою "Приват" і Михайлом Кіперманом, які намагалися відібрати у їх власників фармзавод "Дарниця", Київську фабрику технічних паперів і ряд інших підприємств. 

За деякими даними, до списку "Слуги народу" Копиленка протягнув його колишній підопічний — Руслан Стефанчук. У пресі відзначали, що всупереч закону Копиленко поєднував роботу в сесійній залі парламенту з керівництвом Інституту законодавства. 

Більш того, всі співробітники даної установи віддавали частину своєї зарплати Олександру, а співробітниці нібито надавали йому послуги інтимного характеру. 

У Копиленка була судова тяганина з таким собі Андрієм Жбановим, з якого Олександр вимагав стягнути борг у розмірі півмільйона гривень. Деякий час зазначена сума в декларації вченого-правознавця не значилася.

Декларація

Разом з сестрою Марією з 2004 року Олександр володів столичною квартирою (177,2 кв.м), яка раніше належала його дідові. У Києві у Копиленка була ще одна квартира (64,6 кв.м), а на дружину була записана третя (54,3 кв. м). 

У селі Мощун на Київщині йому належала ділянка землі (967 кв.м), житловий будинок (75,3 кв. м) та недобудована господарська прибудова до будинку (56 кв. м). Їздив нардеп на автомобілі Škoda Superb 2007 року випуску. У 2013 році Олександр придбав її за 102 тисячі гривень.

За 2020 рік сукупний дохід Копиленка склав 719 тисяч гривень. Готівкою у нього було задекларовано 100 тисяч гривень і 10 тисяч доларів.

Наприкінці 2021 року згідно з даними про суттєві зміни його майнового стану нардепа, він отримав у дарунок від сестри 2,7 мільйона гривень.

Інформації про поточні декларації Олександра Копиленка немає. З метою захисту даних і протистояння кібератакам з боку Російської Федерації доступ до електронних декларацій з 2022 року тимчасово закритий.