П'єтро Паролін

Паролін П'єтро: Державний секретар Святого Престолу з жовтня 2013 року

Паролін П'єтро — очільник ватиканської дипломатії, який після смерті Франциска I вважається фаворитом на посаду нового Папи Римського  

Біографія

П'єтро Паролін народився 17 січня 1955 року в комуні Скьявон, провінція Віченца, регіон Венето, Італія.

Освіта

У 1969 році, у віці чотирнадцяти років, П'єтро вступив до єпископської семінарії Віченци, де почав підготовку до духовного життя. 

У 1980 році, після висвячення на священника, він поїхав до Риму для подальшого навчання. Там, в Папському Григоріанському університеті, Паролін здобув ступінь з канонічного права, захистивши в 1986 році дисертацію, присвячену Синоду єпископів.

Паралельно, з 1983 року, П'єтро навчався в Папській церковній академії, яка готує дипломатів для роботи в структурах Ватикану.

Сім'я

Його батько, Луїджі Паролін, був власником магазину залізних виробів, а мати, Ада Міотті, працювала вчителькою початкових класів. 

Коли П'єтро було всього десять років, його життя затьмарила трагедія: батько загинув в автокатастрофі. Мати взяла на себе турботу про П'єтро і його брата і сестеру — Марію Розу, що стала згодом вчителькою, і Джованні, який нині займає пост магістрату.

Кар'єра

Церковна кар'єра П'єтро Пароліна розпочалася в 1980 році, коли він був висвячений на священника єпархії Віченци. Перші два роки він служив вікарієм у парафії Пресвятої Трійці в Скіо, але незабаром його здібності привернули увагу церковної влади.

У 1983 році П'єтро був направлений до Риму, де почав підготовку до дипломатичної служби Святого Престолу. З 1986 року Паролін працював в нунціатурах Нігерії і Мексики, де проявив себе як умілий парламентер. 

У Мексиці він брав участь у переговорах, які призвели до юридичного визнання Католицької церкви та встановлення дипломатичних відносин з Ватиканом у 1992 році.

Повернувшись до Риму, Паролін продовжив службу в Секретаріаті, займаючись питаннями, пов'язаними з військовим ординаріатом, тюремним і лікарняним служінням.

З 1996 по 2000 рік він очолював Villa Nazareth — установу, що підтримує талановитих студентів з малозабезпечених сімей. У 2002 році Папа Іван Павло II призначив його заступником секретаря зі зв'язків з державами, де Паролін займався відносинами з азійськими країнами, включаючи В'єтнам і Китай, а також сприяв приєднанню Ватикану до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

У 2009 році Папа Бенедикт XVI призначив Пароліна нунцієм у Венесуелі, присвоївши йому титул архієпископа. Це був складний період, позначений напруженими відносинами між Церквою та урядом Уго Чавеса. Попри труднощі, Паролін зарекомендував себе як майстерний дипломат. 

У 2013 році Папа Франциск призначив його Секретарем держави Ватикану, зробивши наймолодшим очільников цього відомства з часів Євгена Пачеллі (майбутнього Пія XII). У 2014 році Паролін став кардиналом, а в 2018 році був зведений в сан кардинала-єпископа.  

На посаді Секретаря держави Паролін зіграв ключову роль у ряді ініціатив: від посередництва в нормалізації відносин між США і Кубою до переговорів з Китаєм з питання призначення єпископів. 

П'єтро активно виступав за ядерне роззброєння, захист клімату та гуманітарні рішення для ув'язнених, включаючи тих, хто утримується в Гуантанамо. 

Його дипломатичний стиль поєднує прагматизм з вірністю церковним принципам, що робить його однією з центральних фігур понтифікату Папи Франциска, а також одним із ймовірних наступників після смерті понтифіка у квітні 2025 року.

Компромат

П'єтро Паролін, попри високе становище, не уникнув критики. Одним з найбільш суперечливих моментів його діяльності є роль у переговорах Ватикану з Китаєм, розпочатих у 2018 році.

Угода про призначення єпископів викликала неоднозначну реакцію: деякі, включаючи кардинала Джозефа Зена, звинувачували Пароліна в надмірній поступливості китайській владі, стверджуючи, що він недооцінює загрозу з боку Комуністичної партії Китаю. Зен навіть називав Пароліна «людиною з отруєним розумом», ставлячи під сумнів його мотиви і віру.  

Крім того, у 2015 році заява Пароліна про те, що легалізація одностатевих шлюбів в Ірландії є «поразкою людства», викликала резонанс у ліберальних колах, які звинуватили його в нетерпимості. 

Його позицію щодо питань евтаназії також критикували прихильники світських цінностей, які розглядали його слова як спробу нав'язати релігійні догми. 

У 2024 році коментар Пароліна про конфлікт у Газі, де він визнав право Ізраїлю на самооборону, але назвав число жертв непропорційним, викликав протест з боку ізраїльського посольства, яке визнало його слова «сумними».