Сергій Тулуб

Сергій Борисович Тулуб - «людина Януковича», яку досі розшукують через енергетичні схеми в «Енергоатомі»

Сергій Борисович Тулуб — колишній міністр вугільної промисловості та голова Черкаської ОДА, представник так званої «донбаської еліти». Пройшов шлях від гірничого майстра до високопосадовця урядів Віктора Януковича, очолював «Енергоатом» і двічі був міністром. Його ім’я супроводжують гучні корупційні скандали та звинувачення у зловживанні владою. У 2014 році став підозрюваним у привласненні державного майна в особливо великих розмірах, а у 2023-му оголошений у міжнародний розшук. У 2024 році позбавлений державних нагород і відзначений санкціями РНБО за підтримку держави-агресора.

Біографія
Освіта
Сім’я
Кар’єра
Компромат
Декларація

Біографія

Сергій Борисович Тулуб народився 13 серпня 1953 року в Донецьку, у сім’ї робітників важкої промисловості Донбасу. Його життєвий шлях пройшов через радянську шахтарську систему, навчання та роботу в енергетичній і вугільній сфері, і завершився на високих державних посадах у незалежній Україні.

Освіта

Сергій Тулуб розпочав свій освітній шлях у важкій промисловій Донеччині. У 1976 році він закінчив Донецький політехнічний інститут за спеціальністю «Економіка та організація гірничої промисловості», здобувши кваліфікацію гірничого інженера-економіста. Ця освіта стала фундаментом для його роботи на шахтах і подальшої кар’єри у керівництві вугільною промисловістю.

У 1990 році Тулуб отримав ще одну освіту — закінчив Академію суспільних наук при ЦК КПРС за спеціальністю «Теорія соціально-політичних відносин», здобувши кваліфікацію політолога та викладача соціально-політичних дисциплін.

У 2001 році йому було присвоєно ступінь доктора технічних наук.

Кар'єра

Кар’єрний шлях Сергія Тулуба почався ще в шахтарських підземеллях Донеччини. У 1970–1971 роках він працював доставником-такелажником на шахті «Кіровська» комбінату «Донецьквугілля». Це були роки перших професійних випробувань, коли від майстерності й витривалості залежало не лише виконання плану, а й власне життя.

Після закінчення інституту в 1976 році Тулуб повернувся у шахтну сферу — гірничим майстром на шахті «Комуніст». Тут він швидко просувався: від помічника начальника дільниці до начальника зміни. У 1981–1983 роках він працював інструктором промислово-транспортного відділу Харцизького міськкому Компартії України, де вже формувалися його управлінські й політичні навички.

У 1983–1986 роках Тулуб очолював шахту «Харцизька» у ролі головного інженера та директора. Потім були роки активного політичного зростання: з 1986 по 1990 рік він обіймав посаду першого секретаря Харцизького міськкому КПУ, що давало йому вплив на промисловість і економіку регіону.

У 1990-х роках він повернувся до керівництва промисловими підприємствами Донеччини — спочатку як директор з капітального будівництва «Жовтневугілля», потім технічний директор і генеральний директор «Шахтарськвугілля», а згодом і голова правління ДХК «Шахтарськантрацит».

Політична складова кар’єри також поступово наростала: у 1997–1998 роках Тулуб очолював головне управління вугільної промисловості та енергетики Донецької облдержадміністрації, а пізніше став заступником губернатора Віктора Януковича.

У 1998–2000 роках він займав міністерські посади: Міністр вугільної промисловості та Міністр палива й енергетики України, отримуючи повноваження та доступ до ресурсів, що визначали енергетичний сектор країни.

Після цього він працював заступником секретаря РНБО, а з 2002 по 2004 рік очолював НАЕК «Енергоатом». Згодом поєднував міністерські обов’язки та президентство «Енергоатому» у першому уряді Януковича.

У 2006–2007 роках знову очолив Міністерство вугільної промисловості у другому уряді Януковича.

Останній і завершальний етап його політичної кар’єри — голова Черкаської обласної державної адміністрації з 2010 по 2014 рік, поки політичні події весни 2014-го не змусили його залишити посаду.

У квітні 2014 року Сергія Тулуба було офіційно оголошено підозрюваним у привласненні державного майна в особливо великих розмірах. У березні 2023 року суд обрав для нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а згодом прокуратура повідомила про оголошення його в міжнародний розшук з метою затримання та екстрадиції.

Сім’я

Сергій Борисович Тулуб походить із Донеччини, де народився 13 серпня 1953 року. Він одружений із Галиною Олегівною, народженою 1956 року, яка працює економістом у приватному підприємстві «Енергоресурс». Разом вони виховали двох дітей: доньку Владиславу (1976 р.н.) та сина Бориса (1983 р.н.).

Попри роки в політиці та управлінні потужними державними підприємствами, родина Тулуба залишалася достатньо закритою, без гучних публічних заяв або показового життя. Відомо, що він підтримував сімейний бізнес та забезпечував дітей освітою і житлом, але деталі повсякденного життя залишаються приватними.

Сім’я Тулуба також пов’язана з міжнародною нерухомістю: за даними журналістських розслідувань, у Іспанії на муніципалітет Марбелья записані апартаменти, які фактично належать родині, але не були відображені в офіційних деклараціях.

Компромат

Сергій Тулуб — яскравий представник «донбаської еліти». Людина Донбасу до мозку кісток, що проявлялося не лише в походженні та діяльності, а й у риториці: «Донбас порожняк не ганяє, весною 2008 року ми повинні забити кілочки, поставити екскаватори і почати будівництво трьох нових шахт» у різних областях. Його політична кар’єра завжди поєднувалася з особистими амбіціями та прагненням контролювати ресурси — державні й приватні.

Енергоатомна епопея

У 2004–2005 роках Сергій Тулуб очолював НАЕК «Енергоатом». Саме тоді розгорнувся один із найбільш гучних скандалів його кар’єри. За даними МВС, кілька підприємств, які він курував, без погодження з Національним комітетом з регулювання енергетики уклали договори на поставку обладнання для атомних станцій на загальну суму понад 65 млн грн. Проблема полягала в тому, що одне підприємство фактично не поставляло нічого, а друге — на дуже незначну суму.

Отримані гроші через ланцюжок фіктивних компаній були перетворені в готівку, а фірми потім банкрутувалися. Позиція Тулуба залишила державу з відчутним збитком, але кримінальне провадження, за деякими джерелами, «згорнули» і вирішили зам’яти. Скандал залишився в історії як символ непрозорості і схемного підходу до управління державною власністю.

Корупційні схеми в Мінуглепромі та шахтний бізнес

На посту міністра вугільної промисловості та під час керівництва «Селидовуголь» Тулуб активно впроваджував власні схеми. За даними бухгалтерії підприємств, лише на «Шахті Україна» з 388 тисяч тонн вугілля понад 275 тисяч тонн відвантажували поза обліком, завдаючи державі прямих збитків понад 240 млн грн.

Через контрольовані ним підприємства і родичів Тулуба державний ресурс перепрямовувався на приватні обогатительные фабрики, а гроші від реалізації вугільної продукції відмивалися через фірми його дружини, брата та сина. Суми були колосальні: прямі збитки галузі нараховувалися на мільярди гривень, а багатство родини — на десятки мільйонів євро в нерухомості, яхтах, вертольотах і люксових автомобілях.

Ця епопея стала практично символом «донбаського менеджменту» з відкатами, непрозорими схемами і використанням державного бюджету для особистого збагачення.

Взаємини з підприємцями Черкас

На посаді голови Черкаської ОДА Тулуб активно втручався у бізнес-середовище області, демонструючи авторитарний підхід. За даними ЗМІ та аудіозаписів, він особисто регулював, хто і як може вести підприємницьку діяльність.

Під час однієї з зустрічей з підприємцями та представниками державного комітету з питань регуляторної політики Тулуб заявив, що спочатку «закриє на троє діб» тих, хто «збирає гроші» з бізнесу, і лише після цього буде розбиратися з їхніми скаргами. Така поведінка показує його готовність використовувати адміністративний ресурс для тиску на приватний сектор і власне збагачення.

Конфлікти з бізнесом та «дружні» взаємини з окремими підприємцями часто поєднувалися із тиском на опозиційно налаштованих гравців, що формувало серед місцевого бізнесу атмосферу страху та залежності від влади.

Житло та майно

Скандальний ореол супроводжував і місце проживання Сергія Тулуба. В Черкасах він орендував великий будинок на вулиці Університетській, 38, площею 445 кв. м, за офіційною угодою — за 2,5 тис. грн на місяць. Місцеві ЗМІ підрахували, що реальна вартість оренди такого помешкання могла становити близько 6 тис. доларів, що викликало питання про можливу недоплату та «підтасування» цін.

Для забезпечення приватності та контролю руху навколо будинку, Тулуб, за повідомленнями преси, використовував адміністративні важелі: новий начальник обласної ДАІ встановив обмежувальні дорожні знаки у кварталах біля дому, хоча вони не були пов’язані із безпекою для шкіл чи мешканців.

Крім того, у власності Тулуба, за неперевіреними даними, є дача в Козині під Києвом, де в 2000 році стався вибух. Загалом майно і житло Тулуба підкреслюють його прагнення до демонстрації статусу та використання державних ресурсів для особистого комфорту.

Методи впливу на бізнес та опозицію

Як губернатор Черкаської області Тулуб застосовував прямий тиск на підприємців. Зафіксовані аудіозаписи показують, що він погрожував обмежити діяльність окремих бізнесменів і навіть закрити на три доби тих, хто «збирає гроші» без його дозволу.

Опозиційні політики та активісти неодноразово повідомляли про тиск на їхні організації, обшуки без судових рішень та вилучення комп’ютерної техніки.

Расправи з опозицією

Сергій Тулуб не обмежувався контролем ЗМІ – його методи тиску сягали політичних опонентів. Представники опозиційних партій і громадських організацій за час його керівництва Черкащиною неодноразово скаржилися на переслідування.

За даними місцевих джерел, співробітники органів внутрішніх справ проводили обшуки у квартирах та офісах членів опозиційних рухів, аргументуючи це підозрою у зберіганні зброї, вибухівки чи заборонених матеріалів. Реальні знахідки при цьому були мінімальні або відсутні, але техніка, документи та інші ресурси вилучалися, що ускладнювало діяльність громадських активістів.

До числа постраждалих належали:

Назар Обидзинський, голова обласної організації «Свобода XXI»;
Ігор Сичев, заступник голови обласної організації УНП;
Сергій Демиденко, голова Черкаської районної організації ВО «Свобода».

Такі дії демонструють системний характер тиску на політичних опонентів, де адміністративні ресурси використовувалися для посилення контролю над регіоном і придушення незалежної політичної.

Цензура та тиск на ЗМІ

Сергій Тулуб проявляв свій підхід до контролю інформації дуже активно. Публічна критика на адресу його адміністрації, навіть у формі журналістських запитів до президента, призводила до негайних реакцій. Так, у лютому 2011 року після звернення журналістів газети «Антенна» до президента Януковича, що містило критику управління Черкаською областю, адміністрація Тулуба організувала втручання контролюючих органів: представник Нацради з питань телебачення та радіомовлення вручав редакції письмові вимоги щодо плей-листів та ефірної сітки.

Такі дії не були одноразовими: створювалася атмосфера, де місцеві ЗМІ відчували постійний тиск. Журналісти та редакції, які дозволяли собі критикувати губернатора, ризикували перевірками, блокуванням матеріалів і адміністративними утисками. Цей підхід підтверджував його схильність до контролю інформації та небажання допускати публічну дискусію про проблеми області.

Втрата державних нагород

У листопаді 2024 року Президент Володимир Зеленський указом позбавив Сергія Тулуба державних нагород за порушення законів України та підтримку держави-агресора. Це сталося в рамках указу, який застосовував рішення Ради нацбезпеки і вводив у дію закон №11410 про позбавлення нагород за пропаганду держави-агресора або протиправні дії проти України.

Тулуб, уродженець Донецька, мав:

звання Герой України (з врученням ордена Держави, 6 серпня 2004);
орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня;
орден «За заслуги» III ступеня;
звання Заслужений діяч науки і техніки.

Згідно з указом, на Тулуба застосовано максимальний набір санкцій — 21 вид обмежень строком на 10 років. У документах підкреслюється, що ці заходи застосовані до осіб, які мали істотний вплив у державі та порушували її інтереси.

Цей крок підкреслив офіційне визнання державою того, що дії Тулуба суперечили національним інтересам України та потребували відповідних правових наслідків.

Декларація

Сергій Тулуб формально декларував своє майно, однак деякі джерела та журналістські розслідування ставили під сумнів повноту цих даних. Відомо, що він мав у користуванні апартаменти за кордоном — у Марбельї, Іспанія, загальною вартістю понад один мільйон євро, які не були внесені у офіційну декларацію. Там же знаходяться об’єкти, записані на його дружину та сина.

В Україні його майно і доходи формувалися переважно через державні посади та підприємницьку діяльність членів родини. Офіційні доходи включали зарплату за роботу на державних посадах, премії, а також відсотки чи дивіденди від фінансових та майнових активів.

Характерні для Тулуба декларації поєднують елементи реальних заробітків і споріднених активів із сумнівами щодо повноти їхнього відображення. Цей баланс між офіційними даними та медійними розслідуваннями залишав багато питань для громадського контролю.