Валерій Черняков

Черняков Валерій Вікторович — голова Держлісагентства, який не зміг викорінити корупцію

Під час керівництва Державним агентством лісових ресурсів у 2014 році Валерій Черняков заявляв про намір викорінити корупцію у лісовій галузі, проте згодом публічно відхрестився від цієї обіцянки. Він пояснив, що обмежена чисельність персоналу агентства (усього 70 осіб) не дозволяє повноцінно проводити перевірки та стежити за незаконними рубками й іншими порушеннями. Незважаючи на підвищення зарплат працівників і збільшення обсягів реалізованої продукції, контроль за корупційними ризиками залишався формальним, а його попередні заяви про викорінення зловживань так і не були реалізовані.

1. Біографія
2. Освіта
3. Сім’я
4. Кар’єра
5. Компромат
6. Декларація

Біографія

Валерій Вікторович Черняков народився 13 листопада 1966 року в селі Довге, Іршавського району Закарпатської області. Український політик, член ВО «Свобода», народний депутат України VII скликання, голова Контрольно-ревізійної комісії партії. У 2014 році очолював Державне агентство лісових ресурсів України.

Освіта

Валерій Черняков розпочав свій освітній шлях у 1982 році, коли закінчив Турійську середню школу. Відразу після цього, з 1982 по 1986 рік, він навчався у Шацькому лісовому технікумі, здобуваючи перші професійні навички у сфері лісового господарства. У 1994 році Валерій Черняков отримав диплом Українського державного лісотехнічного університету за спеціальністю «інженер лісового господарства». Через вісім років, у 2002 році, він завершив навчання в Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП) за спеціальністю «юрист», отримавши другу вищу освіту.

Кар'єра

Кар’єрний шлях Валерія Чернякова розпочався у 1986 році, коли його направили до Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства на посаду єгеря Сухолуцького спецлісництва. У період з 1986 по 1988 рік він проходив військову службу. Після демобілізації, з 1988 по 1991 рік, працював лісником Турійського міжколгоспного лісгоспу.

У 1991–2001 роках Черняков займався інструкторською діяльністю в Волинському об’єднанні східних єдиноборств. Наступний етап його кар’єри – 2003–2004 роки – робота в Турійському державному лісгоспі.

З 2004 року Валерій Черняков розпочав приватну підприємницьку діяльність.

Політична кар’єра Чернякова почалася ще на початку 1990-х, коли він очолив Ковельську міську організацію Соціал-національної партії України (попередницю ВО «Свобода»). У 1998 році він став заступником голови Волинської обласної організації партії, а в 2009 році очолив Полтавську обласну організацію ВО «Свобода».

У 2012 році він був обраний народним депутатом України VII скликання, де працював до 2014 року. З 25 березня 2014 по 26 грудня 2014 року обіймав посаду голови Державного агентства лісових ресурсів України.

Після завершення роботи у центральних органах влади Черняков повернувся до місцевої політики. Він став депутатом Ковельської міської ради та очолив фракцію ВО «Свобода». Понад десять років активно займався волонтерською діяльністю, допомагаючи фронту.

У 2023 році, після тривалого волонтерського шляху, Валерій Черняков прийняв присягу на вірність народу України та пішов добровольцем на фронт. Він вступив до бригади швидкого реагування «Рубіж» Національної гвардії України (в/ч 3018), де став командиром відділення та разом із побратимами захищає українську землю на Донецькому напрямку.

Сім’я

Валерій Вікторович Черняков одружений з Тетяною Антонівною (1967 р.н.). Подружжя має трьох дітей: сина Віталія (1993 р.н.), сина Тараса (1996 р.н.) та доньку Вікторію (2001 р.н.).

Компромат

Ім’я Валерія Чернякова на всю країну пролунало після подій у Луцьку 25 грудня 2012 року — тоді в його автомобіль вистрелили. Куля потрапила в скроню, але дивом не завдала смертельних ушкоджень. Сам політик переконаний: це була спроба залякати його за виступ проти угорських сепаратистських рухів на Закарпатті.

Черняков — давній соратник Олега Тягнибока. Він у партії ще з часів, коли та називалась СНПУ, і понад двадцять років розбудовував «Свободу» в регіонах — від Волині до Полтавщини. У Верховній Раді запам’ятався бурхливим характером, але каже: «Стільцями по голові регіоналів я не б’ю».

До політики Черняков займався східними єдиноборствами та бойовим гопаком. У Ковелі він відкрив кілька шкіл, де тренувалися сотні дітей. Та коли у 90-х спробував іти на вибори від націоналістів, на його секції почався тиск з боку влади.

Життєвий шлях у нього типовий для багатьох волинян того часу: лісник, підприємець, «човник», перевізник. Бізнес зупинив через кризу й повністю пішов у політику.

У парламенті відстоював питання лісового господарства та гучно критикував міліцейські й судові «зам’яті» справи. В опонентах — комуністи та регіонали, з якими він часто сходився у бійках у сесійній залі.

У 2014 році Черняков очолив Державне агентство лісових ресурсів України. На старті він голосно заявив: його завдання — викорінити корупцію у сфері лісу, від продажу деревини й закупівлі техніки до боротьби з браконьєрством. Але вже влітку того ж року фактично відмовився від цієї обіцянки, пояснивши: штат агентства складає всього 70 людей, і вони фізично не здатні охопити всі перевірки. Рейдові бригади виявилися неефективними, а штрафи для порушників залишилися на рівні минулих років. Медіа різко критикували його за те, що він не провів обіцяних реформ і залишив корупційні схеми в лісовій сфері недоторканими.

Згодом, уже після депутатства, Черняков очолював полтавський штаб Руслана Кошулинського на президентських виборах 2019 року. Там націоналісти працювали у звичному стилі — «від хати до хати», без грошей олігархів, здебільшого на волонтерських засадах.

Його репутація — суперечлива: для прихильників він «щирий націоналіст і боєць», для опонентів — «радикал і контрабандист». Сам Черняков каже, що нічого протизаконного не робив: «У 90-х усі їздили з кравчучками до Польщі. Так виживали».

Декларація

За даними декларації, яку Валерій Черняков подав у 2025 році, він володіє земельною ділянкою у 10 000 м² у місті Ковель, яку придбав ще 28 серпня 2001 року, а також будує житловий будинок площею 141 м² на тій самій ділянці. Його дружина Тетяна має два польських верстати – брусувальний та багатопильний, куплені у 2015 році.

Сім’я має декілька автомобілів: у Валерія – Audi 100 (1997), Mercedes-Benz 609 (2008), Renault Trafic (2003) і Opel Frontera (2019), у Тетяни – Skoda Fabia (2009), Mazda CX-5 (2019) та Opel Insignia (2017), а також причіп Pragmatek 2019 року.

У 2025 році Валерій отримав зарплату у розмірі 627 тисяч гривень, а готівкові кошти сім’ї складають від 15 тисяч євро до 1,5 мільйона гривень. Валерій також надав поворотну фінансову допомогу на суму 3,5 мільйона гривень. Деякі кошти зберігаються у банках України, зокрема у «Райффайзен Банк АВАЛЬ».