Барро Жан-Ноель: французький політик і міністр закордонних справ (з вересня 2024 року)
Барро Жан-Ноель — депутат парламенту в третьому поколінні, з 2021 року віцепрезидент партії "Демократичний рух"
Біографія
Жан-Ноель Барро народився 13 травня 1983 року у восьмому окрузі Парижа, Франція.
Освіта
Жан-Ноель навчався в економіко-комерційних підготовчих класах в одному з найпрестижніших навчальних закладів Франції — ліцеї Генріха IV. Потім Барро закінчив Паризьку вищу комерційну школу у 2007 році. Також навчався в Інституті політичних досліджень Парижа (Sciences Po) і Паризькій школі економіки у 2008 році.
Жан-Ноель здобув ступінь доктора наук з менеджменту у 2012 році, захистивши дисертації з фінансової економіки.
Сім'я
Барро отримав своє подвійне ім'я на честь батька і діда.
Ноель Барро — дід політика понад двадцять років засідав у нижній палаті французького парламенту, в 1960-х роках обіймав посаду генерального радника департаменту Верхня Луара
Батько Барро — Жак теж був депутатом департаменту Верхня Луара близько тридцяти років,працював міністром у кількох правих урядах, віцепрезидентом Європейської комісії з 2004 по 2009 рік та членом Конституційної ради з 2010 по 2014 рік.
Молодша сестра Елен Барро обіймає посаду директорки зі зв'язків з громадськістю компанії Uber на ринках Західної й Південної Європи.
Даних про дружину і дітей Жан-Ноеля у відкритих джерелах немає.
Кар'єра
У 2013 році Барро став доцентом кафедри фінансів Школи менеджменту Слоуна Массачусетського технологічного інституту (MIT) в американському Бостоні. У 2017 році він перейшов на роботу у Вищу комерційну школу Парижа.
Тут Жан-Ноель займався дослідженням фінансування бізнесу та інновацій, виробничих мереж і кредитів між фірмами, а також взаємодією між ринками капіталу і ринками товарів і послуг.
Його роботи опубліковані в провідних міжнародних журналах, таких як "Quarterly Journal of Economics", "Journal of Financial Economics", "Management Science".
З 2015 по 2017 рік Барро також працював у Раді департаменту Верхня Луара в кантоні Іссінго. До 2004 року цю посаду обіймав його батько. На регіональних виборах 2021 року Жан-Ноель був обраний до Регіональної ради Іль-де-Франс.
Барро є членом "Демократичного руху" (MoDem), був його національним представником (з 2018 року), генеральним секретарем (з 2018 по 2022 рік). У липні 2022 року Жан-Ноель став віцепрезидентом MoDem.
На парламентських виборах 2017 року Барро був обраний до Національних зборів. У парламенті він працював членом (і віцепрезидентом) фінансового комітету.
У цій якості він був співавтором законопроєкту про боротьбу з масштабним ухиленням від сплати податків та схемами уникнення податків шляхом вилучення дивідендів після викриттів Cumex Files.
Наприкінці 2017 року Жана-Ноеля призначили головою робочої групи з реформування Національної асамблеї. Влітку 2020 року він був один з ініціаторів закону про введення голосування поштою під час кризи, викликаної пандемією COVID-19.
У липні 2022 року Барро став міністром-делегатом цифрового переходу та телекомунікацій. На цій посаді він приділяв особливу увагу питанням штучного інтелекту та цифрового суверенітету.
Політик розкритикував ChatGPT, звинувативши сервіс у недотриманні закону про недоторканність особистого життя. Однак не підтримав його блокування. Також він зазначав, що якщо Х (Twitter) не буде працювати за правилами й не стане блокувати дезінформацію, то його забанять в Євросоюзі.
Як відзначають французькі ЗМІ, не домігшись справжнього прориву в засобах масової інформації, Барро працював над захистом неповнолітніх від онлайн-порнографії і обмеженням всемогутності транснаціональних корпорацій.
З лютого по вересень 2024 року Барро був міністром-делегатом з європейських питань. 20 липня 2024 року Жан-Ноель очолив комітет Національних зборів у закордонних справах, а рівно через два місяці став міністром Європи та закордонних справ в уряді Мішеля Барньє.
Барро — четвертий голова французької дипломатії після перших виборів Макрона у 2017 році, а також третій з початку його другого президентського терміну у 2022 році. Його призначення лобіював Макрон, бажаючи зберегти за собою контроль над питаннями зовнішньої політики.