Десять позитивних думок щодо результатів виборів

main image main image

Десять позитивних думок щодо результатів виборів

Постараюся бути лаконічним - систематизувати і оприлюднити те, що здається найсуттєвішим для мене і, можливо для багатьох адекватних людей України.

Я сприймаю результат Виборів до ВР України, як сувору, об»єктивну і незворотну даність.

Не збираюся перевзуватися на ходу, тим більше, що мені зручно в моєму старому взутті, але й не маю бажання посипати свою голову попелом.

Життя продовжується. Життя продовжується і головна риса нашого часу - це тотальна зміна політичних поколінь! Так-так, друзі, наші діти виросли, а ми й не помітили цього! Ми занадто поблажливо ставилися до наших дітей.

Спочатку ми дуже тішилися, коли вони в коротеньких штанцях чи з бантиками на голові, стоячи на табуретках, декламували віршики або співали пісеньки для наших гостей.

Це було мило і зворушливо.

Коли вони стали збирати величезні концертні зали і стадіони прихильників, взялися пародіювати нас, своїх батьків, або складати пісні протесту проти існуючих правил - ми сміялися і плескали їм в долоні.

Ми чомусь вірили, що політика не для них, бо переконали їх, що це брудна і невдячна справа... Але наші діти вирішили піти в політику - і це перша ознака їх подорослішання.

І ось тут виявилося, що ми до цього не готові, а наші діти - далеко не ангели.

Ми мало спілкувалися з ними, часто бували нещирими - з трибун говорили одне, а дома інше.

І взагалі, мало часу приділяли їх вихованню.

Тому їх переважно формували і виховували вулиця і телевізор.

А оскільки обидва ці вихователі не дуже сильні в питаннях, духовності і моралі, то, вибачте, маємо, що маємо.

Це наші діти! А діти, як відомо, це або нагорода нам, як батькам, або наша покара.

Так - вони аполітичні і часом цинічні, так - вони не визнають авторитетів і не мають сформованої системи цінностей, так, - вони в чомусь навіть відверті невігласи, але це питання вже не до них, а до нас - до їхніх батьків. А тепер, врешті, і про політику як таку.

Що ми матимемо в новому парламенті України? Відсотків на п»ятдесят він складатиметься з покоління дітей, які практично не мають політичного досвіду.

Як ми, дорослі, маємо почуватися? Згадайте, як ви почувалися, коли вперше пустили за кермо свого автомобіля сина або доньку! Було «стрьомно» чи не так?! Отож, матимемо клопіт. Але у тому ж таки Парламенті, незважаючи на оновлення, залишиться чимало колишніх політиків.

Частина з них не захоче поміняти алгоритм свого стилю, котрий часто базувався, на парламентських інтригах, особистих зв»язках, корупції, тіньових схемах і нехтуванні закону.

Питання - чи зможе молода і чиста кров перемогти стару, а чи стара отруїть її?! Ось де інтрига! Тому, гадаю, питання боротьби поколінь - буде не останнім у Верховній Раді.

Хоча, звичайно ж, на поверхні будуть більш суттєві і нагальні проблеми - вибору зовнішньополітичного вектору руху країни, подолання тотальної корупції і знищення старої судової системи, як її гаранта, питання війни і миру, а також добробуту громадян.

Але молоді політики, як люди нового покоління, що зросли в атмосфері не тоталітарного, а відкритого інформаційного суспільства, гадаю, хоча б інстинктивно, все ж робитимуть кроки подалі від тієї темряви, яка реально нависла над небокраєм. З погляду на загальнолюдські цінності та існування Української держави, я майже впевнений - в Раді складеться притомна більшість проєвропейських і державницьких депутатів.

Тож, тієї максимум 15-відсоткової фракції «дарквейдерів» не вистачить, щоб накрити Україну своїм плащем.

Проте, не треба скидати з рахунків їхні медійні ресурси, хоча, як ми вже переконалися, вони вирішують далеко не все. Навіть поверхового погляду на перші післявиборчі дискусії в ефірах багатьох провідних телеканалів достатньо, аби відчути, як спала внутрішня напруга у спікерів і відповідно зменшилася їх агресивність.

Гадаю, що найближчим часом має змінитися парадигма мовлення у бік пошуку більшого конструктиву і відповідно більш молодих і цікавих спікерів.

Пророкую, що ті канали, які сіяли відверту істерію, хамство і реваншизм, або втратять рейтинги, або будуть змушені змінюватись. Про нові обличчя.

Гадаю, настав час трохи забути про одіозні фігури лідерів політичних партій.

Оскільки перші номери списків були лише яскравою приманкою.

Найцікавіші ж фігури і особистості чекають на нас у першій десятці прізвищ.

На арену публічних баталій виходять нові політичні бійці.

Зовсім скоро ми побачимо їх у всій красі їхнього інтелекту, ділових і моральних якостей.

А враховуючи, всюдисущість і «діставучисть» нинішніх українських ЗМІ, це буде таке реаліті-шоу, що страшно навіть собі уявити.

Тим більше, що шоу-менів у владі нам тепер не позичати. Якось так, в моїх суто політичних міркуваннях, відсунулися найважливіші, як на мене, питання - що буде з нашою гуманітарною сферою: з освітою, з культурою? Адже, не зважаючи на декларації так званих патріотичних політиків, українська культура невпинно деградувала останні роки, попри всі ті квоти і мовні закони.

Бо присутність справжньої, а не попсової культури в інформаційному просторі катастрофічно зменшилася!.

А без створення і популяризації нових українських культурних артефактів: віршів, пісень, п»єс, романів, кінофільмів, мистецьких програм - розмова про Мову це відверта фікція і злочинний популізм.

Це треба чітко говорити.

І якщо молоді збираються будувати не Вавілонську Башту, а справді, українську державу, то їм варто буде неодмінно переглянути своє ставлення до того багатющого і неоціненного культурного спадку, який залишили їм талановиті батьки, діди і прадіди.

Бо без цього не буде України!.

І я впевнений, що це єдине, що варто взяти в майбутнє нашим молодим українським політикам від їхніх «паперєдніков»...

В добру путь!.

[INTERACTIVE_MAP=8471].