Бронза і пропозиція руки й серця. Як Україна здобувала першу олімпійську медаль у стрибках з трампліна

Сьогодні, 23 вересня, історична для українського спорту подія.

Саме цього дня, 20 років тому в австралійському Сіднеї запоріжанки, 27-річна Олена Жупіна й на три роки молодша Анна Сорокіна виграли першу й понині єдину для українських жіночих стрибків у воду олімпійську медаль.

Наші дівчата з сумою 290,34 бала здобули бронзу в стрибках з триметрового трампліна.

Поступилися українки лише росіянкам Вєрі Ільїній та Юлії Пахаліній, які виграли золото і китаянкам Ґо Цзинцзин та У Мінься, котрі повернулися додому зі сріблом.

В цій історії вдосталь драматизму, емоцій, важкої праці й навіть шаленого кохання.

«До Сіднею за моїми плечима було чотири Олімпіади, - бере слово тренерка спортсменок Тетяна Турова.

– У 1988 році серед моїх вихованок на потрапляння на Ігри в Сеулі претендувала Тетяна Годун, майстер спорту міжнародного класу.

Проте вона стала третьою і в команду не відібралася.

Напередодні Барселони-1992 Олена Жупіна пройшла весь рік першим номером.

Ніхто не сумнівався, що саме вона потрапить до збірної СНГ.

На заключному чемпіонаті Жупіна – друга.

Та виходить, що на п'єдесталі дві українки, та ще й з одного міста (на Олімпіаду поїхала інша запоріжанка Інга Афоніна – «Главком»).

Ось керівництво проголосувало, що Олена не потрапляє на Олімпіаду.

У збірній СНГ тоді були здебільшого російські спортсмени.

Нарешті Олімпіада-1996 в Атланті, ми вже незалежні.

І нарешті ми поїхали.

У підсумку Олена Жупіна стає п’ятою на триметровому трампліні і шостою на вишці.

Передумови до медалі були, але Олена завалила один довільний стрибок».

Олена Жупіна.

Такий результат лише додав Жупіній мотивації.

Через два роки на чемпіонаті світу в австралійському Петрі вона здійснила справжній фурор.

То коли виграла обидва золота в стрибках з десятиметрової вишки – особисте й у парі зі Світланою Сербіною.

Зрозуміло, що після такого успіху Олена стала однією з головних олімпійських надій України напередодні Олімпіади в Сіднеї.

Проте у тому й річ, що світове золото Жупіна здобувала на вишці, а з Сорокіною вона стрибала з трампліна.

Тобто напередодні Олена разом із тренеркою мусили визначитися з пріоритетами.

«У процесі підготовки Олена готувалася на вишці і в синхроні, - згадує Тетяна Турова.

– Аня працювала над синхроном та індивидуалкою на трампліні.

Головна складність була в тому, як правильно побудувати підготовку, адже розклад було такий, що 22 вересня відбувалися попередні змагання на вишці, в яких мала виступати Жупіна, наступного дня – синхрон на трампліні, а 24 вересня – півфінал на вишці, куди Олена теж потрапила.

При цьому фінал відбувався ввечері того ж дня.

Три дні поспіль змагатися дуже важко».

Вихованки з тренеркою.

Шлях Анни Сорокіної до олімпійської бронзи теж гладким не назвеш.

«Для мене це були перші «довгоочікувані» Ігри, довга історія, - згадує спортсменка, яка нині є начальницею управління у Національному олімпійському комітеті України.

- Про Олімпіаду-1992 в Барселоні ще навіть і мріяти не могла.

Мені тоді було тільки 16 років.

На трампліні були ґранди, на потрапляння в двійку призерів чемпіонату СССР я не претендувала.

У 1996 році в Атланту не потрапила за спортивним принципом.

За умови, що виборола на відбірному етапі Кубка світу ліцензію.

Проте на чемпіонаті України посіла що в стрибках з десятиметрової вишки, що з трампліна треті місця, а потрібно було стати першою-другою.

Потім мене не взяли на чемпіонат світу-1998 у Перт, де вперше у програмі були синхронні стрибки.

Причина – я була, на думку головного тренера, занадто товстою (сміється).

Та у 1999-му ми з Жупіною виграли бронзу Кубка світу, а ще через рік – олімпійську ліцензію і бронзу відбірного Кубка світу на Олімпіаду в Сідней».

«Ці Ігри з самого початку були особливими, та ще й на краю всесвіту, різниця в часі, дзеркальні пори року, екзотичні тварини – все якось камерно, по-іншому.

Було дуже цікаво.

Але ми не мали права розпорошувати емоції, тому все побутове пройшло повз, як уві сні.

Добре пам’ятаю басейн, зал, трибуни і все спортивне, на чому була тоді сфокусована», - розповідає Сорокіна.

«Ми з Анею презентували свою звичну програму, чогось особливого в нашому виді спорту підготувати неможливо, бо є певні вимоги», - каже Жупіна.

Жупіна і Сорокіна - бронзові призерки Олімпіади-2000.

«У суперниць, яких ми впродовж двох років на етапах Кубка світу постійно перемагали, були серйозні наміри, - передає змагальну атмосферу Сорокіна.

– Всі хотіли медалей, але беззаперечних лідерів було два – китайська і російська пари.

Вони врешті й розіграли золото і срібло.

А третє місце – одне.

На нього претендували господарки-австралійки, німкені, канадійки, мексиканки з досвідченою Марією Алкалою.

У всіх парах тоді були титуловані виконавиці з індивідуальних стрибків, чемпіонки чи призери чемпіонатів світу чи своїх континентів.

Їх авторитет і майстерність мали допомагати».

«Ми з першого стрибка були в трійці.

За перші два місця боролися росіянки і китайський дует, а ми йшли за ними, - згадує Тетяна Турова.

– Це незабутні емоції.

Дуже дружно ми пройшли цей шлях.

Сильно нас підтримував головний тренер збірної Юрій Осипчук, який допомагав психологічно.

Намагався жартувати, розрядити обстановку.

Величезне спасибі і нашому хореографу Ользі Кринициній.

Всі хвилювалися і підтримували нас.

І ми впоралися.

Витримали насамперед психологічно».

Найбільш хвилюючі миті українці в сіднеї пережили, коли в басейні вийшло з ладу табло.

«Найбільш хвилюючі миті ми пережили, коли після заключного стрибка наших дівчат у змагальному залі вийшло з ладу табло і відповідно довго не з’являлися оцінки, - розповідає Ігор Лисов, який за рік до того очолив Федерацію України зі стрибків у воду і керує нею понині.

– Проте закінчилося все добре.

Ми пережили надзвичайні емоції.

І саме тоді в мене з’явилася мрія – збудувати схожий змагальний комплекс для стрибків у Києві, щоб зірки нашого виду приїздили в Україну.

Радий, що зміг втілити свою мрію в життя у 2013 році, коли у нашій столиці з’явився спорткомплекс «Ліко».

Для Анни Сорокіної Ігри в Сіднеї були особливими подвійно.

Бо окрім олімпійської медалі вона тоді знайшла й своє особисте щастя.

Тетяна Турова, Анна Сорокіна і Олександр Крикун.

«В Сіднеї отримала пропозицію руки і серця», - усміхаючись, згадує Анна.

З тодішнім кавалером, володарем олімпійської бронзи Атланти-1996 у змаганнях метальників молота Олександром Крикуном вони невдовзі відзначать 20-річчя подружнього життя.

«Та й загалом команда у нас тоді була вельми дружньою, - каже Сорокіна.

– В олімпійському селищі ми жили в одному будиночку з бронзовою призеркою попередньої Олімпіади з художньої гімнастики Оленою Вітриченко.

Запам’яталося відкриття і запалення олімпійського вогню.

Для мене воно найдивовижніше – коли від смолоскипа Кеті Фрімен запалала вогнем водяна лілія.

Також бачили і навіть погладили коал і кенгуру.

Куштували м'ясо крокодила і страуса.

Були у величезному океанаріумі Сіднею, на ресторані-вежі, який обертається навколо, відкриваючи дивовижну панораму порту і міста».

Бронзовий дует.

Характеризуючи одна одну, Олена й Анна відзначають ті риси, які дарували комфорт їм самим.

«Добра, уважна, добропорядна, освічена, прекрасно володіє англійською мовою, чуйна, справжня подруга, до якої завжди можна прийти за будь-якою порадою і з будь-яким питанням.

Прекрасна людина, молодому поколінню можна рівнятися на неї і пишатися», - каже Жупіна про Сорокіну.

«Олена – надзвичайна людина, попри всі свої спортивні і життєві досягнення завжди дуже скромна, неконфліктна, працьовита та старанна дівчина, - говорить Сорокіна.

– Вона не була ватажком, але завжди тихенько випереджала інших, поки ті теревенили, чи тільки збиралися щось зробити.

Жупіна відразу пробувала і в неї виходило!.

Бронзовий дует - Жупіна/Сорокіна.

Олена – дуже смілива, бо тільки сміливі люди стрибають з десятиметрової вишки.

А вона присвятила їй все своє спортивне завзяття і життя.

А ще Жупіна, як модно зараз висловлюватися, багатофункціональна та здатна на мультизавдання, може в один день вмістити стільки різних справ, що про таких людей кажуть: «Юлій Цезар».

Приміром, два тренування в день: легко, це за графіком, так майже завжди.

Та між першим та другим заняттями – партія в теніс.

Після закінчення другого тренування, коли я ще до дому не доїхала, Лєна через півгодини в прямому ефірі під час випуску спортивних новин.

Все встигала.

Мало хто міг поєднувати два таких різних снаряди, як трамплін і вишка на олімпійському і світовому рівні.

Жупіна – дуже комфортний партнер, нам було весело, легко і спокійно стрибати в парі.

В особистих змаганнях вир пристрастей такий, що нахвилюєшся неймовірно.

А потім у синхроні – одне задоволення.

Ми покладалися одна на одну, жартували, підмічали щось комічне й позитивне, виходили на трамплін з усмішкою.

Це навіть у Олімпійському купальнику відбилося – він був у мажорних тонах, з квіточками і вигідно виділявся на блакиті сіднейського басейну».

…Нині тріумфаторки Сіднея живуть у різних містах (Сорокіна – у Києві, Турова і Жупіна – в Запоріжжі) й відповідно бачаться нечасто, в основному підтримують телефонний зв’язок, вітаючи одне одного зі святами.

«То завдяки Тетяні Олександрівній, яка дуже уважна і пам’ятає всі важливі дати в житті кожного.

Вона – наш життєвий центр тяжіння.

А що не бачимося часто? Мабуть, вже на пенсії відірвемося», - сміється Анна.

Іван Вербицький, «Главком», Ірина Калита, Федерація України зі стрибків у воду.

Фото надані Федерацією України зі стрибків у воду.