Свати без меж. Як владний шоубіз захоплює державні культурні інституції та їхні бюджети

Нові обличчя, звичайно, мають своє уявлення, яким має бути культурне тло країни. Виокремити з цієї картини епізод, де закінчується вплив Андрія Єрмака і починається вплив Олександра Ткаченка можна, але загалом для розуміння того, що відбувається у культурній сфері неважливо. Тому що всі ці люди є однодумцями, вони є носіями однакових поглядів, підходів та однакового вирішень тих чи інших кризових ситуацій. Саме тому всі вони у цій статті будуть об’єднанні під загальний назвою шоубізнес або шоубіз.

Жертвою рейдерських захоплень зі сторони провладного шоубізу стали культурні установи, що переважно зовсім недавно постали в українському культурному просторі. Але попри це вони стали вже по справжньому знаковими. Мова йде про Ради з державної підтримки кінематографу, Український культурний центр, «Довженко – Центр». Плюс ці заклади переважно були наділені тими чи іншими повноваженнями розпоряджатися матеріальними ресурсами. Вочевидь, і культурна конкурентність, і фінансова складова стали тими чинниками, повз яких не змогли пройти представники провладного шоубізу.

І ще один важливий момент. Слово «рейдерське» у цій статті вживається не випадково. Фактично, взяття під контроль представниками шоубізу тих чи інших державних культурних закладів нагадувало саме рейдерське захоплення. Коли під контроль намагаються взяти керуючий орган акціонерного товариства – це переважно наглядова рада, а вже потім керована рада призначає потрібних людей на керівні посади.

Держкіно та Рада з державної підтримки кінематографу

Якби про прихід шоубізу у культурну сферу знімали серіал, то його перша серія точно була б присвячена призначенню нового керівництва Державному агентству України з питань кіно або Держкіно - одному з центральних органів у сфері кінематографії. Нагадаємо, за попередньої влади в український кінематограф стали активно інвестувати кошти. Тому нічого дивного немає у тому, що по приході до влади нова молода команда з шоубізу одразу ж взялася за кіносферу.

ТЕКСТИ свого часу писали про призначення на посаду голови Держкіно Марини Кудерчук. Нагадаємо, до неї цю посаду займав Пилип Іллєнко, який досяг справді масштабних успіхів у запуску українського кінематографу. Саме призначення Кудерчук стало тою «першою ластівкою», яке знаменувало собою прихід у відповідальні за кінематограф державні інституції великого шоубізу.

Із кіноіндустрією Кудерчук пов’язує лише робота заступником директора та директором комунального закладу «Кіноконцертний зал ім. О. Довженка» Запорізької міської ради в 2017–2019 роках. Та й то, в той час був скандал із відмовою показувати фільм "Червоний" про повстання упівців у Гулагу. Тоді Кудерчук, судячи з її інтервю, була в.о. директорки кінотеатру.

На фото з Офісу президента: у пешому ряду крайня (зліва направо) - Альона Тимошенко (продакшен Film UA та дружина заступника голови Офісу президента), артист Дмитро Ступка, голова Держкіно Марина Кудерчук, президент України Володимир Зеленський. У другому ряду - артистка та членкиня конкурсної комісії до Ради з підтримки кінематографу Даша Тригубова, новообраний голова цієї Ради Артем Колюбаєв, Андрій Халпакчі (кінофестиваль "Молодість"), нардеп від "Слуги народу" Павло Сушко. У третому ряду: керівник Офісу президента Андрій Єрмак, Сергій Созановський (співвласник Film ua), артист та член Ради з підтримки кінематографу Олексій Тритенко, продюсер Сергій Лавренюк.

Проте, навіть це одне з перших призначень шоубізу у сфері культури не обійшлося без скандалу. Спочатку на конкурсі на посаду голови Держкіно найбільше балів серед шести його учасників набрала генеральний продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю Юлія Сінькевич. Однак, вона все одно його не пройшла. Сінькевич отримала нижчий ніж треба бал за "управління ефективністю і розвитком людських ресурсів", хоча була генеральним продюсером самого авторитетного в країні кінофестивалю. Конкурс проводило Національне агентство України з питань державної служби.

Призначення Кудерчук можна потрактувати як першу серйозну заявку лобі шоубізу на домінування у культурній сфері. Далі його апетити лише зростали. Поряд з Держкіно одним з центральних державних органів кінематографічної галузі є Рада з державної підтримки кінематографії. Саме Рада приймає рішення по кінопроектам, які презентують на пітчингах (конкурсах) Держкіно. Так Рада за поданням Держкіно створює експертні комісії для оцінювання поданих на конкурс проектів. Рада також розглядає на своєму засіданні поданий Держкіно перелік кінопроектів - переможців конкурсного відбору.

Перший склад Ради був затверджений урядом ще у 2019 році, він має оновлюватися кожних два роки, на сьогодні ми маємо вже другий її склад. Звичайно, і до роботи Ради першого складу, сформованого ще за попередньої влади, були питання. Особливо, в останній рік її роботи.

Так, за настійними рекомендаціями міністра культури Володимира Бородянського, Рада скоротила перелік кінопроектів-переможців 11 пітчингу з 101 до 46, при цьому викликавши критику зі сторони кіноспільноти. Але факт залишається фактом - до першого складу входили авторитетні особистості і основне - минулий склад Ради все ж не можна було назвати повністю кишеньковим. Іноді керівництву міністерства доводилося вдаватися до прямого тиску та втручання, аби отримати необхідний для себе результат.

Все це можна чітко прослідкувати на прикладі 14 пітчингу кінофільмів. Коли до кінцевого переліку фільмів, які мали отримати державне фінансування не попали деякі фільми, яким експертні оцінки дали високу оцінку. Сиквел «Наших котиків» Володимира Тихого отримує максимальну кількість балів від експертів, але він просто щезає з кінцевого списку, у той час державну підтримку отримає фільм “Скаженне весілля”, виробництвом якого займався продакшн Film.ua, безвідмовний постачальник різного серіального «мила».

Подібному рішенню, як звернули увагу митці, передувало звернення очолюваного вже Олександром Ткаченком Мінкульту, в якому наголошувалося на необхідності фінансової успішності фільмів. У зверненні, зокрема, відкрито згадувалося про кримінальне провадження щодо деяких компаній. «А також при оцінюванні проєктів під час другого туру врахувати інформацію щодо наявності незакритих кримінальних проваджень щодо компаній (відповідно до звернень правоохоронних органів) та наявність незавершених та не зданих до Держкіно проєктів у попередніх роках», - йдеться у заяві Мінкульту.

Директорка Одеського міжнародного кінофестивалю Юлія Сінькевич охарактеризувала подібне звернення як «маніпулятивне, запущене «з порушенням всіх норм моралі і закону з метою тиску на експертів та очернення активних компаній».

Шанс владі “виправити” ситуацію підвернувся у 2021 році. Якраз на початку цього року мав відбутися конкурс з відбору нових членів Ради. Вибирати членів Ради мала конкурсна комісія. Відповідно, щоб контролювати Раду необхідно було контролювати конкурсну комісію.

Міністурство культури, здається, блискуче впоралося з цим завданням. Попри те, що свої кандидатури до конкурсної комісії подали такі відомі у сфері кіно і не лише кіно діячі як кінокритик Сергій Тримбач чи режисер та бранець Кремля Олег Сенцов, вони так і не попали до складу комісії. Були проігноровані кандидати від широко відомих авторитетних громадських організацій як Національна спілка кінематографістів України, ГО "Українська кіноакадемія", ДП "Нацiональний центр Олександра Довженка", ГО "Творче об'єднання "Вавілон 13", ГО «Докудейз», тощо.

Міністерство культури віддало перевагу зовсім іншим діячам. Ось короткий перелік їх прізвищ та регалій, який ТЕКСТИ доповнили власною інформацією щодо їхніх зв’язків з тими чи іншими великими гравцями шоубізу, в даному випадку мова йде про кінопродакшени, а також їх можливими відносинами з нинішніми представниками владної вертикалі:

1. Ірина Заря, генеральний продюсер ТОВ «Українська Продакшн Студія», президент компанії «Планета Кіно», мережі кінотеатрів «Оскар», представник від Асоціації «Індустріальний телевізійний комітет». У 2003 році разом з теперішнім міністром культури Олександом Ткаченко заснувала «Нову студію», з 2005 року була її фінансовим директором, а з 2007 року – її генеральним директором.
2. Карандєєв Ростислав – перший заступник міністра культури та інформаційної політики України, потрапив до комісії за квотою Мінкульту.
3. Марина Кудерчук, голова Держкіно, потрапила до комісії за квотою Держкіно.
4. Сергій Лавренюк, теле- та кінопродюсер.
5. Олександр Максимчук - помічник депутата, голови підкомітету з кіно і реклами комітету з культури Павла Сушка (Слуга Народу).
6. Вячеслав Мієнко - член правління телеканалу 1+1, який колись очолював Олександр Ткаченко, член наглядової ради Одеської кіностудії
7. Дарина Трегубова - Представник від ГО «Спільна перемога». Тут варто наголосити, забігаючи трохи наперед, що представник саме цієї ГО Артем Колюбаєв балотувався і був обраний членом Ради. Але про нього трохи згодом.
8. Руслан Шевчук - головний юрист продакшена "Старлайтмедіа", директор з правових питань ТОВ "Старлайт медіа"
9. Вікторія Ярмощук - перебуває на посаді CEO ще одного продакшена - Film UA, радник Міністра культури, молоді та спорту України в галузі кінематографа.

Як бачимо, до конкурсної комісії ввійшли у переважній більшості представники як самих державих профільних структур, так і пов’язані з великими продакшенами – виробниками серіалів та фільмів особи. Згідно до інформації, яка міститься у зверненні ряду кінематографічних організацій, загалом до конкурсної комісії увійшли чотири представники громадських об’єднань, які мають конфлікти інтересів, або не мають відповідного досвіду роботи у цій сфері.

Ну а далі все було логічно. Конкурсна комісія перейшла до вибору членів Ради з підтримки кінематографу. І тут, здається, ніяких сюрпризів вже точно не повинно було бути. Все пішло по накатаній колії. Так, згідно до оприлюдненої заяви представників кіноспільноти, серед претендентів на членство у раді були такі, документи яких не відповідали вимогам закону, або їх участь у Раді несла реальний конфлікт інтересів. Загалом, представники кіноспільноти знайшли невідповідність до вимог конкурсу в 12 заявках із 37, про що вони повідомили Мінкульт.

Проте, у Міністерстві культури, вочевидь, як завжди не почули митців. Тому що за результатами конкурсу до Ради було обрано шість нових членів, про невідповідність документів яких чи конфлікт інтересів заявляли кінематографісти. Мова йде про Юрія Горбунова, Олександра Недбаєва, Поліну Томачову, Олексія Тритенка, Артема Колюбаєва, Миколу Чиханцова.

Звичайно, аналізуючи біографії нових членів Ради, не можна однозначно стверджувати, що більшість обраних членів Ради напряму є людьми міністра культури чи Офісу президента. Необхідно також пам’ятати, що український кінематографічний ринок невеликий, всі один одного знають, десь у когось працювали. Але все ж, на деякі факти з біографій нових членів комісії не можна так просто закрити очі.

Так, наприклад, новообраний член Ради Олександр Недбаєв свого часу був режисером фільму “Гравець з часом”, який продюсував голова підкомітету з кіно і реклами комітету з культури Павло Сушко (Слуга Народу). Нагадаємо, помічник цього депутата - Олександр Максимчук якраз входив в конкурсну комісію, яка обирала членів Ради.

Ще одна член Ради - Поліна Толмачова довго і продуктивно працювала в Film.ua на посаді директора з маркетингу та PR. І знову таки, як йшлося вище у цій статті, в конкурсній комісії був присутній представник цього продакшену - CEO Film UA Вікторія Ярмощук.

Ще двоє новообраних членів комісії - Олексій Тритенко та Юрій Горбунов так чи інакше стикалися принаймні з теперішнім міністром культури у його шоубізовий період життя. Так, Олексій Тритенко свого часу знімався у кінофільмі “Чорний Ворон”, який продюсував Ткаченко. До кваліфікації Тритенка бути членом Ради є, до речі, найбільше питань. Його висунули до ради як режисера, а не актора, бо актори не можуть бути членами Ради. Проте, у ролі режисера Тритенко створив лише один короткометражний фільм.

Юрій Горбунов та Олександр Ткаченко

Юрий Горбунов співведучий декількох шоу на Плюсах, продюсер та безмінний виконавець ролі тамади Назарія Запухляка зі “Скаженного весілля”, продакшеном якого займався Film.ua.

Підсумовуючи, ми бачимо серед нових членів Ради людей, які так чи інакше пов’язані з великим шоубізом, а саме з його серіальною складовою. І деякі з яких мали у минулому якісь бізнес чи інші стосунки з теперішнім керівництвом міністерства культури. І не лише з ним.

Новобраний член Ради Артем Колюбаєв не лише колись виступив співпродюсером разом з теперішнім головою Офісу президента повнометражного фільму про спорт “Правила бою”.

Андрій Єрмак та Артем Колюбаєв на презентації фільму

Виявляється, у Артема Колюбаєва разом з Андрієм Єрмаком був і спільний бізнес. Принаймні такий висновок можна зробити з історії компанії “Ама віжн”, у профілі якої було виробництво кіно- та відеофільмів, телевізійних програм. Директором цієї компанії у грудні 2018 року став Артем Колюбаєв, а її бенефеціарним власником до лютого 2020 року був все той самий Андрій Єрмак.

До речі, саме Артем Колюбаєв обирається новою Радою її головою. Голосування нової ради проходить швидко і як по “шнурку”, Колюбаєв обирається без якоїсь зайвої дискусії. Здається, що не дивлячись на різні посади та звання у Раді підібралися справжні однодумці.

Як надалі працюватиме обрана Рада та як проходитимуть пітчинги можна скласти уявлення з недавнього конкурсу на патріотичні серіали. У кінці минулого року за ініціативи Мінкульту було проведено конкурс «патріотичних" серіалів, на які з «коронавірусного» фонду було виділено 100 млн грн. Щоб провести цей конкурс, також була обрана комісія, яка, в свою чергу, обрала експертну раду, яка мала обрати проекти-переможці. Так от (яка несподіванка!) до цієї ради, зокрема, подали свої кандидатури представники найбільших продакшенів, які й стали у ряді випадків переможцями цього конкурсу. Зокрема, переможцями конкурсу стали проекти Star media, Film.ua, Cтарлайтмедіа, Одеської кіностудії.

Як розказала ТЕКСТАМ Юлія Сінькевич, тенденція монополізації ринку телевізійним лобі на сьогодні очевидна. «Постійно в тій комунікації, яка іде від чиновників ми чуємо про те, що кіно повинно приносити прибутки, бути рентабельним. Це домінуюча теза і очевидно, що мова йде про стрічки або серіали, які матимуть рейтинги на українських телеканалах. Також пристуність в персональному складі і Ради, і експертних комісіях представників телевізійного сектору є показовою. На мою думку участь ТБ в кіно не є катастрофічної тоді, коли є розуміння цінності культури та нематеріального капіталу, який створює кіно і яке потребує вагомої підтримки.»

За її словами, «сьогодні, на жаль, в українській стратегії підтримки кіногалузі відбувається досить стрімка стагнація та підміна ціннісних орієнтирів. На даний момент у кіноспільноти, яка останні п’ять років налагодила діалог та співпрацю з Держкіно, такої довіри більше немає. Це пов'язано з відсутністю прозорості прийняття рішень щодо кінопроектів, формуванням і комісії з вибору Ради з підтримки кінематографії, і вибором самої Ради, і заангажованим утворення експерних комісій, введенням необгрунтованих змін в правила проведення конкурсів кінопроектів, створення певних "чорних списків" кінопрофесіоналів, які критикують діяльність профільних чиновників.

У складі Ради є люди, які мають і досвід, і репутацію, і розуміння того, як саме має розвиватись українське кіно, проте переважну більшість членів Ради або не знають в кіносередовищі, або вони є наближеними до вищого керівництва, а значить є ризик того, що не будуть діяти незалежно, як має діяти Рада.»

Кінознавець Володимир Войтенко: "Представники нової влади вирішили, що у них є карт-бланш і треба забути, що було до них, і робити своє. Вони просто відсувають людей, які щось вирішували і знають, і намагаються робити по своєму. В результаті, кінематографічна галузь під великою загрозою. Тому що погляд, що має підтримувати держава у кінематографічній галузі, у них дуже особливий. Під питанням чи буде українське кіно далі цікавим, чи буде воно на фестивалях, конкурсах, в кінотеатрах. На пічтингах перемагають дуже цікаві проекти, але їх не фінансують. Гальмуються якісь процеси, які були до того. Це все зараз ніби і піску якомусь. І абсолютно не ясно, що буде через півроку, через рік. Це не означає, що у нас кудись ділися талановиті люди, які мають смак, мистецьку культуру, які можуть це все подати в цікавій формі. Хочеться сподіватися, що громадянське суспільство все ж надоумить робити розумно кроки і будувати державні процеси. Але тривога таки є."

За словами Голови Української Гільдії Режисерів Жанни Максименко – Довгич, сьогодні склалася ситуація, коли телевізійні менеджери хочуть мінімізувати свої витрати на виробництво контенту. «Вони хочуть робити його за державні гроші. Тоді як в інших країнах Європи телебачення дофінансовує спільні з державою проекти - держава, наприклад, на 70 % фінансує проект, решту фінансує сам телеканал. Можна часто чути, що ті ж BBC чи ARD є замовниками чи фінансують документальне, ігрове кіно. А у нас створюється така система, при якій держава буде давати гроші олігархічним каналам на те, щоб вони виробляли свій власний контент. І при цьому говорять про якісь ринкові речі - що фільми повинні окупатися. І паралельно хочуть отримувати від держави дотацію. Це дуже подібно до олігополії, коли домовилися кілька конкурентів про те, як вони будуть розподіляти кошти. Така сама система, до речі, існує в Росії, коли є кілька близьких до влади компаній. Саме вони й отримують основну частину державного фінансування”, - зазначила голова Гільдії режисерів.

На жаль, аналогії з Росією на цьому не закінчуються. Коли заходиш на сайт однієї з продакшен-студій, представники яких активно зараз приймають участь в культурному житті країни, створюється відчуття легкої шизофренії. Таке враження, що продакшени одночасно примудряються жити одночасно у двох всесвітах. Взяти, наприклад, компанію Star Media, яка позиціонує себе одним з лідерів по виробництву кіно- та телефільмів. З однієї сторони, зовсім недавно Star Media разом з Kristi Films випустило один з справді яскравих фільмів українського прокату - “Беславні кріпаки”.

Але майже майже паралельно з цим фільмом компанія випускає в Росії серіал “Черное море”. Згідно до анотації фільму, “в основі сюжету підготовка морських військових сил до Кримської наступальної операції і боротьба з німецькими диверсантами-підводниками, які готують велику диверсію в Чорному морі.” Ця сюжетна лінія про диверсії і Крим чомусь дуже перекликається з повідомленнями російської ФСБ у наші дні про підготовку українцями терактів в окупованому Криму. Не дивно, що все це демонструється на державному гебельсівському телеканалі “Росія”. А до того той самий продакшен знімає серіал під промовистою назвою “Смерш”, назва сама свідчить про себе.

І ці фільми зроблені продакшен-компанією, яка позиціонує себе як своя в Україні, представники якої тепер вже входять входять до керівних органів українських культурних інституцій, і яка, зрештою, претендує на отримання грошей з українського бюджету на свої проекти. І така компанія далеко не одна на українському ринку. Сьогодніукраїнською культурою беруться заправляти представники шоубізу, який не лише продовжує працювати у Росії і сам є частиною пропагандистського механізму, який працює проти України.

Український культурний фонд

Ситуація з Українським культурним фондом (УКФ), здається, вже добре описана. Нагадаємо, голова фракції «Голосу» у Верховній Раді Ярослав Железняк звернувся до НАБУ та Державної аудиторської служби із заявою, в якій, зокрема, просив розслідувати розподіл УКФ грантів. За оприлюдненою Железняком інформацією, мали місце випадки виділення коштів мало пов’язаним із креативною індустрією компаніям. Це було зроблено саме в той час, коли відбувався прийом документів на конкурс на посаду виконавчого директора УКФ.

Проте, насправді, події навколо УКФ почалися не із спровокованого депутатом фракції «Голос» скандалу. Вся ця історія розпочалася як мінімум за кілька місяців до згаданих подій. І закрутилася вона з наглядової ради Фонду. Справа у тому, що згідно із Законом України «Про Український культурний фонд», наглядова рада Фонду складається з дев’яти осіб. Двох осіб визначає президент, двох - міністерство культури. Ще по двоє осіб обираються від закладів культури та представників громадських об’єднань, плюс голова Фонду призначається Мінкультом.

У січні 2021 року Міністерство культури та інформаційної політики оновило склад Наглядової ради Українського культурного фонду. Указом Президента по президентській “квоті” до складу наглядової ради Фонду включили Юрія Рибчинського та Артема Суріна. Поет-пісняр Рибчинський – це відома особистіть, втім до наявності необхідного досвіду у нього для роботи у наглядовій раді можуть виникнути питання. А от кандидатура другого призначеного маловідома у культурних сферах. Артем Сурін, за фахом юрист і займався юридичною діяльність, але зараз позиціонує себе як громадський діяч та мандрівник. Він мандрує світом, займається яхтингом та бере участь у ралі. Але от який це має зв’язок з розвитком культури зрозуміти важко.

Хоча один «зв’язок» таки можна прослідкувати. Коли у жовтні 2020 року Сурін організував презентацію документального фільму про свої подорожі, на неї завітав цілий міністр культури Олександр Ткаченко. Що сподвигло міністра відвідати цю приватну презентацію, в той час як велика кількість подій у культурній сфері обділені його увагою, залишається поки таємницею за сімома замками.

Артем Сурін та Олександр Ткаченко

А тепер глянемо щодо призначенців від Мінкульту. Тут стає ще цікавіше. Одна з призначенок - це Катерина Чуєва, генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, тут все логічно.

А от ще один призначенець, це справжня “страх і ненависть в Лас-Вегасі”. Мова йде про Олексія Кірющенка. Якщо ще хтось не знає, цю відому постать, то дуже коротко - це режисер "Слуги народу", “Моя прекрасна нянька” та беззмінний виконавець ролі Кирюхи у серіалі “Свати”, який в одному з інтерв’ю охарактеризував себе як “росіянина українського походження”.

Фото з підписом - Олексій Кірющенко у ролі Кирюхи зі “Сватів” Або фото Кірющенка з Зеленським

Проте, ще чотири представника наглядової ради мали бути обрані від культурних закладів та громадських об’єднань шляхом рейтингового інтернет-голосування. Згідно інформації Мінкульту, за кандидатів від закладів культури проголосувало 218 із 232 уповноважених осіб, а за кандидатів від громадських об’єднань – 117 зі 121 уповноваженої особи.

Міністерство культури та інформаційної політики надало на запит ТЕКСТІВ інформацію, які саме культурні заклади та громадські об'єднання приймали участь у голосуванні. У переважній більшості мова йде про комунальні та державні заклади – міські та селищні бібліотеки, будинки культури та театри. Коло півтора десятка голосуючих – це великі продакшени та їх сателітні компанії.

Обранцями завдяки такому рейтинговому голосуванню стали Юрій Артеменко, голова наглядової ради ТОВ «Стар Медіа Продюсерський Хаб», Владислав Корнієнко, генеральний директор ДП «Національний цирк України», Олександр Сусленський, директор Історико-меморіального музею «Героїзм і Голокост», Ігор Тулузов, перший заступник гендиректора ДП «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В. Лисенка».

Звичайно, присутність у складі наглядової ради представника циркової галузі - генерального директора ДП “Національний цирк України” Владислава Корнієнка - можна потрактувати як свого роду відповідь у стилі ноу хау української культури на світові культурні виклики. Тут, як то кажуть, особливо і коментувати немає чого.

Щодо директора історико-меморіального музею “Героїзм і Голокост” Сусленського, то якщо трохи погуглити, то виявляється, наприклад, що даний заклад, згідно ресурсу Уoucontrol, це не державна установа, а приватний заклад. З огляду на фасад офісу цього музею, цей заклад чи навряд є самим успішим музеєм.

Історико-меморіальний музей “Героїзм і Голокост”

Щодо Юрія Артеменка – то він представляє Star Media - компанію, яка є одним з найбільших виробників теле- та кінопродукції в Україні і про яку йшлося вище.

Таким чином, ми бачимо поєднання людей по різному дотичних до культурної сфери, як мандрівник Сурін чи представник циркового цеху Корнієнко, з представниками великого кінобізнесу - Артеменко, Кірющенко.

Щодо голови Українського культурного фонду - керівника Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Михайло Захаревича, то його призначили на початку лютого 2021 року. Але зовсім скоро його на цій посаді замінила Лариса Мудрак. Вона абсолютно не чужа людина для телебачення, яке сьогодні є основою великого шоубізу. У 2010 - 2014 роках Мудрак була членом Національної ради України з питань радіомовлення та телебачення – центрального державного органу України в галузі радіомовлення. Саме в ті роки відбувся перший міні-похід шоубізу у владу, коли керівник продакшена телеканалу «Інтер» Єгор Бенкендорф очолив державну Національну телекомпанію України.

А далі почалася вже всім відома історія зі звинуваченнями Спілки концертної індустрії України та деяких представник політичної партії “Голос” на адресу Українського культурного фонду. Про це свого часу вже писали Тексти.

Нагадаємо, Спілка та представники партії “Голос” звинуватили керівництво Фонду у непрозорому розподілі грантів. Голова фракції «Голосу» у Верховній Раді Ярослав Железняк звернувся до НАБУ та Державної аудиторської служби. Потім щоправда він начебто відкликав свої заяви назад, але справу вже було зроблено.

Справа у тому, що представникам цієї політичної сили у цьому сценарії прописали хоч і яскраву, але роль акторів другого плану. У даному випадку роль представників Спілки концертної індустрії та депутатського корпусу партії “Голос” зводилася до створення негативного інформаційного тла навколо тодішнього керівництва Фонду напередодні виборів керівництва фонду.

Заяви Спілки концертної індустрії, звернення голови фракції “Голос” з’явилися саме в той момент, коли відбувався прийом документів на конкурс на посаду виконавчого директора УКФ. І вони відіграли свою роль у тому, що Юлія Федів, зрештою, вирішила не балотуватися на другий термін на посаду виконавчого директора.

Але, навіть, тут без представників шоубізу не обійшлося. Членами спілки здебільшого є комерційні компанії, які займаються організацією концертної діяльності. Спілку очолює Максим Шульженко, співвласник київського концертного майданчика “Стереоплаза”, на підмостках якого скоро планує виступити купа російських виконавців, зокрема, і репер Баста.

Але у цій історії був ще один, на перший погляд, малопомітний момент. А саме - це заява Міністерства культури зроблена у відповідь в свою чергу на заяву Фонду про те, що з Мінкультом узгоджувалися питання про допущення до участі в конкурс організацій, кведи яких частково не відповідали заявленим вимогам.

“В офіційній позиції Українського культурного фонду, розміщеній на його сайті, подано неправдиві факти щодо ролі МКІП у розподілі коштів грантів інституційної підтримки від УКФ. Міністерство не втручається в оперативну діяльність УКФ щодо розподілу коштів грантів інституційної підтримки.”, - йдеться у заяві міністерства. Ця заява та її тон показують справжній стан відносин між Фондом та міністерством. Можна припустити, що для Федів це був дуже важливий дзвіночок. Який певно вона почула.

А далі відбулися дві спроби обрати виконавчого директора. Першого разу трохи не перемогла видавчиня глянцевого журналу з інтригуючого назвою People In та 170 номер у виборчому списку партії “Слуга народу” на виборах у Верховну Раду Анастасія Рагімова. “Кожен з вас є зіркою у своїй професійній діяльності…”, - почала конкурсантка свій виступ перед наглядовою радою, і, вочевидь, не одне серце членів ради розтануло від цих слів. Але на цьому вона не зупинилася і буквально кожному члену вона змогла сказати щось приємне. “Я не люблю дивитися серіали, але під час самоізоляції я дивилася “Папіка” і, звісно, “Слугу народа”. Коли я дізналася, що ви зрежисерували “Моя прекрасна няня”, взагалі була дуже здивована, тому що виросла на цьому серіалі”, - заявила вдячна конкурсантка члену Ради та метру телевізійного “мила” Олексію Кирющенку. Як результат, за неї віддали голоси чотири членів наглядової ради і лише один голос відділяв її від перемоги.

Друга спроба обрати виконавчого директора виявилася більш результативною і це місце посів Владислав Берковський, який до того займав посаду директора Центрального державного кінофотоархіву ім. Пшеничного. Сайт самого архіву не вражає якоюсь різнобарвністю та новизною, зрештою, певно саме такого традиційно і чекаєш від архівної справи в Україні. І можливо Владислав Берковський справді непоганий керівник і знає свою справу, але зараз йому доведеться керувати набагато більш масштабним та знаковим проектом, чим державний архів.

Хоча можливо справжні режисери цього дійства мають якісь свої види. Вочевидь, Берковський має досвід роботи в державних органах, знання та розуміння існуючої там ієрархії, а відповідно він, можливо, не проводитиме надто самостійну політику і більше прислухатиметься до думок міністерства культури. Ну, звичайно, поки керівник УКФ робить перші кроки, ми можемо про це здогадуватися лише на рівні припущень.

А поки ситуація з УКФ перебуває у розвитку, варто глянути на ще одну установу, навколо якої на сьогодні збираються хмари.

«Довженко-Центр»

“Довженко-Центр” - це нова модерна інституція, яка опікується величезним архівом українського кіно – і художнього, і документального – а також реставрує старі плівки. Крім цього, організовує різні фестивалі і культурні події як в Україні, так і за кордоном, видає книги. Певна загроза над “Довженко-Центром” нависла ще на початку минулого року і була пов’язана з хазяйнуванням нового керівництва “Держкіно”.

Через неготовність паспорту бюджетної програми, який готує Міністерство культури за поданням Державного агентства України з питань кіно, “Довженко-Центр” кілька місяців у 2020 році не отримував державного фінансування. Попри те, що з Мінфіном вже була узгоджена одна сума фінансування, очолюване Кудерчук Держкіно заявило про іншу цифру, яка була суттєво меншою. Установі тоді вдалося вижити за рахунок недержавного фінансування - доходів від господарської діяльності – здачі в оренду приміщень та проведення заходів. Зрештою, бюджетне фінансування тоді вдалося поновити. Але це були лише перші “квіточки”.

Можна припустити, що небюджетна частина доходів “Довженко-Центру” стала дуже привабливою в часи коронавірусної кризи для декого, а можливо й розташування Центру в центрі української столиці зіграло свою роль. Хоча події навколо цієї установи дуже логічно вкладаються у загальну канву - хвиля великого шоубізу, яка буквально захлеснула українську культуру з приходом молодої команди політиків настільки невідворотня, що так чи інакше мала б докотитися і до “Доженко-Центру” і докотилася.

І тут як завжди першочергову роль зіграла планова необхідність переобрання керівництва “Довженко-Центру”. Попередній його керівник Іван Козленко заявив, що не буде виставляти знову свою кандидатуру, і колектив закладу висунув на конкурс йому заміну – Олену Гончарук. Вона з жовтня 2016 року обіймала посаду менеджерки освітніх програм в структурі Музею кіно, а із вересня 2019 року очолила публічно відкритий Музей кіно «Довженко-Центру». У рекомендаційному листі колектив закладу зазначив, що «Олена Гончарук є саме тою людиною, яка має чітке бачення перспектив у цій роботі та здатна ефективно керувати цими процесами та нашою командою».

Здавалось би, ситуація мала розвиватися вже за відомими сценаріями апробовуваними на Українському культурному фонді чи Раді з державної підтримки кінематографії. Але тут для представників владного шоубізу сталася одна проблема. Конкурсна комісія була створена не з попередньо підібраних людей. До її складу входили Пилип Іллієнко, Сергій Тримбач, Юля Сінькевич, Денис Іванов тощо.

І власне саме тому конкурс на посаду генерального директора відбувся прозоро і без якихось цікавих нюансів, чим, наприклад, вже уславилися вибори до Українського культурного фонду. У рейтинговому голосуванні, набравши шість голосів із дев’яти, перемогла Олена Гончарук. Здавалося б, цьому можна було лише порадіти, але це, вочевидь, не входило у плани нинішнього керівництва Міністерства культури.

У конкурсі дистанційно приймав участь такий собі постійно проживаючий у Канаді Олексій Душутін. Уславився він тим, що під час конкурсу він переконливо показав своє незнання української мови, а за результатами конкурсу набрав аж… нуль голосів. Але це не завадило йому подати скаргу з приводу скасування результатів голосування він брав участь у засіданні конкурсної комісії в режимі відеоконференції і це поставило його у нерівні умови з іншими кандидатами.

Історія самого Олексія Душутіна гідна окремого фільму, а, можливо, й серіалу. Росіянин, бувший керівник «Військово-будівельного управління Москви» і не вельми вдалий коннезаводчик Рязанського кінного заводу. Який до того ж провів кілька років у російській тюрмі. У своїх негараздах Душутін звинувачує провладних російських бізнесменів з сумнівною репутацією, які є вихідцями з України. «Корчинський, Палихата, Куліш, Карамзин – жодного російського прізвища. Всі вихідці з Західної України, всі бандерівці. Це по їх замовленню мене протримали шість років у тюрмі», -заначить він в одному з інтерв’ю. Але вже будучи в Україні Душутін, згідно з інформацією медіа, піде на співпрацю з СБУ, за його заявою звинуватять у державній зраді Тимофія Нагорного, колишнього чоловіка української гімназистки Лілії Подкопаєвої.

«Душутін не відповідає критеріям, за якими не міг би пройти навіть технічний відбір, - розповів ТЕКСТАМ екс-керівник «Довженко-Центру» Іван Козленко. - Він не має досвіду роботи трьох років на керівних посадах в культурній сфері. І він не володіє державною мовою. Він також сказав неправду, що працює віце-президентом спілки промисловців і підприємців. Я маю офіційну відповідь від спілки за підписом Кінаха, що він там не працює. До нас він явився за два дні до початку конкурсу, представившись представником німецької кінокомпанії, і намагався навести справки, чим ми займаємося.»

І от стається саме дивне, що могло статися - міністр культури Олександр Ткаченко негайно реагує на скаргу Душутіна. Одна з членів конкурсної комісії та колишня заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк напише у себе на фб-сторінці: «Сотні і тисячі людей, установ і організацій мріють про те, щоб Мінкультінформ реагував на їх звернення так само оперативно, як Міністерство відреагувало на описану скаргу – впродовж чотирьох годин».

Згідно до оприлюдненого у медіа листа Ткаченко просив комісію скасувати результати конкурсу та "невідкладно заслухати програму розвитку кандидата за його особистої присутності", "провести повторне голосування з визначення переможця конкурсу".

Що поєднує міністра культури Ткаченка та у недалекому минулому громадянина Росії Олексія Душутіна залишається поки таємницею за сімома замками. Але попри заяви міністра конкурс на очільника «Довженко-Центру» можна вважати таким, що відбувся. Конкурсна комісія закінчила свою роботу, підписавши протокол. «Ніхто не має права втручатися в роботу комісії. Комісія і створена для того, аби проводити незалежний відбір кандидатів. А якщо міністерство само береться визначати, хто з кандидатів має більше прав, хто менше, чиї закиди справедливі, то навіщо тоді комісія», - зазначив Іван Козленко. «Міністр має повне право і усі підстави підписати п’ятирічний контракт з Оленою Гончарук, але не має жодних підстав для оціночних суджень щодо «справедливості» вимог скаржника і тиску на членів конкурсної комісії з вимогою скасувати майже ідеальний конкурс», - напише у себе на фб-сторінці Ірина Подоляк.

Але Олександр Ткаченко попри все вчинив по своєму. Замість того, аби затвердити нову очільницю закладу на її посаді, Ткаченко призначив її виконуючої обов’язками на невизначений термін, таким чином загалом підваживши всю ситуацію. А Душутін, за інформацією ТЕКСТІВ, паралельно звернувся з позов до суду, вимагаючи перегляду результатів конкурсу. Так що, на жаль, і у цій історії поки немає хеппі-енду. Шоубіз поки при владі у країні, і поступатися своїми інтересами він не збирається.

укф довженко-центр держкіно культура політика сканадал регрес ткаченко мінкульт