Історія однієї генеральської могили на старовинному рівненському кладовищі

На старому рівненському кладовищі, що на вулиці Дубенській, поруч із Свято-Миколаївською церквою є гранітний надмогильний пам’ятник, на якому ледь читається напис, а втрачений невідомо коли хрест добрі люди замінили на новий, металевий.

У цій могилі з 1911 року покоїться прах генерал-майора російської імператорської армії Андрія Миколайовича Кривошеєва, чиї останні роки служби минули в Рівному.

Могила генерала Андрія Кривошеєва на Дубенському кладовищі в Рівному.

То, хто ж такий цей генерал, і що привело його до нашого міста? Розшифровуємо напис на пам’ятнику: “Командир 125 пех.

Курского полка генерал-майор Андрей Николаевичъ Кривошеевъ 12.

На понад сторічному монументі написи вже ледве прочитуються.

Заглиблюємося в нетрі Інтернету, щоб дізнатися більше про людину, яка, вочевидь, заслуговує на нашу пам’ять і повагу.

На час перебування у Рівному він мав восьмеро дітей.

Відомі імена його п’ятьох доньок: Олександра, Клавдія, Євгенія, Софія, Галина.

Дружиною генерала була Софія Миколаївна Чупятова.

Знак про закінчення Чугуєвського військового училища.

Після закінчення приватного учбового закладу Андрій Кривошеєв навчався у Чугуєвському піхотному юнкерському училищі.

Після випуску по 2-му розряду був направлений у 123-й піхотний Козловський полк.

Сумський кадетський корпус.

У центрі Андрій Кривошеєв.

1900-і роки.

Молодий офіцер Кривошеєв брав участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 років у складі 3-го батальйону 123-го піхотного Козловського полку 9-го армійського корпусу.

Він відзначився при взятті фортеці Нікополь, під час якого разом із 3-м батальйоном першим увійшов в місто і встановив прапор свого батальйону на його воротах.

За цю операцію 2-му і 3-му батальйону 123-го піхотного Козловського полку були вручені георгіївські прапори.

Під час штурму і оточення Плевни Кривошеєв діяв на передових позиціях.

Бій під Плевною Гравюра.

Російський Імператор Олександр II зі своєю гвардією під час осади Плевни.

Разом з полком здійснив зимовий перехід через Балкани, під час якого був учасником бою біля Ташкісена і брав участь у взятті Софії.

У 1877 році за відвагу в боях проти турків його двічі підвищували у званні.

Його друга війна була на сході – російсько-японська, в 1904-1905 роках.

Там Кривошеєв командував 124-м піхотним Воронезьким полком, який, перебуваючи в складі Східного загону, брав участь у бою під Кангуаліном 17 і 18 червня 1904 року, а також в боях під Ляояном, на Шахі і під Мукденом.

Російсько-японська війна.

Російська піхота на шляху в Манчжурію.

Гравюра з журналу “Летопись войны с Японией” (з фондів РОКМ).

Російсько-японська війна.

Ілюстративне фото.

Військова кар’єра Андрія Кривошеєва йшла покроково через його власні вміння і старання.

Він понад 17 років командував ротою, 5 років – батальйоном (1899-1904), був командиром 124-го піхотного Воронежського полку (1904-1905), командиром 123-го піхотного Козловського полку (1905-1906), командиром 27-го Східно-Сибірського стрілецького полку (1906).

Офіцери Козловського полку, серед них і Андрій Кривошеєв.

З журналу “Летопись войны с Японией” (з фондів РОКМ).

А з 19 липня 1906 року й до самої смерті Андрій Миколайович командував 125-м піхотним Курським полком 32-ї піхотної дивізії 11-го армійського корпусу, який дислокувався в Рівному, на той час Волинської губернії.

Полковий знак 125-го піхотного Курського полку.

Андрій Кривошеєв пройшов шлях від підпрапорщика (звання одержав у 1873 році) до генерал-майора, звання якого одержав незадовго до своєї смерті в 1911 році.

Цей бойовий офіцер був одним із найбільш заслужених військовиків свого часу, які проходили службу в Рівному.

Серед нагород, яких він був удостоєний – орден Святої Анни ІІІ ступеня з мечами і бантом, який він одержав за участь у російсько-турецькій війні; орден Святої Анни ІІ ступеня; орден Святого Станіслава ІІ ступеня; орден Святого Володимира ІІІ і IV ступенів.

Серед нагород мав також золоту зброю з написом “За храбрость” (1907 рік).

Серед медалей була й іноземна – румунський хрест “За перехід через Дунай” (1877 рік).

Румунський хрест «За перехід через Дунай».

На жаль, поки що не вдалося віднайти більш детальної оповіді про життя генерала Кривошеєва, невідомо достовірно й звідки він родом.

Але можна припустити, що його рідним краєм є Курська губернія.

Відомо, що родиною Кривошеєва є ще одна відома в Росії офіцерська династія – фон Рентель, які є уродженцями Курська.

Його племінники Олександр, Микола, Володимир і швагро Володимир-Павло фон Рентель (чоловік сестри Олександри Миколаївни) були взірцевими бойовими офіцерами, учасниками Першої світової війни, Георгієвськими кавалерами.

Павло Рентель – ще один племінник Андрія Кривошеєва.

У 1908 році 125-й Курський полк, яким командував полковник Кривошеєв, квартирував у Києві.

Штаб полку знаходився на вулиці Бульварно-Кудринська, 11, а Андрій Миколайович мешкав на сусідній вулиці Велика Підвальна, 36 (зараз Ярославів Вал).

З відомостей про цей будинок у відкритих джерелах дізнаємося, що в ньому в 1903 році було відкрито приватну жіночу школу і дитячий садок.

А організувала їх педагог і громадська діячка Аделаїда Жекуліна, яка належала до потомственних дворян Курської губернії (очевидно землячка полковника Кривошеєва).

Ярославів Вал, де мешкав Кривошеєв.

Київ, Ярославів Вал, 36.

Тут у 1908 році мешкав Андрій Кривошеєв.

У 1909 році Курський полк перебазували до Рівного.

У якому саме будинку в Рівному мешкала сім’я Андрія Кривошеєва, за яких обставин помер цей бойовий офіцер, як склалася доля його численної сім’ї, нам поки що невідомо.

Кривошеєв Андрій Миколайович, 1908 рік.

Військове містечко в Рівному було ніби районом-супутником міста, з його особливою атмосферою співжиття військової громади.

Вони лише квартирували деякий час у Рівному, і, очевидно, не вважали себе рівнянами.

Але багато з них – військовиків різних армій і різних часів знайшли свій останній прихисток у Рівному на дубенському кладовищі.

Неподалік був військовий шпиталь, в якому часто завершувався земний шлях людей у погонах.

Родини більшості з них були десь у далеких краях, і за десятиліття їхні могили руйнувалися, зникали написи на пам’ятниках, роблячи їх безіменними.

Наші пошуки є поверненням із забуття імен тих, хто колись були нашими земляками.

Галина ДАНИЛЬЧУК.