Із історії львівського тролейбуса. Частина перша

Зранку 27 листопада 1952 року у Львові було запущено перевезення пасажирів тролейбусом.

Перший тролейбусний маршрут поєднав площу Адама Міцекевича із головним залізничним вокзалом.

Першим тролейбусом, який виїхав на маршрут, керував водій Іван Романович Троян.

Так почалася історія львівського тролейбусу, про історію якого розповідають Фотографії Старого Львова.

Винахід і удосконалення тролейбуса.

Батьком тролейбуса вважається видатний німецький вчений, винахідник і інженер-електротехнік Вернер фон Сімменс, який побудував візок із електроприводом під назвою «електромот».

Цей візок отримував електричне живлення від двопровідної контактної мережі.

Вважається, що ідея нового виду електричного транспорту належить рідному брату Вернера фон Сіменса Вільгельму, який мешкав у Великобританії.

Саме там, на засіданні Королівського наукового товариства в Лондоні, Вільгельм Сіменс зробив доповідь про новий вид електричного транспорту.

Експериментальна тролейбусна лінія була збудована компанією «Siemens & Halske» Вернера фон Сіменса навесні 1882 року в передмісті німецької столиці Галензее.

Уздовж траси цієї тролейбусної лінії довжиною 540 метрів було прокладено двопровідникову контактну мережу.

На контактні проводи подавався постійний електричний струм від генератора.

Струмознімання здійснювалося восьмиколісним візком, який німецькою називався «Kontaktwagen», який котився по паралельним контактним проводам.

Чотирьохколісний візок «електромот» був обладнаний двома тяговими електродвигунами, що отримували живлення від контактної мережі 550 В постійного струму через пуско-регулювальну апаратуру та міг розвивати швидкість до 12 кілометрів на годину.

«Прадід» сучасного тролейбуса – візок із електричним приводом «Електромот», побудований Вернером фон Сімменсом.

1882 р.

Випробовування нового виду електротранспорту тривали майже півтора місяці – із 29 квітня по 13 червня 1882 року.

Під час експериментальної експлуатації першої в світі тролейбусної лінії проявилися її недоліки – оскільки контактні проводи розташовувалися дуже близько один від одного, тому при сильному вітрі вони торкалися один одного, що спричиняло короткі замикання.

Не надто надійним було і струмознімання за допомогою візка «Kontaktwagen».

Якщо електричний трамвай став видом міського транспорту уже через кілька років після винаходу, від часу побудови експериментальної тролейбусної лінії до перетворення тролейбуса у вид міського електротранспорту знадобилося майже три десятиліття.

До вдосконалення нового виду електротранспорту доклалася ціла низка винахідників.

Зокрема іще в першій половині 1880-х років бельгійський інженер Шарль Ван Депуле розробив т.

«тролейний ролик», тобто струмоприймач у вигляді штанги із струмознімним роликом на кінці.

Такий струмоприймач був значно надійніший, а ніж візок «Kontaktwagen», який використовувався на експериментальній тролейбусній лінії Сіменса.

У 1888 році американський винахідник Френк Спрейг розробив іще одну конструкцію штангового струмоприймача із ковзним контактом і графітовою вставкою.

Такі струмоприймачі Френк Спрейг застосував на трамвайних вагонах (у столиці Латвії Ризі досі експлуатуються трамваї, обладнані штанговими струмоприймачами).

До речі, в деяких містах США облаштовували двохпровідну контактну мережу для трамваїв.

Вантажний тролейбус-буксир, сконструйований компанією Макса Шиманна.

1900-ті рр.

Перші тролейбусні системи в світі та Україні.

«Батьком» сучасного тролейбуса вважають німецького винахідника Макса Шиманна, який народився 10 вересня 1866 року в місті Бреслау в Німеччині (нині – Вроцлав, Польща) в родині страхового агента Альберта Карла Шиманна (1837 – 1897).

Матір майбутнього інженера і винахідника – Малвіл Луїза Шиманн, уроджена Олофф (1840 – 1907) була донькою кенігсбергського художника Фредеріка Августа Олоффа.

У родині Шиманнів було шестеро дітей.

Вищу освіту в галузі електротехніки Макс Шиманн отримав у Королівському технічному інституті в Берліні-Шарлоттенбурзі.

Після закінчення інституту Шиманн деякий час працював у компанії «Сіменс і Гальске» в підрозділі, який займався розробкою конструкцій електричних трамваїв.

На початку 1890-х років переходить на роботу в компані.

«Центральне управління другорядних залізниць».

У 1900 році Макс Шиманн засновує в Дрездені власне інженерне бюро, а у 1901 році у Вюрцені разом із Фрицем Момбером створює «Товариство безколійних залізниця Макса Шиманна і Ко» («Gesellschaft für gleislose Bahnen Max Schiemann & Co»).

У період до Першої світової війни Макс Шиманн і його компанія спроектували і збудували десять тролейбусних ліній у містах Німеччини та дві лінії у Австро-Угорщині та Норвегії.

Пасажирський тролейбус, сконструйований компанією Макса Шиманна для міста Мюльхаухена.

Листівка початку ХХ століття.

Протягом 1900 – 1910-х рр.

Макс Шиманн вніс багато удосконалень у конструкцію електричного обладнання та ходової частини тролейбусів.

Його компанією було побудовано кілька моделей пасажирських і вантажних тролейбусів.

Першу тролейбусну лінію під назвою «Білетальбан» компанія Макса Шиманна збудувала у 1901 році в містечку Білеталь.

Довжина цієї вантажної тролейбусної лінії складала 4,4 км.

Вантажні тролейбуси-тягачі живилися від дводротової контактної мережі постійного струму напругою 500 В.

У 1903 році почала роботу вантажна тролейбусна лінія Кальксбан у місті Гревенбрюк довжиною 1,5 км.

Найдовшу тролейбусну лінію «Вейшедеталбан» довжиною 8 км.

було збудовано в 1904 р.

в околицях Гревенбрюка.

Напруга контактної мережі тут становила 600 В.

На лінії курсували як вантажні, так і пасажирські тролейбуси.

У Австро-Угорщині фірма Макса Шиманна збудувала тролейбусну лінію Піран – Портороз (територія сучасної Словенії), яку було відкрито 24 жовтня 1909 року.

Довжина лінії складала 5,2 км., напруга в контактній мережі – 500 Вольт.

Ця тролейбусна лінія пропрацювала до 1912 р.

Із тролейбусних ліній, збудованих компанією Макса Шиманна найдовше пропрацювала лінія, збудована в норвезькому місті Драммені.

Цю лінію було відкрито у 1909 році, а пропрацювала вона аж до 1967 р.

Довжина тролейбусної лінії у Драммені складала 6,5 км., напруга в контактній мережі – 600 В.

Щодо самої Німеччини, то із тролейбусних ліній, збудованих компанією Макса Шиманна найдовше пропрацювали лінії «Індустрібан» у Вюрцені (1905 – 1928) та «Хафеншлеппбан Альтон» (1911 – 1949).

Креслення пасажирського тролейбуса, який експлуатувався на міжміській тролейбусній лінії Піран – Портороз на території Австро-Угорщини.

Лінія була збудована компанією Макса Шиманна.

1909 р.

Після Першої світової війни Макс Шиман почав співпрацю із компанією «Railless Elektric Traction Company Ltd.» із Великобританії, яка займалася розробкою і виробництвом тролейбусів.

Протягом 1910 – 1920-х рр.

тролейбус стає перспективним видом міського електротранспорту, тролейбусні лінії будують в містах Великобританії та інших європейських країн.

Помер винахідник і вчений-електротехнік Макс Шиманн 2 лютого 1933 року і похований в місті Вюрцені.

Перша тролейбусна лінія на території Австро-Угорщини була відкрита 14 жовтня 1908 року у Відні.

19 липня 1909 року тролейбуси почали курсувати у місті Братиславі, а 4 жовтня 1909 року тролейбусний рух розпочався в місті Чеське Будейовіце.

Іще на початку 1910-х рр.

тролейбус міг з’явитися і у Львові – коли зайшла мова про будівництво трамвайної лінії на Високий Замок, то керівник Львівського трамвая, видатний інженер-електротехнік Йозеф Томицький, який був знайомий із тролейбусами Шимана, запропонував замість традиційної трамвайної лінії лінію «безрейкового електричного омнібусу», тобто тролейбусну лінію.

Тролейбус в польському місті Познані – саме тут 12 лютого 1930 року була відкрита перша в Другій Речі Посполитій тролейбусна система.

Окрім Високого Замку Томицький пропонував збудувати іще одну тролейбусну лінію від трамвайного депо на Вульці по вул.

Кадетській (нині Героїв Майдану) та вул.

Стрийській до верхньої частини парку Кілінського (нині – Стрийський парк) і Стрийської рогачки.

Проте на своєму засіданні в травні 1909 року електрична комісія львівського магістрату відхилила пропозицію Йозефа Томицького про будівництво ліній безрейкового електричного омнібусу на Високий Замок.

Отож на Високий Замок було збудовано трамвайну лінію, яку було введено в експлуатацію наприкінці літа 1910 року.

Напередодні Першої світової війни тролейбус міг з’явитися в столиці України Києві.

У газетах 1914 року можна знайти інформацію про пропозицію англійської компанії про будівництво в Києві тролейбусної лінії.

Проте початок великої війни відклав початок тролейбусного руху в столиці України на два десятиліття.

У 1920 – 1930-х роках тролейбус набув значного поширення в містах Європи – він розглядався як перспективний вид міського транспорту і більш дешева альтернатива трамвая.

Для прикладу, у 1910 – 1930-х роках тролейбусні лінії відкрилися в чотирьох десятках міст Великобританії.

У ті роки тролейбусні лінії відкривалися в Італії та Швейцарії.

Трьохвісний тролейбус в польському місті Познань.

Початок 1930-х рр.

Перша тролейбусна лінія на території міжвоєнної Польщі була відкрита у Вроцлаві (рідному місті Макса Шимана) 16 березня 1912 року, проте вона пропрацювала тільки до початку Першої світової війни.

Перша тролейбусна система в Другій Речі Посполитій була відкрита 12 лютого 1930 року в Познані.

У 1938 – 1939 рр.

у Львові почалося обговорення будівництва тролейбусної лінії, але реалізації цих планів завадила Друга світова війна.

Перша тролейбусна лінія в Україні почала роботу в Києві 5 листопада 1935 року.

На початку планувалося, що вона поєднає площу Третього Інтернаціоналу (нині – Європейська площа) із Київським трамвайним заводом імені Томаша Домбаля.

Підготовка фахівців-тролейбусників для Києва відбувалася в Москві, де тролейбус почав курсувати у 1933 році.

Очолювали групу київських електротранспортників завідувач конструкторським бюро Київського трамвайного заводу ім.

Домбаля Михайло Ольшанський та головний інженер служби руху Київського трамвая Сергій Ребров, у складі групи були досвідчені ремонтники та водії київського трамвая, які мали опанувати експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт тролейбусів.

Було вирішено, що складання тролейбусів ЛК-5 для Києва буде проводитися на Київському трамвайному заводі, отож М.

Ольшанський та С.

Ребров привезли до Києва технічну документацію на тролейбуси, ескізи та шаблони.

Протягом короткого часу на заводі було збудовано 5 тролейбусів моделі ЛК-5.

Тролейбуси ЛК-5 у день відкриття тролейбусного руху в Києві – 5 листопада 1935 року.

Ці тролейбуси були побудовані на Київському трамвайному заводі ім.

Треба зазначити, що Сергій Олександрович Ребров (1903 – 1980) паралельно із роботою на Київському трамваї (у 1923 році він починав трамвайним кондуктором, потім слюсарем по ремонту трамваїв) навчався у Київському політехнічному інституті.

Із 1931 року, паралельно із інженерною роботою, почав викладати в КПІ.

У передвоєнний час викладав будову тролейбусів на курсах по підготовці водіїв тролейбусів.

Сергій Ребров написав кілька підручників та наукових праць, присвячених тролейбусам.

Він, зокрема, дослідив питання електроспоживання тролейбусів і видав відповідну книжку.

У повоєнний період Сергій Ребров працював у Київському політехнічному інституті, завідував кафедрою.

Вивчав нові види приводів – лінійний та магнітно-фугальний та можливості їх застосування у транспорті.

У 1935 році вдалося збудувати ділянку довжиною 3,5 км.

по вул.

Червоноармійській (нині – Велика Васильківська) від КТЗ до площі Льва Толстого.

Перше тролейбусне депо Києва було збудоване поряд із заводом і було розраховане на 17 машин.

У відкритті тролейбусного руху в Києві 5 листопада 1935 року був присутнім керівник радянської України Станіслав Косіор.

Тролейбусний рух в Києві відривали тролейбуси моделі ЛК-5 (модель була названа на честь Лазаря Кагановича), зібрані на КТЗ.

Історія зберегла прізвища перших водіїв київського тролейбуса – першу машину на лінію вивів І.

Чешко, наступними машинами керували Л.

Бокач, Г.

Смолін, О.

Слюсаренко та М.

Першим очільником тролейбусного депо Києва був С.

Ребенок, головним інженером В.

Чехович, а заступником директора із експлуатації – М.

Тролейбус ЛК-5 з деповським № 4 на Хрещатику.

Кінець 1930-х рр.

2 червня 1936 року в Києві почався рух тролейбусів на новій тролейбусній лінії від пл.

Льва Толстого до залізничного вокзалу, а 2 жовтня 1937 року розпочався тролейбусний рух по новій лінії по Хрещатику до площі Третього Інтернаціоналу.

У 1937 – 1941 рр.

у Києві працювало три тролейбусні маршрути.

У кінці 1940 року довжина контактної мережі тролейбуса в Києві складала 15,4 км, у тролейбусному парку налічувалося 47 машин, протягом року було перевезено 14,8 млн.

Наступним українським містом, де відкрився тролейбусний рух, стали Чернівці, які на той час знаходилися в складі Румунії.

1 лютого 1939 року тролейбуси почали курсувати на маршруті, який поєднав резиденцію буковинських митрополитів (нині Університет ім.

Федьковича) та вулицю Зелену.

Маршрут обслуговували тролейбуси MAN німецького виробництва.

Того ж 1939 року тролейбусний рух відкрився іще у двох українських містах: 5 травня – у Харкові, а 31 грудня – в Донецьку.

У 1941 році роботи із будівництва тролейбусної лінії проводилися в Одесі, проте тролейбусний рух в цьому місті розпочався після завершення Другої світової війни – 5 листопада 1945 року.

Будівництво першої тролейбусної лінії у Львові.

Початок тролейбусного руху.

Уже на початках розробки першого радянського Генерального плану Львова було заплановане будівництво в місті тролейбусних ліній.

В 1947 році було заплановано демонтувати трамвайну лінію із центрального проспекту Леніна (нині – пр.

У червні 1947 року фахівці харківської проектної контори «Укркомунпроект» розпочали проектування першої тролейбусної лінії для Львова.

Розглядалося два варіанти першої черги тролейбусної лінії: перший – від пл.

Адама Міцкевича до військового аеродрому на Скнилові із відгалуженням до залізничного вокзалу та другий – із центру міста до Львівського автозаводу по вул.

Академічній (пр.

Шевченка) та вул.

Тролейбус MAN в Чернівцях поблизу палацу буковинських митрополитів.

1939 р.

Живлення першої тролейбусної лінії Львова було заплановано від тягової підстанції №1 трамвая на території Вагонно-ремонтних майстерень (нині – вул.

Вітовського, 57).

Профілакторій для проведення технічного обслуговування тролейбусів планували збудувати на території трамвайного депо №1 на вул.

Городоцькій, 185.

Будівництво тролейбусної лінії у 1947 році так і не розпочали.

Перший радянський генеральний план Львова, розроблений Г.

Швецько-Вінецьким та А.

Натальченко та затверджений у 1956 році, передбачав перетворення всієї планувальної інфраструктури міста із радіальної (коли вулиці розходяться від центра міста в сторону околиць) у радіально-кільцеву (схожу на павутину).

Генплан передбачав будівництво нових «хордових» вулиць і доріг, які поєднували б між собою основні радіальні магістральні вулиці Львова – Городоцьку, Зелену, Стрийську, Личаківську, Жовківську (Богдана Хмельницького), Шевченка та ін.

Генплан Львова 1956 року визначав нові території для спорудження житлових масивів та промислових об’єктів – на околиці Сигнівки, Козельників та Майорівці та ін.

Для сполучення промислових зон та житлових мікрорайонів між собою та із центром міста пропонувалося створити мережу тролейбусних та автобусних маршрутів.

Монтаж контактної мережі тролейбуса на пл.

Адама Міцкевича у Львові.

Осінь 1952 р.

Підготовку до будівництва тролейбусної лінії у Львові розпочали влітку 1951 року – тоді було розібрано трамвайну лінію по центральному проспекту, а замість неї було збудовано трамвайну лінію по вул.

Підвальній та І.Гонти (від вул.

Руської до вул.

Богдана Хмельницького).

27 квітня 1952 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову «Про невідкладні заходи щодо розвитку міського господарства міста Львова», яка передбачала в тому числі і будівництво в місті тролейбусних ліній.

Рішення Ради Міністрів УРСР щодо власне будівництва тролейбусної лінії у Львові було прийняте 3 травня 1952 року.

За цим рішенням протягом 1952 – 1953 рр.

у Львові мало бути споруджено тролейбусну лінію довжиною 10,5 км і вартістю 7,2 млн.

карбованців, в т.

перша черга – 7,3 км вартістю 4,5 млн.

18 травня 1952 року російськомовна газета «Львівська правда» опублікувала замітку «У нас буде тролейбус».

В цій статті йшлося «Вже знята трамвайна лінія по вул.

Першого Травня (так тоді називався проспект Свободи).

Після цього вулиця стала чистіша і нарядніша.

Місто уже отримало кошти на будівництво тролейбусного руху.

Перша черга тролейбусної лінії від вул.

Першого Травня повинна бути введена в дію вже в цьому році.

По гладкому асфальту центральної магістралі, де ще недавно гриміли трамваї, незабаром поїдуть комфортабельні тролейбуси.

На будівництво 10,5 км тролейбусної лінії відпущено 7,2 млн.

У 1953 році відкриється тролейбусний рух між центром міста та аеропортом.

Треба здати першу чергу тролейбусу до 7 листопада 1952 року».

Кузови тролейбусів МТБ-82Д в складальному цеху Заводу ім.

Урицького в м.

Енгельс Саратовської області.

Початок 1950-х рр.

Влітку 1952 року розпочалася підготовка кадрів для відкриття тролейбусного руху.

3 червня 1952 року газета «Вільна Україна» публікує таке оголошення «Управління львівського трамвая оголошує набір шоферів із трирічним стажем у школу водіїв тролейбусів.

Набір проводиться до 10 червня 1952 р.

Довідки в управлінні трамвая: вул.

Суворова, 2».

Було відібрано 29 курсантів, яких на навчання скерували до Києва для тримісячного навчання у Київському тролейбусному депо №1.

Підготовкою львів’ян керував інженер тролейбусного депо М.

Покришевський та водій-наставник Григор’єв.

Про підготовку фахівців-тролейбусників згадував ветеран Микола Каленович Малюта: «У тролейбусному депо я працював із перших днів його існування.

Потрапив до числа водіїв, яких прислали до Києва освоювати нові спеціальності.

Нас, ремонтників, в цій групі було вісім чоловік.

Слюсар М.

Гашпер, майстер О.

Князєв, інженер М.

Трохи згодом у Львові було створена перша школа водіїв тролейбуса.

Успішно закінчив її.

І ось мій перший рейс у день відкриття руху.

Коли вийшов на вулицю наш первісток, від пасажирів не було відбою: так кортіло всім бодай прокататися».

Будівельні роботи по спорудженню контактної мережі тролейбуса розпочалися в середині серпня 1952 року.

На початку провели асфальтування вулиць вздовж траси першого тролейбусного маршруту, одночасно почалося спорудження цеху профілакторію для обслуговування і поточного ремонту тролейбусів на території трамвайного депо №1 на вул.

Городоцькій, 185.

Тролейбус МТБ-82Д із портретом Сталіна під час обкатки тролейбусної лінії у Львові.

Листопад 1952 р.

Тролейбуси моделі МТБ-82Д для міста Львова було замовлено на Заводі імені Урицького в місті Енгельсі Саратовської області, мідний контактний дріт мало постачати підприємство із міста Алмалик в Узбекистані.

Арматуру контактної мережі виготовили на підприємствах міста Львова, а спецчастини (перетини трамвай – тролейбус, тролейбусні стрілки та ін.) виготовив Київський завод електротранспорту імені Ф.

Облаштування контактної мережі по всій трасі першого тролейбусного маршруту було проведено протягом вересня 1952 року, його завершили 5 жовтня 1952 року.

Генеральна інспекція тролейбусної лінії була проведена на початку листопада 1952 року.

11 листопада 1952 року виконком Львівської міської ради прийняв рішення, в якому йшлося про таке:.

Управління львівського трамвая перейменувати у Львівське трамвайно-тролейбусне управління;.

Начальником Львівського трамвайно-тролейбусного управляння призначити Семануїла Захаровича Вайнштейна;.

Головним інженером – Сергія Васильовича Половенка».

Планувалося, що тролейбусний рух у Львові розпочнеться 7 листопада 1952 року – в день 35-річчя Жовтневої Революції.

Проте виробництво тролейбусів та їх доставка до Львова затягнулися – тролейбуси прибули залізницею на ст.

Львів лише 8 листопада 1952 року.

В той же день тролейбуси були доставлені в депо.

9 листопада 1952 року розпочалася обкатка тролейбусів на лінії.

Тролейбуси МТБ-82Д на території тролейбусного парку в трамвайному депо № 1 на вул.

Городоцькій, 185.

1950-ті рр.

Зранку 27 листопада 1952 року у Львові розпочався регулярний тролейбусний рух – перший тролейбус із деповським №4 вивів на лінію водій Іван Романович Троян.

Він пройшов підготовку в Києві під керівництвом наставника Григор’єва, навчання керуванню тролейбусом відбувалося на Брест-Литовському шосе.

У першу зміну 27 листопада 1952 року працювали водії тролейбусів І.

Троян, Н.

Мистюк, Б.

Пурський та А.

Всю трасу маршруту №1 від пл.

Адама Міцкевича до головного вокзалу тролейбуси долали за 20 хвилин.

За перший день роботи львівського тролейбуса було перевезено 60 тисяч пасажирів.

Газета «Вільна Україна» в номері від 28 листопада 1952 року опублікувала матеріал про відкриття тролейбусного руху: «Вчора у Львові розпочався регулярний рух тролейбусів за маршрутом № 1 «Вокзал – Центр».

Тут курсує 5 тролейбусів.

Тролейбусна лінія йде із головного вокзалу по вул.

Привокзальній (Чернівецькій), Тобілевича, Федьковича, Кірова (Шептицьких), пл.

Богдана Хмельницького (Св.

Юра), вул.

Міцкевича (Листопадового Чину), Горького (Гнатюка) і Першого Травня (пр.

Свободи) до пл.

Зупинки тролейбусів: головний вокзал, ріг вул.

Городоцької, вул.

Сталіна (Бандери), вул.

Кірова, пл.

Богдана Хмельницького, університет, вул.

Першого Травня, пл.

Жінки-водії тролейбуса на фоні тролейбусів МТБ-82Д, які стоять поруч із цехом профілакторія трамвайного депо № 1 на вул.

1950-ті рр.

Так у Львові почала роботу восьма в Україні тролейбусна система – у період після Другої світової війни тролейбусний рух було відкрито в Одесі (5 листопада 1945 року), Дніпрі (7 листопада 1947 року) та Запоріжжі (22 грудня 1949 року).

Наприкінці 1952 року було завершено спорудження тролейбусного профілакторію на території трамвайного депо № 1.

У профілакторії проводилися всі види технічного обслуговування тролейбусів та дрібні поточні ремонти.

На планові ремонти (середній і капітальний) тролейбуси МТБ-82Д відправляли до Києва на Київський завод електротранспорту ім.

Дзержинського та у Москву на Сокільницький вагоно- і авторемонтний завод.

Протягом 1952 року тролейбуси Львова перевезли 398 тисяч пасажирів.

Довжина контактної мережі на кінець 1952 року складала 8,4 км.

Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ.

Автори висловлюють вдячність за надання важливих матеріалів та інформації з історії львівського тролейбуса шанувальникам історії Львова та міського електротранспорту Олександру Єрохіну та Андрію Дрималику.

Перелік використаних джерел інформації.

Бейкул С.

П., Брамський К.

Київський трамвай.

До 100-річчя з дня пуску в експлуатацію.

[Текст] / С.

Бейкул, К.

– Київ: Будівельник, 1992 – 96 ст.;.

Богодистый П.

Пассажирские троллейбусы производства СССР.

Часть 5.

[Текст] / П.

Богодистый // Наука и техника.

– 2017 – № 4;.

Вуйцик В.

С., Липка Р.

Зустріч зі Львовом: Путівник.

[Текст]/ В.

Вуйцик, Р.

– Львів: Каменяр, 1987 – 175 ст.;.

Звіт про роботу виконкому за період з 01.01.96 р.

до 30.12.96р.

[Текст] – Львів: Львівська міська рада.

Виконавчий комітет, 1996 – 6 ст.;.

Історія Львова в документах і матеріалах.

Збірник документів і матеріалів.

[Текст] / Упорядники У.

Єдлінська, Я.

Ісаєвич та ін.

– Київ: Наукова думка, 1986 – 424 ст.;.

Історія Львова.

Короткий нарис.

[Текст] / Редакційна колегія Г.

Гебрільсткий, Є.К.

Лазаренко, В.

Осечинський, О.

– Львів: Видавництво Львівського університету, 1956 – 294 ст.;.

Климов К.

Первооткрыватель мира троллейбусов.

[Текст]/ К.

Климов // Грузовик пресс.

– 2017.

– № 1;.

Марчук Л.

П., Шипова В.

Їде трамвай, їде…[Текст] / Л.

Марчук, В.

– Дрогобич: Дрогобицька міська друкарня, 1994 – 56 ст.;.

Михалик В., Лемко І.

Львів повсякденний (1939 – 2009).

[Текст]/ В.

Михалик, І.

– Львів: Апріорі, 2009 – 240 ст.;.

Машкевич С.

Трамвайные копейки.

[Текст] / Машкеич С.

// Зеркало недели.

– 2004.

– 15 листопада;.

Пащук А.

И., Деркач И.

Путеводитель [Текст] / Пащук А.

И., И.

– Львов: Книжно-журнальное издательство, 1960 – 144 ст.;.

Тархов С.

Історія Львівського трамвая.

[Текст] / С.

– Львів: УПІ ім.

Федорова – Фенікс ЛТД, 1994 – 128 ст.;.

Тархов С., Козлов К., Оландер А.

Електротранспорт України.

Енциклопедичний путівник.

[Текст] / С.

Тархов, К.

Козлов, А.

– Київ: Варто, 2010 – 934 ст.;.

Швед М.І.

Короткий путівник-довідник.

[Текст]/ М.І.

– Львів: Каменяр, 128 ст.