Дмитро Сівак про важливість української мови, самоідентичність та дизайн інтер’єрів під час війни

Українська нація має молоде обличчя та героїчне минуле за плечима. Сильні, незламні, вмотивовані, безстрашні та талановиті молоді українці змінюють історію сучасної України.

У нашій рубриці «Сучасний портрет нації» розповідаємо про тих молодих людей, які покращують життя країни сьогодні та вказують правильний напрям руху до майбутнього.

Дмитро Сівак — дизайнер інтер’єру та власник дизайн-студії Sivak+Partners із Одеси. Разом з командою професійних дизайнерів він створює та реалізовує сміливі проєкти — від багатоповерхівок та офісів на тисячі квадратних метрів до милих кафе зі смачним печивом. Наразі Дмитро продовжує працювати в Україні, робить нові проєкти за кордоном і підіймає питання української самоідентичності у своїх соціальних мережах. Так, на початку повномасштабного вторгнення Дмитро перейшов на українську мову та розповідає своїм підписникам, чому це важливо.

Про це і багато іншого з Дмитром поговорила lifestyle-редакторка Іванна Петрович в ексклюзивному інтерв’ю для ELLE.UA.

Про мовне питання та самоідентичність

Ви з Одеси й усе життя говорили російською. Від початку повномасштабного вторгнення РФ у своїх соціальних мережах ви перейшли на українську і закликаєте своїх підписників зробити так само. Як ви ставитеся до того, що більшість наших співгромадян не перейшли на українську з моменту повномасштабного вторгнення і не бажають цього робити?

Щоб відмовитися від свого попереднього світогляду та місця російської мови у своєму житті, потрібні неймовірні зусилля. Не всі можуть зробити це швидко. Проте війна якраз надає необхідну енергію для поштовху.

Треба бути чесними — деякі люди ніколи не будуть готові до переходу на українську мову. Але яке майбутнє країни вони уявляють у такому разі? Що все буде як раніше? Якщо до 2014 року ще було можливе хоч якесь наше існування в одному інформаційному та культурному полі з Росією, то як це можна уявити тепер? Що через рік ми все забудемо і знову почнемо дивитися «Поле чудес»?

Триматися за російську культуру тепер — це наче тебе кидає хлопець чи дівчина, а ти плачеш, тримаєшся за його/її ногу і просиш, щоб він/вона не залишали тебе, прощаєш будь-які знущання із себе. Навіщо бути носієм культури та мови країни, для якої неважливо, чи виживеш ти, чи ні? Потрапити до в’язниці на 15 діб виявилося для більшості росіян страшнішим, ніж зберегти наші життя. 

Я 35 років спілкувався російською мовою. Але я не буду спілкуватися російською надалі. Для кого і навіщо?

Яким був особисто для вас досвід переходу на українську мову?

Перші дні я соромився сказати навіть «дякую» на касі в магазині. Мені здавалося, що всі на мене витріщаються і знають, що я розмовляю російською. Начебто навіть ось це просте слово я вимовляю перший раз як іноземець.

Навіть зараз, відповідаючи на запитання цього інтервʼю, я користуюся декількома онлайн-коректорами. Хоч у нашому суспільстві дуже спокійно ставляться до суржику, я хочу не просто абияк розмовляти, а робити це гарно і вільно. Щоб знаходити в потрібний час не просто слово, а найбільш влучний та потужний варіант.

Як змінилися ваші пріоритети та бажання?

Думаю, що певною мірою це відчули на собі всі — якщо раніше ти дуже багато працював і майже не витрачав час на особисте життя, то тепер зовсім не хочеться знову повертатися у ритм безперервної роботи без відпочинку. З постійними повітряними тривогами та думками про смерть починаєш сильніше відчувати насолоду від життя, поки воно є.

Як ви підбадьорюєте себе у складні моменти?

Під час війни майже кожен з нас відчував наявність або відсутність сенсу існування. Залежно від світогляду хтось покращував свій стан завдяки релігії, а мені дуже допомагає філософія стоїків. Пройшли тисячоліття, а вона й досі надихає й підтримує мене.

У своєму блозі ви писали про вплив культури на українську молодь і не тільки. Які саме наративи, на вашу думку, слід нести в маси, аби українці позбулися комплексу меншовартості?

У нас досить молоді політики, вони поки що гнучкі у мисленні, тому державний додаток «Дія» зʼявився саме в нашій країні. Ми ж перша країна у світі, яка зробила електронний паспорт. Це було б неможливо з великою кількістю бюрократії й консервативними політиками.

Молода країна може не мати багатої сучасної культури, але головна її перевага в тому, що кожен може до неї долучитися та створювати такою, в яку закохається. Немає політики партії, коли треба співати про Леніна чи про те, що тобі накажуть.

Про роботу під час війни

Як це — бути дизайнером інтер’єру і робити проєкти, коли у твоїй країні війна?

Це скрута, журба та бентега.

Який вигляд має ваша робота зараз?

Кожного дня я намагаюся знайти проєкти для команди, яка зараз у Європі, аби наші таланти якомога швидше повернулися до країни.

Як змінилися потреби клієнтів після початку повномасштабного вторгнення?

На початку все просто зупинилося, та згодом люди стали потроху будувати далі. Однак поки що це швидше імітація будівництва. Поки йде війна, все стоїть на паузі.

Неможливо передбачити, як зміниться дизайн в Україні найближчим часом, бо деякі базові матеріали значно зростуть у ціні. Це погано, складно, але це нові технічні умови нарівні з побажаннями клієнта. І можливо, це навіть зумовить розвиток суто українського бачення дизайну. Але я розумію, що зараз я описую скоріше оптимістичні фантазії.

Про Україну

Розкажіть про найяскравіший спогад з дитинства в Україні.

Для багатьох одеситів — це море з батьками влітку.

Я відверто скажу, хоч багато українців не полюбляє цієї ідеї, але мені більше подобалася назва Одеси англійською з двома s.

Проте нехай краще буде назавжди тільки одна s у назві та можливість повертатися в моє рідне місто, яке належить Україні.

Хто з відомих українців вас надихає? Чому?

Думаю, що це лише моя інфобульбашка чи люди, яких помічаю тільки я, але образ сучасного успішного підприємця в Україні змінився. Це не «новые русские» з 90-х, а люди, які самотужки зробили свій бізнес і не втомлюються відкрито допомагати країні під час війни.

Які у вас плани та мрії?

Створювати продукти й дизайн, якими інші українці могли б пишатися.

Якби ви могли приймати закони, який закон ви б ухвалили чи скасували в Україні?

Не хочу мати вигляд людини із числа «диванних військ», яка може висловити «високоекспертну» думку з будь-якого питання, нічого в цьому не розуміючи.

Моя справа — дизайн та архітектура. Тому мої закони були б спрямовані на створення дизайн-коду кожного міста.

Яким ви бачите сучасного молодого українця/українку?

Він 2,5 метра на зріст з IQ 240 та може руками розламати навпіл танк окупанта. З дитячого садка однаково чудово розмовляє українською та англійською, а всі вірші Тараса Шевченка може переказувати задом наперед.

Як ви плануєте відсвяткувати День Незалежності цього року?

Сподіваюся, без повітряних тривог, а в ідеалі — з перемогою.

Що б ви побажали українцям у цей день?

Російськомовним українцям — у цей день відчути належність не тільки до країни, а й до культури, відчути її своєю та нарешті доторкнутися до неї.

---