Полювання на зерно. Стоянки вантажівок теж стали мішенями для росіян

З липня 2023 року мішенями для російських дронів і ракет стала українська зернова інфраструктура в Ізмаїльському районі Одеської області. Страждають також готелі, житлові будинки, пошкоджені школа і дитячий садок.

Елеватор у Кілії, наприклад, працює, попри загрозу обстрілів. “Десь тиждень елеватор стояв, оскільки через обстріли 6 та 7 вересня, порвало всю проводку – підприємство було знеструмлено. А коли енергопостачання налагодили, десь у вівторок (обстріли були у середу та четвер) після обіду, то елеватор запрацював”, – каже працівник підприємства. В нічну зміну елеватор нині не працює.

Врозсипну від машин

Рухаючись трасою Одеса – Рені, бачимо багато вантажівок: якісь стоять на обочині, деякі з’їжджають в посадки, інші повертають на Кілію, а деякі в Ізмаїлі – їдуть до порту. Однак, багато з автівок їдуть до Рені, а далі до Румунії чи Молдови. 13 вересня в результаті російського обстрілу було поранено шестеро водіїв фур – великовагових вантажівок.

“Страшно, через Рені вже страшно їхати, – каже водій Олександр – кремезний чоловік середнього зросту, що виглядає дуже стомленим. – А що робити?”.

Олександру – 43 роки, 20 з них він перевозить пальне та газ. Раніше відрядження були по Україні, а зараз в основному за кордон. Каже, що працює зараз, “як тролейбус – без свят та вихідних”.

“Я постійно на маршруті – Румунія-Україна-Румунія. Подивіться на мене – вже три дні мої ноги води не бачили”, – каже Олександр.

Ми розмовляємо з ним та його молодшим колегою, теж Олександром, у кафе при готелі, який також зазнав руйнувань, адже розташований неподалік відстійника для вантажівок. Чоловіки очікують на їжу та розповідають, що щойно приїхали з Румунії, їдуть на розвантаження, а потім знову у відрядження.

Старший Олександр каже, що під час обстрілів тікає подалі від своєї автівки, якщо стоїть на стоянці. “У мене ж небезпечний вантаж. Такі машини навіть на стоянки не пускають. Ночуємо десь збоку біля заправок чи на узбіччях. Щоб в нас не попало, ми стоїмо, де попало”, – сумно жартує Олександр.

Він пояснює, що перевозить 18 тонн газу, і якщо в його автівку попаде шахед або ракета – буде великий вибух.

“Возимо, на свій страх та ризик, бо хтось має це робити. Не залишати ж країну без палива”, – каже Олександр.

Не бачить він зиску від бомбосховищ на стоянках, навпаки впевнений, що це – загроза.

“Якщо ми туди всі водії наб’ємось, і хтось “добрий” зіллє дані росіянам, то буде братська могила, каже він. Ми ж розуміємо, хто з нами воює – підлий народ. Ні, краще вже розбігатись від автівок”, – каже Олександр.

До нашої бесіди підключається Олександр молодший. Він розповідає, що коли був обстріл Рені у вересні й постраждали 7 водіїв, серед них був і його знайомий.

“Коли шахед влучив в автівки, всі спочатку розбіглись, зачекали якийсь час, а потім кожен до своєї машини побіг – хто за документами, хто за речами. Й він теж побіг. І тут якраз удар. В нього 80% тіла – опіки, зараз у лікарні у Львові”, – каже Олександр.

Чоловіками приносять їжу, а я рушаю далі. До мешканців будинку, який постраждав під час обстрілу.

“Били по вантажівкам, зачепило й будинки”

Обстріляні будинки місті Рені, що першим зазнало обстрілів, розташовані далеко від порту, на іншому кінці міста. Але вікна в ньому вибиті, а приватний будинок поруч не має даху та вікон; у готелі навпроти – вибиті вікна на мансарді. Неподалік на узбіччі у відстійнику стоять вантажівки, вже трохи за містом. І жодних інфраструктурних об’єктів навколо.

Місцева жителька Наталя вважає, що тієї ночі били саме по вантажівкам, зачепило й будинки неподалік. Жодних інших об’єктів там немає, відстійник для вантажівок зробили нещодавно.

Вони з 7-річною донькою та сусідами, які мають двоє малих дітей, під час обстрілів ховалися під сходами на першому поверсі. Ні укриття, ні підвал в будинку немає.

13 вересня вони бачили, як у сусідній будинок влучив шахед (це той, що стояв поруч без вікон і даху). У вікнах під’їзду і в деяких квартирах тієї ночі повилітало скло.

Наталя розповідає, що їм з донькою зараз дуже страшно. Під час сигналу повітряної тривог вони з донькою ходять у підвал до готелю, що поруч. “Раніше ми не розуміли, що таке обстріли, – каже Наталя. – А тепер донька дуже налякана, прокидається, каже: “Мама, пішли до підвалу”.

“Летіли на стоянку, в бік фур”

Мешканці інших будинків неподалік також підтверджують, що мішенню російських шахедів були саме вантажівки. “Коли обстріли почались, я біля вікна стояла, дивилась, куди, летять, – пригадує той день Олена, господиня будинку, на даху якого працюють чоловіки – ліквідують наслідки обстрілів. – То вони прямо у ту сторону, на стоянку, цих фур летіли. А потім бачу у мою сторону летить, та як бабахне – все труситься, пилюка, тріск. Я не пам’ятаю як, від вікна відлетіла й в коридорі опинилась”.

Вона водить мене по хаті й показує, наслідки того обстрілу: вибиті вікна, зі стелі впала штукатурка, між стелею і стіною пішла тріщина. “Ось бачите – вікна: тут вже поставили, а тут поки скотчем закрили; ось двері з коробки вийшли; а в цій кімнаті потолок впав, – показує Олена. – Шифер на даху – його хвилею підняло й опустило, цвяхи повилазили. зараз хлопці його ремонтують. Ось – тріщини по всьому будинку по колу. А я нещодавно ремонт зробила, такий косметичний побілила, десь пофарбувала”, – з сумом каже Олена.

“Страшно ходити на роботу”

У готелі “Хуторок” навпроти будинку Олени вибиті вікна. Адміністраторка Тетяна розповідає, що саме чергувала тієї ночі. Тепер їй страшно ходити на роботу.

“Здригаюся від кожного звуку, схожого на звук шахеда”, – каже вона.

Тієї ночі вона прокинулась від страшного гуркоту і бачила вогонь на стоянці фур. “Підбігла до вікна й побачила, що десь за 400 метрів горить, де вантажівки стоять, а там поруч заправка, – згадує вона. – Я почала задихатись, бо маю тахікардію. Подзвонив начальник, дізнатись чи все в нас гаразд, сказав будити й виводити гостей у підвал”, – каже Тетяна.

Другий вибух вони почули, коли спускалися вниз. “Це було жахливо: заклало вуха, серце вискакувало, всюди пил. Чула, як дзвеніло розбите скло, як падав шифер з даху”, – від згадки про пережите її руки починають тремтіти. – “Думала, що все – не уб’є, то покалічить. А вдома донька сама (їй 14 років), чоловік на фронті”.

Тетяні стало погано, знадобилася допомога лікарів швидкої, які приїхли надавати допомогу людям, що отримали осколкові поранення.

Вранці того дня вона сиділа на порозі готелю і плакала.

“Досі боюсь лягати спати”

Порт й морвокзал в Ізмаїлі розташовані, хоч і в межах міста, але далі від житлових будинків. А ось елеватор й адміністративна будівля Українського дунайського пароплавства (УДП, “стакан”), яке росіяни обстріляли 2 серпня – якраз у житловому районі.

На вулиці, де розташована будівля УДП фасади будинків посічені уламками. У “стакані” (таку назву 11-поверхова будівля отримала через прямокутну форму і скляний фасад) – замість панорамних вікон – чорні діри.

Робітники перекривають дах будівлі з посіченим фасадом, що навпроти – це Ізмаїльський інтернаціональний клуб моряків, щось на зразок готелю зі спортивно-реабілітаційними послугами.

Клуб моряків після російських обстрілів. Олеся, що живе в житловому будинку неподалік, каже, що в ніч обстрілів, вони прочитали в соцмережах, що шахеди летять в їхній бік. Розуміли, що неподалік і порт, і морвокзал, і “стакан”. Вони з сусідкою тієї ночі пережили обстріл удома, дуже перелякалися і панікували.

“Я досі боюсь лягати спати. А якщо тривога й в соцмережах пишуть, що летить в нашу сторону – мене прямо трясти починає”, – каже Олеся. Віталій з іншої вулиці, яка ближче до елеватора, пригадує, що тієї ночі вони з мамою вибігли з дому, коли будинок почало трусити, спочатку ховалися у ванній. У їхньому під’їзді повилітали вікна. Тепер вони тримають постійно напоготові тривожні наплічники, тривогу перечікують надворі неподалік. У підвал сусіднього будинку йти не хочуть, бояться, що їх там завалить, якщо в будинок потрапить ракета чи дрон.

“Це дуже страшно, – каже Віталій. – Мама останнім часом, мабуть, всі заспокійливі перепробувала”.

Кілія: обстріли, страх і відновлення

6 вересня росіяни обстріляли в цьому місті нафтобазу, елеватор та порт, що розташовані якраз у спальному районі. Тож руйнувань зазнали житлові будинки, школа, садочок і готель.

У середині жовтня наслідки вже ліквідовані: скло та уламки прибрані, вікна вставлені (деінде ще є або плівкою затягнуті, або пусті, без скла), двері полагоджені. Ганну, що мешкає у будинку неподалік нафтобази, ми зустріли на дитячому майданчику. Вона з Харкова, минулого року родина через війну виїхала до рідних у Кілію.

“3 березня 2022 нам вдалось сісти на евакуаційний потяг до Одеси. А звідти сюди приїхали, бо в мене тут мати. Думали, перечекаємо, якщо й тут обстріли будуть – поїдемо далі. А оскільки було тихо, то залишились”, – каже Ганна.

Півтора року дійсно було тихо.

“Але коли я почула, що РФ скасували зернову угоду, то зібрала тривожну валізку”, – згадує вона. 6 вересня вони з родиною ховалися в коридорі. Коли вибуховою хвилею у квартирі відчинилися вікна, вирішили спуститися в підвал.

Власник готелю “Style Bessarabia” у центрі Кілії, який в ньому ж і мешкає, в ніч обстрілів дивом уцілів разом з 20-річним сином. Скляну стіну в його кімнаті вирвало вибухами, уламками посікло йому спину. Вихід з приміщень завалило, вони пробиралися через завали.

В готелі зірвало дах, впала стелі, вивернуло двері і повиривало вікна. Але за два тижні господар усе відновив і знову відкрив ресторан при готелі.

“В перші дні люди приходили й самі пропонували допомогу. Це дуже вразило, спасибі їм за це”, – каже Вадим.

Але ночувати вдома він тепер не наважується. Сина відправляє ночувати до матері (колишньої дружини), сам спить у машині. Але сам він, за два тижні після обстрілу, так і не наважився лишитись

Хлопець, за його словами, дуже перелякався, два дні не розмовляв.

“Стас має проблеми зі здоров’ям, він розмовляти став у 6 років. То після цього я вже боявся, що не заговорить знову. Однак минулося”, – каже чоловік. Наслідки ворожих влучань швидко ліквідували і в школі неподалік. Наступного ранку після нічного обстрілу прибирати до школи прийшли усі, хто працював у школі і деякі батьки. Протягом двох тижнів діти вчилися дистанційно. У школі є укриття на 150 осіб, а навчається там понад 200 учнів, тому довелося розділити їх на дві зміни.