«Треба, щоб хлопці захотіли одужати». Як військових повертають до життя у шпиталі біля Івано-Франківська

Ми розмовляємо з ним у “Першому добровольчому хірургічному госпіталі “Брасс” (така повна назва), розташованому неподалік Івано-Франківська. Тут, в успішній приватній клініці пластичної хірургії у 2022 році почали безкоштовно оперувати військових та цивільних з осколковими та мінно-вибуховими травмами. Щоби пришвидшити одужання військових, запровадили немедичні методи реабілітації: шашлики, рибалку, поїздки на конях, гончарство тощо.

Згодом тут почали давати комплексну фізичну та психологічну допомогу захисникам.

Кіт і карпатський краєвид

Шпиталь «Брасс» розташований у селі Лисець, за 10 км від Івано-Франківська. Це двоповерховий будинок, поруч – в окремій будівлі кухня. На території – альтанка з мангалом та сучасні вуличні реабілітаційні тренажери. Неподалік починаються сільські городи, а за ними відкривається краєвид на Карпати.

На подвір’ї стоять хлопці з милицями – переглядають на смартфоні відео, сміються.

Біля них розлігся сірий пухнастий кіт. Це – Брассік. Він прибився до госпіталю на початку великої війни. У колективі його називають головним реабілітологом, а хлопці жартома кличуть «шефом». Розповідають, що Брассік має зіркову хворобу, бо на всіх фотосесіях стає першим до знимки.

Зіновій Паляниця перебуває тут на лікуванні вже два місяці. У військкомат пішов 24 лютого 2022 року. Пригадує, що спершу його не хотіли брати, хоч і пройшов АТО. За два дні вже був у військовій частині.

Спочатку воював у Миколаївській області, потім брав участь у звільненні Херсона.

Після поранення потрапив у Дніпро.

«Там до мене два дні майже ніхто не підходив, поки я там лежав після поранення, згадує він. - Там такий ажіотаж був у грудні – дуже багато “трьохсотих” і “двохсотих”».

У “Брассі”, розповідає військовий, з ним працювали комплексно:

«Спочатку відновили атрофовані м'язи, бо у мене ж порвано там все було. А зараз на коліні операцію зробили – там кістку переламало і трошки випирали “зайві деталі”, то їх позабирали. А зараз взагалі маю ходити, як Форрест Ґамп. Ноги потроху заживають, вже буде реабілітація. Плюс спину вилікували заодно. На фронті спина сиплеться дуже швидко».

Зіновій каже, що у шпиталі долучається до всіх поїздок та майстер-класів. Але зізнається, що автомат чистити цікавіше, аніж горщики ліпити під час групових занять.

“Буду ходити, як термінатор”

Новенький у шпиталі – 24-річний Володимир Проказа. Хлопець родом з Полтавщини, живе у Києві. У 2020 році уклав контракт на військову службу, після того брав участь в АТО, а, як почалася велика війна, то, каже, їхав, куди посилали.

Володимир був поранений 28 листопада минулого року у селі Сеньківка на Харківщині. Внаслідок поранення втратив ногу. Пройшов лікування у Харкові та Києві, а на Івано-Франківщину його відправили на реабілітацію.

У шпиталь Володимир приїхав кілька днів тому, перед тим був на реабілітації в Івано-Франківській ОКЛ, а звідти його скерували у Тлумацьку лікарню.

«У Тлумачі мені не сподобалося, як тільки туди заїхали. Не та атмосфера. Там, в основному зараз лежать дідусі після інфаркту. А що нам? Ми молоді, нам дурачитися хочеться», – каже Володимир.

Вже наступного хлопця привезли у Лисець, відразу з ним почали займатися реабілітологи.

«Вчора їздили на ферму до коней. Раніше катався на конях з двома ногами, зараз спробував без однієї, то нормально. Поставлять ногу і буду ходить як термінатор», – сміється хлопець.

Зараз Володимир чекає на протезування ноги. Коли навчиться ходити на протезі, планує продовжити реабілітацію в Києві.

«Операції і догляду недостатньо»

На першому поверсі шпиталю – палати та операційна. На другому – лікарська та палата фізичної реабілітації, де пацієнти займаються під наглядом реабітологів. Один з тренажерів подарував колишній пацієнт, завершивши лікування. Між поверхами на стіні – величезна конструкція з написами та рукописними текстами. Це «дошка з компліментами». Її причепив теж один з пацієнтів, щоб залишити відгук про перебування у шпиталі.

Шпиталь у Лисці почав приймати поранених військових та цивільних у березні 2022. До того три місяці там працювала приватна клініка пластичної хірургії і хірургічної урології.

Відразу після повномасштабного вторгнення засновник клініки Станіслав Онищук через соцмережі оголосив про створення шпиталю та закликав медиків долучатися до команди. Лікарі з усієї України зголосилися оперувати на волонтерських засадах. Вже четвертого березня шпиталь успішно прооперував першого пацієнта – військового, який отримав осколкове поранення в Харкові.

«Коли ми тільки в перші тижні війни перетворювалися з приватної клініки на госпіталь, то думали, що нашою основною роботою буде зробити операцію, правильно капельницю поставити, гіпс накласти, пов'язку зробити і виписати пацієнта, – розповідає Станіслав Онищук. – Багато хлопців, які в перші дні війни після поранень до нас потрапили, провели в нас багато часу. Там були складні поранення, що вимагали цілих серій з кількох операцій з інтервалом у місяці. І от, коли ми за ними спостерігали, бачили, що чим довше боєць знаходиться на лікуванні, тим більше замикається в собі – не проявляє оптимізму ні щодо свого одужання, ні щодо свого майбутнього взагалі.

Ми в якийсь момент зрозуміли, що якісно зробити операцію і якісно медично доглядати за пацієнтом – явно не достатньо. Треба щось ще для того, щоб хлопці захотіли одужати».

За словами Онищука, десь у травня колектив госпіталю зібрався на нараду за участю лікарів та психолога і вирішив запровадити заходи немедичного характеру. Пацієнтів почали возити у театр, кінотеатри, на рибалку. На подвір’ї вечорами смажили шашлики.

«Це для нас був експеримент. Це ж не є звичною лікарняною практикою в театр ходити чи шашлики робити. Але ми не були обмежені якимись інструкціями і вирішили спробувати. І як тільки ми почали отакі неформальні заходи робити, побачили настільки сильно змінився настрій всередині лікарні. Хлопці почали між собою говорити, почали краще спати, навіть почали на кухню якось не поодинці заходити, разом сидіти навколо столу. Вони почали на рецепції збиратися, грати в карти, шахи, – розповідає Станіслав Онищук. – Ми купили пазли, настільні ігри – «Мафію», «Монополію», «Уно». Так зрозуміли, що велику роботу опустили до того».

Засновник шпиталю зауважує, що пацієнти пожвавилися, перестали зациклюватися на своїх пораненнях, і почали навіть швидше одужувати.

«Вони більш радісно почали зустрічати тих близьких, які приїздили їх провідати. І навіть роботи для психолога в такому вигляді, що психолог сидить і консультує бійця, стало менше. Тому що вони відкривалися і виговорювалися в процесі цих всіх комунікацій між собою. Коли вони три години складають пазли або ліплять глечики, то вони спілкуються між собою більш відкрито, ніж коли їх психолог закличе до себе в кабінет і скаже: а давайте поговоримо про якісь ваші проблеми або про ваші тривоги», – відзначає Онищук.

Неформальне спілкування пішло на користь не лише пацієнтам, а й персоналу лікарні, які приєднувалися до спільних походів чи майстер-класів.

«Ми всі стали однією спільнотою, однією родиною. Зрозуміли, що створювали цей госпіталь, заради от цього відчуття, що ми всі за одне, всі люди, і нас ця людяність об'єднує. І вона якраз лікує більше, ніж правильно зроблена операція».

Під загрозою закриття

Аби потрапити на лікування госпіталь «Брасс», потрібно заповнити на сайті анкету. За перший рік великої війни у шпиталі безкоштовно провели понад дві тисячі надскладних операцій. Минулого року 124 пацієнти пройшли ортопед-травматологічні операції різної складності з курсом відповідної реабілітації. За два роки у госпіталі лікувалися приблизно три сотні захисників, загалом медичну чи психологічну допомогу отримали понад 5,5 тисяч пацієнтів.

Безоплатне лікування проводилося за підтримки волонтерів та іноземних донорів. Наприкінціі 2023 року основні донори з-за кордону призупинили фінансування шпиталю. Це поставило під загрозу подальше його функціонування. Тоді керівництво клініки звернулося до Івано-Франківської міськради з проханням підтримати ініціативу в наданні безоплатної психологічної та фізичної реабілітації захисників.

Зараз, каже Онищук, половину місячних витрат покриває міський бюджет Івано-Франківська.

Кошти на потреби шпиталю також збирає волонтер Андрій Негрич, а благодійниця з Польщі, фінансову допомогу надає власниця невеликої молочної ферми Наталія Ткачук, допомагають компанії «Глассен» з Бучі та «Вагові рішення» з Дніпра, Об'єднана Методистська церква Чеської республіки, польський осередок «Ротарі клаб інтернешнел» та інші.

«Ми розуміємо, що після війни довгий час буде потреба в такій ортопедії-травматології, і в реконструктивній хірургії, і особливо в цій домашній атмосфері для поранених військових. Тому зразу після закінчення війни ми точно ще тривалий час будемо працювати в такому режимі, як ми працюємо зараз, – припускає Станіслав Онищук. – До пластичної хірургії і урології, швидше всього ми не будемо повертатися».

Коні та гончарство

У шпиталі одночасно можуть перебувати до 14 пацієнтів. Зараз лікуються та проходять реабілітацію 8 військових.

З кожним з них індивідуальні консультації проводить психологиня Анна Галущак. На Івано-Франківщину вона переїхала навесні 22-го року з Харкова. Там ще до повномасштабного вторгнення працювала з військовими.

«Ми зараз використовуємо багато сучасних програм, зокрема СЕТА – це американська програма, її розробив Університет Джонса Гопкінса. Це програма екстреної допомоги при війнах, конфліктах, коли є травми війни. Вона дієва, це робота з травматичними спогадами, з депресіями, з фобіями, тривожністю, залежностями. І тут програма підбирається під кожного пацієнта, в залежності від його запиту», – пояснює Анна Галущак. Також проводяться тренінги для пацієнтів.

«Наприклад розповідаємо про стрес. Бо інколи люди навіть не розуміють, що те, що вони переживають, є симптомом стресу. Інколи саме від стресу можуть загострюватися хронічні хвороби, – каже психологиня. – Доволі поширена така проблема у чоловіків, як зниження продуктивної функції.

Люди записуються до всіх лікарів і не знають, що сталося. Насправді це стрес і це згодом відновлюється, але про це потрібно сказати, тому що інакше люди ще більше лякаються від того, що з ними відбувається».Ще один вид реабілітації – це групова робота. Щотижня пацієнти безкоштовно відвідують заняття верхової їзди конях, постійно їздять в гори, відвідують криївки та туристичні місця. Ходять в музеї, театри та кінотеатри, інколи кінопокази влаштовують у госпіталі.

вправи на дрібну моторику корисні для відновлення після контузії

«Спочатку це були лише екскурсії, потім додалися поїздки на конях, зараз ми регулярно проводимо майстер-класи із гончарства. Виконання когнітивних вправ, вправ на дрібну моторику є дуже корисним для відновлення після контузії, тому що дрібна моторика пов'язана з функціями мозку. Коли після контузії пошкоджені судини, порушується координація, пам'ять, увага. Тому збирати пазли і конструктори та ліпити з глини – дуже корисно», – наголошує Анна Галущак.

Крім того, каже психологиня, такі заходи відволікають від негативних думок, болісних спогадів та звичних розмов про війну та поранення.

Раз на тиждень Анна Галущак спілкується з кожним пацієнтом, щоби промоніторити їх стан, якщо є потреба – тоді й частіше. Коли бачить ознаки психічних розладів, скеровує до лікаря-психіатра, який може поставити діагноз та виписати лікування. Втім, наголошує психологиня, таких випадків одиниці.

«В нас є такий поширений міф, що якщо людина була на фронті, то обовʼязʼково має ПТСР, – роз’яснює лікарка. – Це посттравматичний стресовий розлад. Він тому і посттравматичний, що ніколи не діагностується одразу. Дуже часто немає ПТСРу як такого, але є певні симптоми. Вони можуть бути і у військових, і у цивільних. Навіть просто після перегляду новин чи на фоні переживань, люди скаржаться на порушення сну. Навіть ті, хто не перебуває в зоні бойових дій. І з цими симптомами також треба працювати комплексно, психіатр долучається і виписує певні ліки. Окремі симптоми ПТСР не потребують такої поглибленої роботи, як сам ПТСР, але з ними потрібно працювати для того, щоб покращити якість життя», – наголошує психологиня.

«Психіатричні жнива попереду»

Хірургічний шпиталь має угоду з Прикарпатським обласним центром психічного здоровʼя. Ці послуги сплачує держава за пакетом «Стаціонарна психіатрична допомога».

На Івано-Франківщині медичну допомогу за оплаченим державою пакетом надає Прикарпатський обласний центр психічного здоров’я. Окрім шпиталю “Брасс”, лікарня має угоди про співпрацю і з деякими іншими закладами, де реабілітують військовослужбовців.

Директор лікарні Мирон Мулик підтверджує, що ПТСР діагностують в одиничних випадках.

«ПТСР не проявляється відразу після поля бою, може проявитися через кілька місяців, і навіть через кілька років. І він не так часто трапляється, як про нього сьогодні говорять. Тому наші “жнива” – психіатричні, психологічні, психотерапевтичні – попереду. Ми ще навіть не на піку. Ми ще йдемо до того», – вважає Мулик.

За його словами, в обласному центрі психічного здоров’я військові на стаціонарному лікуванні займають 10-12% від усіх пацієнтів. Коли готувався матеріал, на стаціонарному лікуванні перебувало 30 військових. Більшість з них потрапили до медзакладу через проблеми з алкоголем. Когось розподіляють з евакуаційних потягів, когось привозять цивільні швидкі.

«То є і залежність, і алкогольна інтоксикація, і делірій («біла гарячка»). Більшість з тих, хто до нас поступає, прийшла до війська, маючи певні проблеми із залежностями. Вони потребують реабілітації. А реабілітацію пацієнта із залежністю можна робити тільки тоді, коли він має мотивацію», – пояснює Мулик.

Для багатьох такою мотивацією стала війна: «Були два такі пацієнти, які сьогодні поступили, завтра відійшли, післязавтра знову поступають. Почалася війна – ні один, ні другий не поступає. Де? На передовій. Армія і війна їх не декомпенсувала, а навпаки стабілізувала».

Матеріал створено Texty.org.ua за підтримки ІСАР Єднання в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) і Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, Агентства США з міжнародного розвитку чи уряду США.