Ідеальний ромком на літо: читаємо уривок із книжки «Поки бувай»

Книжка американської письменниці Кейт Бромлі «Поки бувай» — ідеальний ромком для легкого читання цього літа.

Головна героїня Віолетта прагне закінчити школу дизайну та працювати у сфері моди, тож бере участь у конкурсі, що має змінити все її життя. У перший день перебування в Римі дівчина зустрічає саркастичного сина своєї професорки, переливаючи на його ноутбук каву. А пізніше головним героям доведеться провести майже все літо разом.  

«Поки бувай» — це історія про великі прагнення, здійснені мрії та зростання у великому місті. 

Публікуємо уривок з книжки.

Наш перший тиждень у Римі офіційно завершено, коли ми з Марко й Голлі тиняємося майстернею професорки Леоні. З огляду на те, що чверть відведеного нам тут часу вже минула, я не можу ігнорувати цокання годинника в голові щоразу, коли думаю про дизайни, які доведеться показати Лоренцо в останній день. Якщо вони будуть гідні, якщо отримаю його голос, то залишаться лише два голоси в день показу, щоб виграти це змагання. Від самої лише думки голова йде обертом. 

Нудить від захоплення. Якщо переможу, то доведу всім, хто сумнівався, і собі теж, що гнатися за мрією було правильним рішенням. Можливо, небезпечним, але правильним, і мої дизайни варті того, щоб їх побачили. 

Поки сидимо за столом професорки Леоні, відриваю погляд від блокнота для ескізів і дивлюся на Марко, який виконує драпірування на одному з манекенів. Ця техніка завжди мала велике значення в його роботі, і це дуже захопливо спостерігати, як він згинає та змінює муслін, ніби глину. Наче створює витвір мистецтва зовсім іншим способом.

Голлі сидить на кріслі на маленькому балкончику, працюючи в ілюстраторі на айпаді. Вона завершила низку попередніх ескізів на папері й перейшла до більш технічних деталей. Інколи вона навіть не малює ручкою, а виконує ескізи в цифровому форматі. Голлі працює швидко й не втрачає продуктивності. От би і я так могла.

Зосереджуюся на власних дизайнах і повертаюся до ескізу плаття, яке мала на думці останні кілька днів. Малюю на одному з попередньо створених шаблонів — аркуші паперу з п’ятьма силуетами. Роблю ескіз дизайну на одному з них, а тоді переробляю на наступних чотирьох. Можу змінити колір на одному або виріз і довжину рукава на іншому. Так я отримую декілька варіантів однієї ідеї дизайну, а тоді залишається лише обрати улюблений. Шкода тільки, що, як тільки я вибираю один, одразу ж сумніваюся в собі й вирішую почати все спочатку. За мить до того, як я потрапляю в чистилище прокрастинації, у затопленій сонцем кімнаті раптом чути голос професорки Леоні. 

— Ciao, amici miei! Прийшла порадити бджілкам-працівницям!

З волоссям, зав’язаним у пучок, вона знову в широкому каптані, цього разу це чорно-біла модель у стилі артдеко. Усі вітаємося, коли вона залітає в кімнату в хаотичній величі.

— Почну знадвору й буду рухатися всередину. Вона припливає до Голлі, підсуває крісло поруч і сідає біля неї на балкончику. Бачу, як Голлі глибоко вдихає, намагаючись не перейняти ентузіазм професорки, поки показує дизайн, над яким працює. Тá торкається грудей і захоплено зітхає, а я не стримую усмішку. Хоч Голлі й суперниця, її роботи — чудові. Поглянувши ще раз на свій ескіз, думаю, чи не змінити виріз на наступному силуеті, аж тут Марко підіймається і сідає на стіл біля моїх аркушів, попиваючи каву.

— Вітаю, сусідко. Як почуваєшся в цей прекрасний день?

— Почуваюся прекрасно, — саркастично відповідаю, посуваючись у кріслі, щоб подивитися на нього. — Відчуваю енергію і цілковиту впевненість у тому, що здобуду нищівну перемогу в цьому змаганні. Жодних сумнівів чи таємних нервових зривів.

— О боже, це ж чудово, — відповідає він, підіграючи.

— Правда? Мені шкода бути тою, хто зруйнує твої мрії та амбіції, але хтось мусить це зробити.

— Якщо хтось мусить, то я радий, що це будеш ти.

Кладу підборіддя на руки, вдаючи ангелика, а Марко підступно посміхається, задоволено попиваючи каву.

— Якщо серйозно, то як твої справи? — питає. Впускаю ручку на блокнот і чухаю шию.

— Не надзвичайно, але й не жахливо. Маю ідею лінійки вечірніх образів, натхненних естетикою готичної русалки. Буде щось розкішне, але легке, з великою кількістю прозорих частин і бісеру. Думаю над тим, щоб обрати темно-синій та чорний кольори для палітри. Вхоплюєш? Не звучить як лажа?

— Зовсім не лажа. Мені сподобалося все після готичної русалки.

Він витягує шию, щоб підглянути в мої ескізи, і захоплено киває.

— Гадаєш, зможеш створити фізичні макети, поки ми тут? — питаю. — Знаю, ми можемо показати один чи кілька Лоренцо, якщо матимемо час, але якщо так піде й далі, буде за щастя, якщо я завершу ескізи та ідею вчасно.

---