Якою була юність Jerry Heil та Володимира Дантеса: дивимося в спільному кліпі виконавців

Українські виконавці Jerry Heil та Володимир Дантес представили спільну пісню «Губи у губах», в якій розповіли про ностальгію за юністю. 

Уперше трек прозвучав на сцені цьогорічного музичного фестивалю Atlas United, і відтоді сподобався слухачам за танцювальні мотиви та сенси, знайомі всім. 

Водночас відеоробота на пісню відображає особливі для багатьох історії: перше кохання, прогулянки великою компанією, поїздки за місто та улюблені пісні в одному плеєрі на всіх. Jerry Heil та Володимир Дантес у спільній композиції рефлексують на моменти юності, школи та університету, які люди часом люблять романтизувати та пригадувати.

«Ми мали на меті створити “калейдоскоп юності”, зітканий з великої кількості спогадів та відчуттів. Так, можливо, не всі вони приємні, зате абсолютно правдиві та чесні. Jerry Heil та Володимир Дантес у цьому кліпі виступають в ролі провідників у, здавалось би, типове молодіжне літо: яскраве та буремне, сповнене перших поцілунків та перших життєвих труднощів — цей образ зрозумілий людям усієї планети. Проте саме український глядач спроможний по-особливому відчути ностальгію за довоєнними нічними прогулянками за відсутності комендантської години, можливістю кожному вирушити в закордонну подорож та радістю від салюту в небі», — поділився режисер Юра Катинський.

Ми дізналися більше про період юності виконавців пісні. 

Які спогади з юності для вас є найбільш ностальгічними? З чим у вас асоціюються ті роки?

Jerry Heil: Зараз ми згадуємо юність як золотий час: безтурботний, легкий — час справжньої свободи. Але коли я згадую свої підліткові роки, то це ж була справжня трагікомедія! Будь-яка хороша подія здавалася дивовижною, а будь-яка неприємність — навіть найменша — непереборною. Прищі обсипали, мама побачить, що я пізно прийшла додому, — і більше не відпустить гуляти, тато дізнається про двійку з хімії. А у мене, між іншим, бували ще й двійки з фізкультури — і ти повертаєшся в клас, знаючи, що не просто провалила норматив, а й заробила нове прізвисько. 

Однак літо ми відчували уже в травні — воно пахло свободою, теплими ночами та землею після грози. Літо звучало треками зі шкільних дискотек і смакувало, як перший в сезоні кавун по 5 гривень за кілограм. Цей трек — він відносить кудись далеко, в місце, якого нема на карті, але воно існує — і всі ми там зустрічаємося зараз у своїх мріях.

Володимир Дантес: Я щиро переконаний, що юність — це далеко не про твій вік чи цифру в паспорті, для мене це про стан душі. Мій трек «Я залишусь молодим» — це рефлексія на юність, яка, впевнений, ще не закінчилася точно, бо досі себе відчуваю на 20. Це саме той період, коли я відчув справжню свободу, адже вступив до університету і нарешті отримав відповідальність за себе самого. Тоді кожна шалена ідея одразу реалізовувалася, і я дозволяв собі бути саме таким, як хотів у моменті. Це були круті тусовки у знайомих на квартирі, написані й так і не виконані пісні про перше кохання, компанії друзів та подорожі. Я думаю, що в кожного є тисяча та одна історія з університету, яка ретельно приховувалася від батьків і точно не буде розказана дітям. Мені хочеться вірити, що я дійсно досі є молодим ментально, таким же шаленим і веселим, хоч і значно серйознішим та більш відповідальним.

Як ви змінилися з часів вашої юності? 

Jerry Heil: Насправді юною я була дуже довго, та й досі вважаю себе такою.

Проте з початком великої війни я ніби десь загубила свою інфантильність. Можливо, залишила її вдома, збираючи тривожну валізу.

Я багато що продовжую забувати, завжди була розсіяною, але з часом усе знаходиться. А ось цю дитячість я вже навіть не шукаю. Мені подобається відчувати, що мій бізнес — у моїх руках, подобається збирати команду, подобається, що саме з цією командою ми рухаємо українську музичну індустрію назустріч глобальній. Тодішня Яна про це мріяла, сьогоднішня Яна це реалізує.

Володимир Дантес: З віком у мене зʼявилося більше людей, за яких я несу відповідальність, і це, звісно, дуже відрізняється від умовної юності. Бо тоді я зазвичай думав лише про себе, свої мрії та цілі, не жив далеким майбутнім, а постійно був «у моменті». Також зникла безтурботність, адже збільшувалася кількість проблем та запитів, з якими потрібно було справлятися. Оглядаючись назад, розумію, що, якби не всі випробування, я б точно не був таким, як є зараз.

А нинішній Володимир Дантес мені справді подобається, бо він став чоловіком, який творить своє життя сам, який несе відповідальність за своє щастя і нарешті почувається вільним від будь-чиїх думок і стереотипів.

---