Розірвати коло насильства: 8 основних причин, чому жертва боїться йти від кривдника

Насильство в родині — принизлива й дуже небезпечна ситуація, яка може загрожувати здоров`ю та навіть життю людини. Часто партнер/-ка, який/яка страждає від агресивної поведінки, не може розірвати коло насильства. Як правило, це відбувається через страх, але існують інші вагомі причини.  

Про них ми поговорили з психологинею, фахівчинею мобільної бригади соціально-психологічної допомоги, Оленою Надточій. Розмова відбулася в рамках нової хвилі національної кампанії з протидії домашньому насильству «Розірви Коло». Вона спрямована на те, щоби зруйнувати сталі стереотипи про домашнє і гендерно зумовлене насильство та розповісти українцям/-кам, які постраждали від нього чи стали його свідками, як отримати допомогу. 

Кадр із серіалу «Велика маленька брехня»

Також з 25 листопада по 10 грудня у всьому світі триває щорічна акція «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства», що закликає суспільство більше дізнаватися про ГЗН, щоби мати змогу допомогти тим людям, які зіткнулися з цією небезпечною проблемою. 

Чому кривдник стає кривдником

Найперше ми поговорили про природу насильства, яке в родині проявляється як фізичне та/або психологічне знущання з партнера/-ки. Психологиня пояснила, що агресивна поведінка найчастіше формується ще в дитинстві. Коли дитина зростає в родині, де один із батьків є кривдником, — син або дочка переймає таку модель поведінки. 

У виявах агресії різних статей є свої відмінності. Чоловіки частіше застосовують фізичне насильство, тоді як жінки — психологічне. Також жінка, на відміну від чоловіка, може виявляти агресію у формі ігнорування, використовувати експресивну поведінку, маніпуляції, приниження. 

Незалежно від форми, в якій проявляється агресія, — вона є небезпечною для партнера/-ки і потребує звернення по допомогу.

Чому людина не йде від кривдника

У родинах, де один із партнерів переживає насильство — здебільшого можна побачити низку «маркерів», які сигналізують про небезпеку.  Проте постраждалі часто ігнорують тривожні знаки, продовжуючи терпіти образи. Психологиня пояснює, що така поведінка обумовлена нашою природою. 

«Людський мозок влаштований так, що не любить шукати “складних відповідей”. Тому людині простіше закривати очі на певні події, не бачити повної картини, яка може виглядати досить загрозливо», — говорить Олена Надточій. 

Основним у небажанні змінювати життя стає страх, який має однакову природу, але різні джерела. Також на людину, яка продовжує терпіти насильство в родині, впливають різні чинники, які можуть бути не очевидними для сторонніх людей. Усі причини є вагомими і потребують підтримки й розуміння, а не засудження. 

Причина 1: страх до змін, який вселив сам партнер

Намагаючись підкорити, повністю контролювати людину, агресори часто діють системно — вони буквально знищують віру людини в себе, знецінюючи її як особистість. Постраждала людина починає вірити, що слабка, не спроможна бути успішною, неприваблива, нікому не потрібна. Такий вплив відчувається як на психологічному й фізіологічному рівнях, так і в соціальній активності постраждалої/-го. Як наслідок — людина продовжує терпіти насильство і навіть боїться втратити кривдника/-цю як партнера/-ку. 

«Постійні сумніви у собі, різка зміна настрою, поступова зміна кола спілкування, коли найближчі друзі відсіюються — все це може свідчити про те, що людина живе з кривдником», – пояснює психологиня. Вона додає, що дуже важливо звертати увагу на газлайтинг (англ. gaslighting) — форма психологічної маніпуляції, метою якої є змусити постраждалих сумніватися в адекватності свого сприйняття. — ред). 

«Часто кривдники повторюють фрази на кшталт “але ж ти знала, що так буде, й допустила це”, “ти ж бачила, що я не в тому настрої” тощо. Як наслідок —постраждала/ий починає сумніватись і звинувачувати себе», — розтлумачує психологиня. 

Причина 2: фінансова залежність від кривдника

У родинах, де кривдник — чоловік, важливою є фінансова незалежність жінки, адже часто саме фінанси стають предметом маніпуляції. 

«Якщо в родині, де жінка залежна фінансово, є діти, то постраждала має сильний острах завершити травматичні стосунки, адже не має впевненості, фінансової “подушки”», — пояснює Олена Надточій. В дослідженні UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, за березень 2024 йдеться, що досі близько 16% українців (або кожен шостий) вважають, що жінка має терпіти прояви насильства щодо неї, якщо чоловік має вагому роль у фінансовому забезпеченні родини. Олена Надточій зауважує: щоби позбутись фінансової залежності від кривдника, жінка має заново повірити у власні сили. Якщо у людини бракує внутрішнього ресурсу для відновлення — краще звернутись до фахівця/-чині. 

«Часто на шляху відновлення віри в себе потрібна підтримка близьких або психолога. В моїй практиці є клієнтки, які після розлучення й терапії успішно ведуть власний бізнес, забезпечують родину», — додає психологиня. 

Причина 3: романтизація й співчуття до кривдника

Небажання розривати коло насильства може бути зумовлене також жалістю до кривдника/-ці. У родині, де один із партнерів переживає насильство, у нього/неї з часом може формуватись так званий “Стокгольмський синдром” (термін з`явився після гучної історії із захопленням заручників 1973. НЕ є офіційним діагнозом, також не є медичним терміном — ред.), який змушує потерпілу/-ого відчувати симпатію і співчуття до агресора/-ки. 

Також кривдник/-ця часто самотужки вселяє партнерці/-ру думку про те, що вони обоє залежні від цих стосунків. Після нападів агресії у кривдників/-ць часто бувають періоди “каяття” — маніпуляціями постраждалих підводять до того, що ті самі знаходять партнеру/-ці виправдання. 

«Агресор може переконувати постраждалу, що стосунки здатні його “зцілити”, зробити кращим. Це не має нічого спільного зі справжнім розкаянням. Жодного бажання змінювати поведінку у кривдника не виникає. Якщо людина зрештою знаходить у собі сили завершити травматичні стосунки, агресор, як правило, продовжує чинити насильство над наступним партнером», — каже фахівчиня і нагадує про «трикутник Карпмана» — психологічну й соціальну модель взаємодії людей, описану доктором медицини Стівеном Карпманом 1968. У трикутнику описані три ролі: жертва, агресор та рятівник.  

«Парадокс у тому, що людина може за хвилину змінити всі ці три ролі. Але “виграє” тут тільки жертва, завжди йде боротьба саме за цю роль. Кривдник розкаюється, постраждала починає його “рятувати”, потім цикл повторюється», — розтлумачує психологиня. 

Причина 4: страх втратити «найбільш пристрасні стосунки» 

Однією з причин залишатись у травматичних стосунках може бути сильний статевий потяг до кривдника/-ці. Мозок постраждалої/-го зчитує гормональні «гойдалки» як щось ціннісне й позитивне — тож «переконує» не покидати партнера, з яким вона/він отримує сильну фізичну насолоду. Тривожним маячком у певних випадках може стати сильна пристрасть і надто швидкий розвиток стосунків. Олена Надточій додає: формування реалістичного погляду на партнера/-ку, розуміння та прийняття його/її переваг та недоліків потребує часу. 

«Коли є активні залицяння з боку партнера — потік емоцій настільки стрімкий і потужний, що сприйняття іншої людини через шок відключається. Все, що порушує створену картину «ідеального» нового кохання, ігнорується чи блокується. Начебто обидва партнери перебувають “у шорах”. Вся наша увага концентрується на тому, які почуття будить у нас інша людина, а не на тому, яка її сутність», — пояснює фахівчиня. Вона додає, що попри надприємні почуття варто ставити собі питання «чому так стрімко?» і мати на увазі, що відповідь може бути у бажанні партнера/-ки «швидше заволодіти своєю майбутньою річчю». 

Причина 5: викривлене бачення «ідеального» партнера 

Вагомим, але не очевидним фактором, який змушує людину «триматись» за партнера/-ку, є спотворене уявлення про стосунки, сформоване під впливом попкультури. З дитинства у людини складається уявлення: щоби стати «цілою» — необхідна «друга половинка».

«Все життя нам говорили, що романтичне кохання має чарівну властивість допомагати нам, жінкам, повністю реалізуватися і стати щасливими. Книги, телебачення, кіно допомагають зміцнити це переконання. Парадокс полягає в тому, що навіть найбільш руйнівні відносини починаються з такого ж хвилювання і очікування», –— наголошує Олена Надточій. Фахівчиня додає, що часто продукти попкультури романтизують стосунки, у яких є прояви насильства. Як приклад спотвореного уявлення про добро і зло, психологиня наводить історію американця Теда Банді — наджорстокого серійного вбивці, ґвалтівника, некрофіла. Персона «харизматичного» Банді довгий час надихала митців на створення пісень і фільмів (остання картина, присвячена Банді, «Звір у його голові», Люка Кірбі, побачила світ у 2021 році). Історія закоханості в Банді його ексколеги та свідка на судовому процесі — Керол Бун — стала показовою для дослідження гібрістофілії (статевого потягу до людей, що вчиняють насильство). Жінка, переконана у невинуватості Банді, вийшла за нього заміж уже під час судового процесу, а згодом народила від нього дитину. 

Причина 6: острах перед суспільним осудом 

Перепоною на шляху до звільнення від абʼюзивних стосунків може стати відсутність підтримки й розуміння. Олена Надточій пояснює, що найбільш травмуючими стають «токсичні поради» найближчих людей, у яких постраждала/-ий першочергово шукає підтримки.

«Часто люди, які довгий час страждають від насильства, навіть у свідомому віці сильно залежать від батьків, шукають підтримки “свого дорослого”. Коментарі на кшталт “терпи, бо втратиш чоловіка”, “кому ти з дітьми ще потрібна” можуть завдати серйозної шкоди, змусити людину боятись ще сильніше і продовжувати терпіти насильство», — розповідає фахівчиня. Також вона додає, що болісним може стати засудження з боку і малознайомих людей. Адже людина, яка потерпає від насильства і часто переживає газлайтинг, не впевнена в собі, у власних силах, тож відсутність підтримки та знецінення можуть остаточно підірвати віру людини в себе.

«Питання на кшталт: “чому ти 10 років від нього не йдеш” — образливі й дуже небезпечні. У людини можуть бути десятки причин, які не обов`язково будуть вагомими й зрозумілими для того, хто питає. Однак такі зауваження можуть навпаки викликати небажання щось змінювати», — каже психологиня. 

Причина 7: небезпечні суспільні установки, які толерують насильство

Страх людини, яка переживає насильство, може бути несвідомо підкріплений установками, про які вона чує з дитинства. «Жінка небита — як хата невкрита», “Б`є — значить любить» — неекологічні й небезпечні «програмування», які можуть переконувати людину в тому, що насильство стосовно неї прийнятне й виправдане.  

«Усталена культура толерування сімейного насильства починає змінюватись лише зараз. Дуже важливо проговорювати такі моменти на загал. Надважлива роль інформаційних кампаній — шкідливі стереотипи саме так і зникають», — коментує Олена Надточій.

Причина 8: недовіра до органів і служб

Для того, щоб людина відчувала в собі сили опиратись кривднику, була готовою й вмотивованою здійснювати складні зміни в житті — вона має довіряти всім ланкам допомоги, які гарантує держава й пропонує громадський сектор. Так, постраждалій/-лому необхідно мати змогу як довіряти представникам/-цям поліції, які стають першою ланкою допомоги в разі екстреної ситуації, так і не сумніватись у компетентності представників/-ць соціальних служб, громадських організацій.  

Втім, велика кількість людей навіть не знає про доступні служби підтримки та допомогу, яку ті пропонують. За даними UNFPA, лише 67% українців/-ок знають, куди можна звернутись у випадку домашнього насильства, окрім поліції. І лише 18% мають контакти відповідних організацій чи служб. 

«Щоб розірвати коло, необхідно мати безпечний простір, звернутись до психолога, стати опорою і захистом для дітей, які самі не здатні себе захистити. Існують спеціальні притулки — “шелтери”, у яких особа, що страждає від домашнього насильства, може знайти тимчасовий прихисток», — коментує психологиня.  

Війна в Україні загострила проблеми у родинах 

В Україні суттєво збільшилась кількість випадків домашнього насильства після початку повномасштабної війни, адже агресивну поведінку можуть проявляти люди з посттравматичним синдромом (частіше це «гаряче» насильство — афективна поведінка). Також агресія спостерігається у жінок, які перебувають в постійній тривозі, чекають на чоловіків із фронту. Згідно з даними Офісу генерального прокурора,  до початку жовтня 2024 в Україні відкрили 8185 кримінальних проваджень, пов’язаних із домашнім насильством, що на 80% більше, ніж 2023 року. В офісі генпрокурора пов`язують таку кількість звернень як із збільшенням емоційної напруги в час повномасштабної війни, так і підвищенням довіри до правоохоронних органів. 

За словами психологині, пари, у яких конфлікти виникають через травматичний досвід одного або обох партнерів, частіше налаштовані на психотерапію, яка б дозволила зберегти стосунки. 

«Люди з війни повертаються іншими, часто партнер заново звикає до людини, досліджує її нову глибину. Це буває важко, враховуючи травматичний досвід, зміни на різних рівнях», — каже Олена Надточій. Вона пояснює, що зараз лише розробляють ефективні програми реабілітації, які допомогли би ветеранам та їхнім близьким ефективно працювати з посттравмою.

«Досвідом роботи охоче діляться американські фахівці. Але нашим воїнам він не завжди підходить. Ситуація кардинально відрізняється — в першу чергу, через те, що у нас бойові дії тривають на території нашої держави. Тож зараз має бути розроблена ефективна програма реабілітації, яка би враховувала специфіку й особливості українських військових», — каже психологиня. 

Де шукати підтримку

Будь-який прояв насильства не повинен виправдовуватися. Якщо ви або ваші близькі стикнулися з насильством, не мовчіть, зверніться по допомогу.

Для термінової допомоги викликайте національну поліцію за телефоном 102. 

Також цілодобово та конфіденційно ви можете отримати консультації на одній з двох гарячих ліній:

• 116 123 Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації.
• 15 47 Урядова гаряча лінія з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей.
• Також у вас є змога звернутися до спеціальної мобільної бригади чи денного центру соціально-психологічної допомоги за підтримкою і отримати тимчасовий прихисток у притулку чи кризовій кімнаті. Контакти та деталі про сервіси допомоги шукайте на платформі rozirvykolo.org.

Усі послуги підтримки надаються БЕЗКОШТОВНО. 

Кампанія «Розірви коло» реалізується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, у партнерстві з Міністерством соціальної політики України за фінансової підтримки уряду Великої Британії, наданої через Міністерство закордонних справ і міжнародного розвитку Великої Британії, в межах програми з протидії та запобігання домашньому та гендерно зумовленому насильству. 

Думки та погляди, виражені у матеріалі не обовʼязково відображають позицію Уряду Британії, UNFPA чи Міністерства соціальної політики України.

---