Вшанування пам'яті загиблих не має зводитися лише до покладання квітів та траурних церемоній — експерт

Заступниця директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" Тетяна Шептицька зазначає, що необхідно переглянути підходи до вшанування пам’яті жертв трагічних подій в нашій країні. У своїй статті "Як зберігати пам’ять про жертв — і не застрягнути в жалобі" вона звертає увагу на досвід Норвегії, де після теракту на острові Утойя, який стався 22 липня 2011 року, коли праворадикальний екстреміст Андерс Брейвік розстріляв 69 хлопців та дівчат віком від 14 до 20 років у молодіжного літнього табору, зберегли не тільки пам’ять про загиблих, але й намагання продовжити життя. Унаслідок підриву автомобіля в Осло та розстрілу в таборі загинуло 77 людей. Авторка статті наголошує, що це найбільші втрати Норвегії після Другої світової війни.

Шептицька зазначає, що на острові теракт здійснив чоловік, який виступив проти демократичних засад цієї країни та гуманістичних підходів сучасної Європи. Через кілька років після розстрілу на Утойї знову повернулася практика молодіжних таборів. Нині там проводяться не лише меморіальні заходи, а й зустрічі зі школярами, екскурсії, тренінги, молодіжні табори. Як зауважує Шептицька, ці заходи переслідують інакшу, ніж інформування й пересторога, мету — постійно нагадувати про важливість культурного різноманіття, беззастережність дотримання прав людини та боротьбу з "мовою ненависті".

На думку експертки, в Україні часто трагічні події меморіалізуються виключно через жалобні заходи та покладання квітів.

"На жаль, багатьом нашим меморіальним місцям об’єктивно бракує "позитивних кейсів", — вважає експертка. — Часто їх просто надзвичайно важко видобути з глибин народної пам’яті чи архівних документів. Недаремно останніми роками українські дослідники говорять про відхід від тотальної віктимізації історичних наративів і нагадують про героїчні сторінки минулого або приклади боротьби та перемог".

Разом з тим досвід інших країн демонструє необхідність поєднання пам’яті з активним життям.

"Збереження пам'яті має не тільки констатувати втрати, але й мотивувати суспільство до осмислення причин трагедій, щоб не допустити повторення подібного в майбутньому", - наголошує Шептицька.

Вона пропонує використовувати досвід Норвегії в Україні, зокрема, через проведення культурних заходів, лекцій, дискусій на місцях пам’яті. Це дозволить не лише згадати загиблих, а й осмислити уроки історії.