Кавові оазиси періоду радянської окупації Львова: де билася вільна думка за Залізною завісою
Кавові оазиси періоду радянської окупації Львова: де билася вільна думка за Залізною завісою

Кавові оазиси періоду радянської окупації Львова: де билася вільна думка за Залізною завісою

Культова кав'ярня Львова "Вірменка" у Львові на вулиці Вірменській, 19
Культова кав'ярня Львова "Вірменка" у Львові на вулиці Вірменській, 19

Львів, що зберіг свою неповторну атмосферу навіть в обіймах радянської імперії, був своєрідним феноменом. Кав’ярні, які в Європі є невід’ємною частиною міського життя, у Радянському Союзі часто перетворювалися на типові “чайні” або “забігайлівки” з обмеженим асортиментом та суворою ідеологічною атмосферою. Однак Львів, завдяки своїй історії та глибоко вкоріненій кавовій культурі, зумів зберегти власне обличчя. Кавоманія, що охопила Львів ще за часів Австро-Угорщини, продовжувала жити й за СРСР, хоч і в дещо змінених формах [6.1]. Давайте, в товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова, зануримося в цю недавню кавову історію.

Саме на початку 1960-х років, з певним “потеплінням” у політичному кліматі, кава поступово почала виходити з “підпілля” [1.1]. Цей період став початком відродження львівських кав’ярень, які швидко перетворилися на важливі соціальні простори. Вони були не просто місцями для споживання напоїв, а й своєрідними клубами за інтересами, де збиралася інтелігенція, митці, студенти та дисиденти.

Ось десять найпопулярніших кав’ярень, що визначали обличчя радянського Львова:

  1. Кав’ярня “Вірменка” (вул. Вірменська, 19). Відкрита у 1979 році, “Вірменка” швидко стала культовим місцем [1.2]. Її слава виходила далеко за межі Львова, приваблюючи “дітей квітів” – хіпі, неформалів, художників, акторів та рок-музикантів з усього СРСР, зокрема з Вільнюса та Таллінна [1.2]. Це була невелика кав’ярня, всього на 7 столиків, тому черги часто тягнулися на вулицю, що породило традицію пити каву просто неба, сидячи на тротуарах чи в під’їздах – абсолютно заборонену практику в радянський час, що нерідко призводила до переслідувань з боку міліції [1.2]. Бармени, зокрема пані Софія та пані Надя, часто рятували відвідувачів, виводячи їх через “чорний хід” [1.2]. Тут обмінювалися самвидавом, читали заборонених Солженіцина та Булгакова, слухали заборонений рок-н-рол [1.2]. За спогадами Аліка Олісевича, “бували дні, коли до кав’ярні набивалось до сотні людей, і надворі утворювалась неймовірна тусовка”, порівнюючи її з легендарним київським “Сайгоном” [1.2]. Інтер’єр “Вірменки” був досить простим, але мав автентичні елементи, такі як стара кладка та перекриття, що зберігали дух старовини [7.3].
Культова кав'ярня Львова "Вірменка" у Львові на вулиці Вірменській, 19
Культова кав’ярня Львова “Вірменка” у Львові на вулиці Вірменській, 19
  1. Кафе “Пінгвін” (проспект Свободи, 39). Розпочало свою роботу у 1960 році і стало відомим своїм фірмовим морозивом з поливкою та молочними коктейлями [2.1]. “Пінгвін” був улюбленим місцем для молоді та сімейного відпочинку, символізуючи певну “розморожену” атмосферу відлиги. Окрім десертів, тут можна було замовити каву, чай та канапки [2.1].
Найстаріше кафе у Львові «Пінгвін» працює з 1960 року
Найстаріше кафе у Львові «Пінгвін» працює з 1960 року
  1. “Пиріжкова” на Словацького (вул. Словацького, 4/2). Заснована у 1962 році, “Пиріжкова” розташовувалася неподалік головного корпусу Львівського університету імені Івана Франка і була надзвичайно популярною серед студентів [2.1]. Величезний вибір булочок та пиріжків з різними начинками, які залишалися незмінними десятиліттями, зробили її культовим місцем [2.1, 8.2]. Це був ідеальний варіант для швидкого та недорогого перекусу, а також місце для студентських посиденьок.

Пиріжкова у Львові на вулиці Словацького, 4/2
Пиріжкова у Львові на вулиці Словацького, 4/2<
  1. Кав’ярня “Віденська” (проспект Свободи). Одна з найстаріших кав’ярень Львова, що існувала ще з XIX століття [6.3, 3.1]. Хоча за радянських часів багато старих кав’ярень змінили профіль або зникли, “Віденська” змогла зберегти своє призначення [6.1]. Вона залишалася місцем зустрічей інтелігенції, незважаючи на зміни в інтер’єрі та контингенті відвідувачів, порівняно з дорадянським періодом [7.3]. “Віденська” була символом незламності львівської кавової традиції.
Кав’ярня “Віденська” на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.
Кав’ярня “Віденська” на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.
  1. Кафе “Нектар” (вул. Саксаганського). У Львові існували два заклади з такою назвою, розташовані поруч на вулиці Саксаганського [1.3]. “Нектар” був місцем, де люди приходили “зняти денну напругу”, зустрічалися митці, зокрема Аксінін та Сагайдаковський [2.3]. Це було місце для невимушеного спілкування, випити кави та продовжити вечір у майстернях друзів, що в неформальних колах називалося “водити козу” [2.3].
Бар "Нектар" на Саксаганського
Бар “Нектар” на Саксаганського
  1. “Чебуречна” у Брюховичах (вул. Курортна, 23). Хоч і розташована за межами центру Львова, у Брюховичах, ця “Чебуречна”, заснована у 1965 році, була настільки популярною, що заради її чебуреків люди готові були вистояти в черзі щонайменше годину [2.1]. Це був свого роду гастрономічний паломницький пункт для львів’ян та гостей міста. У меню, окрім легендарних чебуреків, були також канапки, вареники, пельмені та різноманітні напої [2.1].
"Чебуречна" у Брюховичах
“Чебуречна” у Брюховичах
  1. Кафе “Інтеграл” (вул. Грушевського). Це маленьке кафе було неформальним місцем зустрічей викладачів та студентів Львівського університету – фізиків, біологів та геологів, які “тусувалися” там навстоячки [1.3]. Це свідчить про роль кав’ярень як місць для наукових дискусій та обміну думками, що відбувалися поза офіційними установами.
Напроти головного корпусу Львівської Політехніки колись існував славетний «Інтеграл»
Напроти головного корпусу Львівської Політехніки колись існував славетний «Інтеграл»
  1. Кав’ярня в готелі “Інтурист” (пр. Свободи, 13, тепер готель “Жорж”). Кав’ярні при готелях міжнародного типу, таких як “Інтурист” (який часто розташовувався у приміщеннях колишніх престижних готелів, наприклад, готелю “Жорж”), мали особливий статус [5.2]. Вони були “вікном у світ”, де можна було зустріти іноземців, насолодитися кращим сервісом та іноді навіть дістати дефіцитні продукти, включаючи якіснішу каву [5.2]. Це були місця для певної еліти та тих, хто прагнув відчути атмосферу, відмінну від загальнорадянської буденності.
Готель “Інтурист” (тепер – готель “Жорж”)
Готель “Інтурист” (тепер – готель “Жорж”)
  1. Кафе/Ресторан “Високий Замок” (гора Високий Замок). Розташований на одній з найвищих точок Львова, заклад на Високому Замку був надзвичайно популярним місцем для прогулянок та відпочинку [2.2, 5.2]. З його терас відкривався чудовий краєвид на місто, що робило його ідеальним місцем для того, щоб випити кави або перекусити, насолоджуючись панорамою Львова. Це було місце, що поєднувало історичну значущість локації з функцією рекреаційного закладу.
Кафе/Ресторан "Високий Замок"
Кафе/Ресторан “Високий Замок”
  1. Кафе “Юність” (вул. Пасічна). “Комсомольське” кафе, яке вирізнялося прозорою підлогою танцмайданчика та світломузикою [2.2]. Це був типовий для радянського часу молодіжний заклад, де поряд з кавою та легкими закусками акцент робився на розвагах та організованому дозвіллі.
Кафе "Юність"
Кафе “Юність”

Ці кав’ярні та кафе були невід’ємною частиною життя радянського Львова, формуючи його унікальний соціокультурний ландшафт. Вони стали мостом між славним кавовим минулим міста та його сучасним кавовим ренесансом, зберегли та передали наступним поколінням особливий львівський “кавовий дух”.

Цікаві факти:

  • Юрій Винничук зазначав, що “визволителі” (радянські війська) не розуміли, що таке кав’ярні, адже у них були “чайні” – брудні забігайлівки, де було багато чого, крім чаю [1.1]. Це підкреслює культурний розрив та унікальність львівської кавової традиції.
  • Кава почала виходити з “підпілля” у Львові лише на початку 1960-х років [1.1]. До цього її споживання, ймовірно, було обмеженим або відбувалося в неформальних умовах.
  • У 1980-х роках у Львові з’явився цілодобовий бар “Вежа” у старій водонапірній вежі поряд з вулицею І. Франка, де транслювали відеокліпи західних поп-зірок [1.3]. Це було дивовижним винятком для радянського часу і свідчить про певну лібералізацію, хоча й контрольовану.

Наталка СТУДНЯ

Джерело матеріала
loader