Як створювалася серія «Жінки пишуть» з текстами українських авторок межі ХІХ–ХХ століть

Українська класика — це не лише спадок, але й простір для перегляду та оновлення. Понад сто років в історії літератури залишалися на периферії імена жінок, які писали — але їхні голоси часто губилися серед авторитетів «канонічної» спадщини. Серія «Жінки пишуть» від видавництва #книголав відкриває призабуту частину національної культури, повертаючи в публічний обіг прозу, драму й есеїстику українських авторок межі ХІХ–ХХ століть.

Це голоси, які мають право бути почутими — не як «альтернатива», а як повноцінна частина нашої літературної традиції.

Навесні вийшла перша книга серії — «Містянки», а нині триває передзамовлення на другий том — збірку «Щастя». Про принципи, які стоять за серією, виклики архівної роботи та мовні нюанси редагування ми поговорили з упорядницею обох видань Анастасією Євдокимовою, випусковою редакторкою серії Вікторією Беркут і головною редакторкою #книголав Дариною Важинською.

Ви зазначали, що серія «Жінки пишуть» задумувалась як повернення жіночих голосів, які перебували «на маргінесі» понад століття. Що особисто вас мотивувало цим зайнятись і як зародився задум?

Анастасія Євдокимова: Видань української класики ніколи не буде достатньо, оскільки текстів, вартих уваги, але яких немає на ринку, — дуже багато. Класика допомагає нам зрозуміти себе, побачити в наших попередників і попередниць відповіді на власні, часом екзистенційні питання. 

Для мене ця серія — нагода прочитати й перечитати цікавих, талановитих, справді вартих уваги авторок та їхні історії. А головна мотивація — дати можливість драмі «Крила» Людмили Старицької-Черняхівської про безліч ролей і виборів, які може зробити жінка, бути прочитаною. І вона вийшла в першій збірці «Містянки», тож цілі я досягла, а далі — пошуки, спостереження й прислухання до себе. 

Чому збірка отримала назву «Щастя» — це була концептуальна тема чи результат відбору текстів?

Анастасія: Кожна книга серії має власну тему-парасольку, яка обʼєднує тексти. У першій у фокусі були мешканки міст межі ХІХ–ХХ століть, третя збірка «Революціонерки» буде присвячена бурхливим часам революції й таким різним ролям жінок у ній. А в «Щасті» кожен із текстів показує той чи інший бік цього поняття. Читаючи їх, ми досліджуємо: а чи було воно у героїнь межі століть або як вони собі його уявляли? І навіть більше: чи мали вони шанс бути щасливими в той час, з тими суспільними правилами й нормами, у тих умовах?

Чи може серія «Жінки пишуть» змінити читацькі очікування та сучасний літканон? Вплинути на видимість жіночих голосів у національній культурі?

Анастасія: Усе в руках тих, хто береться за книгу. До кожної збірки є вступ — передмова. Це не інтерпретація і не пояснення текстів, а трамплін до розуміння. Кожна збірка — унікальна, кожна пропонує гру, а також інших авторок, а, відповідно, й життєві історії, літературні досягнення та особисті трагедії, кожна пропонує пізнання нового. 

Що було найбільшим сюрпризом або викликом під час роботи над «Містянками» та «Щастям»?

Анастасія: Для мене на всіх етапах це була захоплива гра й розвага: я складаю пазл текстів, вибудовую внутрішню динаміку, перечитую ще раз, шукаю точки входу. Головний виклик — у драматургії, якої у нашій серії буде багато, адже це потребує мінімальної підготовки й пояснень. Однак драма передбачає, що читач має дуже багато доуявляти, що стоїть за діалогами й монологами, а саме мізансцени, дійових осіб, настрій. Тобто кожен, хто береться її читати, стає режисером чи режисеркою. 

Назва «Жінки пишуть» звучить дуже активно — як дійсність, а не минулий час. Що спонукало обрати саме такий фокус?

Дарина Важинська: Саме це ми й хотіли передати теперішнім часом і наблизити авторок до сучасних читачів і читачок. Теми, які порушуються, проблеми, які обговорюються, актуальні й сьогодні. Ця література не сприймається як щось застаріле. 

Пошук творів вівся в альманахах, старих журналах, газетах або навіть номерах «Літературно-наукового вісника». Як ви організовували архівну роботу? Скільки текстів вдалося вперше виявити, скільки були перевидані?

Анастасія: У мене, як в упорядниці, немає мети виявити щось невідоме чи нове — це справа науковців й науковиць. Моя робота — це пошук цікавих текстів з мого субʼєктивного, концептуального погляду. Текстів, які лежать в зацифрованих документах і чекають свого часу, які виходили друком понад 100 років тому й з різних причин не перевидавалися.

Чи була співпраця з архівами, приватними бібліотеками або літературознавцями? 

Вікторія Беркут: Вирішити, до яких джерел звернутися, знайти в архівах, обрати авторок, а разом із ними й акценти — довга подорож (часом із несподіваними поворотами), у якій ми довірилися упорядниці. 

«Ця серія — про жінок і погляд жінки, тому ми вирішили, що й передмови мають бути написані літературознавицями й мисткинями — жінками, які сьогодні продовжують традицію своїх посестер».

Мене страшенно розчулює й зачаровує, що всі авторки серії були пов’язані чи то родинними, чи то товариськими стосунками. І те, що одна авторка знає іншу, розширювало пошуки Анастасії. Бо, зрештою, жінки в літературі межі ХІХ–ХХ століть — невелике, дуже тісне товариство.

Як ухвалювали рішення про адаптацію мови: що залишати в автентичному вигляді, а що стандартизувати? 

Вікторія: Якби ми редагували ці тексти сто років тому, коли вони створювалися, можливо, ми б і лишали правки щодо стилю.

Але працювати з класичним твором — це постійно тримати в голові, що авторка не потребує нашої консультації.

На старті ми вирішили, що не правимо стиль й індивідуальність. Дисклеймер до серії якнайкраще окреслює наш підхід: «Тексти подано з поодинокими орфографічними та пунктуаційними правками відповідно до чинного правопису й зі збереженням особливостей мови авторок». У цьому — повага редакційної команди до посестер».

Який внесок у це зробили редакторка Ольга Петренко‑Цеунова та коректорка Інна Іванюсь? Ви згадували, що працювали над правописом «тінь у тіні й дуже ніжно». У чому це практично виражалося?

Вікторія: Я не можу уявити «Жінки пишуть» без Ольги Петренко-Цеунової та Інни Іванюсь — у діалозі з ними твориться мовний портрет серії, із їхніх уточнень і спостережень формується інструкція. Ми знали, що саме їх хочемо залучити на цей проєкт, і це було безпомилкове рішення.

Редагування пані Ольги — це історія не так про виправлення, як про коментування. Її примітки роблять досвід читання комфортним (вона повертає багато забутих речей), але вони не крадуть у читачів радості відкриття й власних досліджень. Коректура пані Інни — це максимальна пильність: до мови, до розбіжностей усередині твору, до оформлення текстів. Саме після цього етапу збірка стає цілісною не лише за контентом, а й за мовою. 

Якою є редакційна політика й внутрішні правила щодо стилю, принципів підбору текстів? Як вони формувалися й уточнювались із виходом кожного тому?

Вікторія: Спочатку ми підготували окрему інструкцію для роботи над цією серією. Цей документ росте й змінюється, зараз він має 16 сторінок. У ньому є як відповіді на запитання, що виникають під час роботи над окремими томами, так і масштабні «дороговкази», які стосуються всіх збірок. Маленька інструкція перетворилася вже майже на редполітику серії. 

Пані Ольга й пані Інна доповнюють її питаннями, примітками, я систематизую її, так і збирається мовна мапа. Наприклад, Інна Іванюсь придивилася в архівне видання та знайшла розбіжності в іменах персонажів п’єси «Крила» Людмили Старицької-Черняхівської, а Ольга Фесенко, дизайнерка-верстальниця серії, звернула увагу на шрифт першого видання в одному з творів збірки «Щастя» й підібрала максимально схожий набір для нашого перевидання.

Щось ми змінюємо, а щось — з увагою до деталей відтворюємо та зберігаємо.

«Щастя», друга книга з серії «Жінки пишуть», міститиме ще більше нових імен, ще більше невідомих текстів і ще більше тем, які не були підсвічені до цього. Усі, хто причетний до створення збірки, дає можливість голосам жінок звучати, але саме читачі й читачки можуть надати йому гучності. У збірці 10 авторок і 10 їхніх творів, де героїні шукають щастя, обдумують, чи воно можливе, і виборюють право його мати. Вони писали 100 років тому, але для нас і про нас. 

---