Люди, яких ми втрачаємо, створять порожнечу, від них виникає велика діра в майбутньому, - поетка Крук

Зазначила письменниця, перекладачка, літературознавиця Галина Крук у проєкті "Європейці" на Еспресо. 

"Більшість тих людей, які загинули, вони загинули в тому моменті, де вони були. А все, що ми знаємо,що вони створили, який резонанс викликали навіть своєю смертю, воно було недоступне нам до того, доки вони не загинули. Є якась така дивна річ - ти не можеш опинитися в певній точці майбутнього, коли ти не прожив сьогодні. І складно говорити про те, що якби всі залишилися лише писати вірші, замість того, щоб захищати свою країну. Для мене це така зона, в яку я часто ходжу і яка мені нелегка. Тому що завжди починаєш із себе, починаєш думати, чи ти правильно робиш, чи ти робиш все, що можеш в цій ситуації, чи ти віддаєш все, що ти можеш віддати для якогось, щоб ми цю ситуацію перебороли, щоб ми вийшли з цього, щоб ми мали сили. І єдине, що в цій ситуації я можу робити, то це говорити про людей, яких ми втратили. Дуже часто на багатьох зустрічах я розповідаю про Вікторію (Амеліну, - ред.), яка для мене - болісна втрата, тому що Вікторія була моєю близькою подругою. І це дуже особистий момент для мене, який я нелегко переживала", - поділилась вона. 

Галина Крук зазначила, що від початку повномасштабного вторгнення має тип мислення, коли їй шкода за тим, чого не буде.

"Чи, скажімо, про Максима Кривцова, чи про Володю Вакуленка, якого я особисто знала. Ситуація насправді зблизька -  об'ємніша, ніж ти можеш говорити в правильних словах, в правильних тезах. Я пам'ятаю, що Володя Вакуленко хотів спочатку виїхати, але не міг, тому що на його утриманні був син. Він казав: "Куди я поїду? В мене немає роботи. Я не можу залишити сина, тому що він потребує постійного догляду". І таких об'ємних ситуацій, людських ситуацій дуже багато. Ми завжди будемо приречені бачити те, що з нами відбувається в дуже багатьох деталях, з яких не треба шукати якихось правильних історій. Звичайно, ці всі посмертні  розповіді про людей вигладжують, прибирають якісь незручні моменти для живих, тому що живим тоді треба було б визнати, що вони не все зробили, десь не вклалися, як могли. Для мене ті люди, яких ми втрачаємо, а ми втрачаємо кожного дня, -  це люди, які створять порожнечу, від них виникає велика діра в майбутньому. Це те, чого не буде створено, не буде сказано, не буде написано. Це те, чого ми навіть не можемо собі уявити. І це стосується не тільки людей літератури, людей мистецтва, людей науки, а всіх тих, кого  зараз немає. От, я вже розумію -  ще від початку війни я маю такий тип мислення - коли мені шкода навіть за тим, що чого не буде", - додала вона.