Україна витрачає на дослідження і розробки майже у 6 разів менше, ніж вимагає закон

Україна витрачає на наукові дослідження та розробки частку ВВП майже у шість разів меншу, ніж передбачено законодавством, а зарплати дослідників усемеро нижчі, ніж у сісідній Польщі. Про це йдеться у дослідженні Українського інституту майбутнього «Якими мають бути регулювання та фінансова мотивація, щоб стимулювати R&D».

Автори порівнюють досвід восьми країн — США, Південної Кореї, Ізраїлю, Китаю, Польщі, Тайваню, Японії та Бразилії (останню як приклад невдалої політики) і пропонують стратегію стимулювання R&D до 2035 року.

Так, у 2003 році Україна та Китай витрачали на дослідження і розробки приблизно однакову частку ВВП, близько 1%. За двадцять років китайський показник зріс до 2,6%, український опустився до 0,3%. Законодавчий норматив у 1,7% ВВП не виконано жодного разу за роки незалежності.

Чисельність дослідників на мільйон населення скоротилася майже вчетверо, кількість наукових організацій — більш ніж удвічі.

Середній оклад наукового співробітника НАН — 300–400 доларів на місяць. У Польщі на аналогічній позиції — 2500 євро. До осені 2022 року з країни виїхали 18,5% українських учених, і це найбільш публікаційно активна частина.

Кадри — не єдина проблема. За чисельністю співробітників Національна академія наук майже дорівнює німецькому Товариству Макса Планка, головній дослідницькій мережі Німеччини, а за кількістю публікацій і патентів відстає кратно. Інститути й досі отримують кошти пропорційно до штатних ставок, а не за результатами роботи.

В успішних країнах приватний бізнес фінансує від 75% до 95% витрат на R&D. В Україні — від 20% до 40%, до того ж від мізерної бази.

Виняток один: оборонка. Ринок авіаційної техніки зріс із 17 мільярдів гривень у 2022 році до 99 мільярдів у 2024-му, кількість зареєстрованих виробників — утричі. Це перший в Україні приклад масштабного приватного R&D із коротким циклом «розробка — виробництво — застосування».

Автори пропонують стратегію розвитку R&D до 2035 року, що включає такі цілі.

Реалізація у період до 1 року:

• збільшити витрати на дослідження до 2% ВВП,
• податкове вирахування R&D-витрат: 150% для всіх, 200% для малого й середнього бізнесу та стратегічних технологій,
• режим IP Box (податкові пільги на продаж і використання об’єктів інтелектуальної власності) зі ставкою 5%,
• український аналог Bayh-Dole Act (американський закон, що дозволяє підрядникам володіти винаходами, здійсненими в результаті досліджень, що фінансуються федеральним урядом).

1-3 роки:

• міжнародна атестація установ НАН, переведення щонайменше половини базового фінансування на конкурентний принцип, ротація керівництва кожні п’ять років,
• національна програма репатріації вчених,
• повноцінне приєднання до Європейського дослідницького простору.

3–10 років:

• три-п’ять національних дослідницьких університетів за моделлю корейських KAIST і POSTECH.
• концентрація ресурсів на пріоритетних нішах: оборонні технології, агробіотехнології, IT і кібербезпека, мікроелектроніка, ядерні технології, медицина, авіакосмос.

Автори вважають, що податкові стимули здатні дати 20–27 мільярдів доларів додаткового ВВП за вісім років без прямого навантаження на бюджет.

Вихід на 2% ВВП до 2035 року — це 25–30 тисяч робочих місць із зарплатами у 2–3,5 раза вищими за середні по економіці.