10 книжок про досвід війни, які варто прочитати до Дня захисників і захисниць України

До Дня захисників і захисниць України зібрали десять книжок військових та ветеранів, які говорять про війну зсередини. Тут є поезія, щоденники, есеї, документальна проза та свідчення про полон і поранення. Це різні голоси й дуже різний досвід — але кожен із них дозволяє побачити за словом «війна» конкретну людину. 

«Точка нуль», Артем Чех

У документальній прозі Артем Чех описує десять місяців своєї служби у ЗСУ в 2015–2016 роках. Це щоденникові записи мобілізованого киянина, який уважно фіксує те, що бачить навколо, і водночас намагається зрозуміти власні страхи, тривоги, надії та сумніви.

У центрі книжки — не образ героя, а звичайна людина, яка опиняється в абсолютно новій реальності. Навчання, полігон, дорога на Схід, побут і люди поруч поступово змінюють її уявлення про себе та життя. «Точка нуль» — спроба зафіксувати цей перехід у нову реальність без прикрас і героїзації.

«Гемінґвей нічого не знає», Артур Дронь

Це погляд на війну очима молодого військового, який проводить паралелі між зображенням війни від всесвітньовідомих класиків і реальністю російсько-українського протистояння, показуючи, що це зовсім різні речі — війна заради пригоди, як, наприклад, було з Гемінґвеєм, і війна за виживання своєї нації. Артур Дронь ділиться власним досвідом і спогадами про побратимів, розмовами з ними, своїми снами, подіями, думками щодо віри, страху, надії, любові, братерства. Ця книга терапевтична як для автора, так і для читачів.  

[dasein: оборона присутності], Ярина Чорногуз 

Поезії Ярини Чорногуз — своєрідні листи з фронту. У них немає прагнення відтворити війну через хронологію боїв чи перелік військових подій. Натомість авторка говорить про втрату загиблих побратимів і посестер, життя на війні тут і зараз, прийняття власного рішення воювати та спроби уявити світ після пережитого.

Ці тексти Ярина Чорногуз написала протягом останніх півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на період повномасштабної війни. Це поезія про присутність — у власному житті, серед інших людей і посеред війни.

«На мінному полі пам`яті. Щоденники, есеї, оповідання», Максим «Далі» Кривцов

У цьому виданні вміщено щоденникові записи, есеї, оповідання й деякі вірші Максима «Далі» Кривцова, які зібрав та упорядкував його друг і побратим Валерій Пузік. Свої думки Максим почав фіксувати ще від 2015 року — у період його служби у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» та у складі Бригади швидкого реагування Національної гвардії України. Чимало записів було зроблено й після демобілізації — про фотографію, випічку, подорожі, дитячі табори, де він був виховником, та роботу з ветеранами російсько-української війни. А після початку повномасштабного вторгнення Максим знову приєднався до війська і служив кулеметником. У цей нелегкий період життя він активно фіксував тодішню буденність, фотографував побратимів, писав поезію.

«Людська нора», Валерій Пузік 

Книга про українську піхоту, про страх і втому, про мову, що ламається й віднаходиться заново; про війну як простір, де залишаються тільки найпростіші й найважливіші речі: тепло іншого тіла, ковток води, тиша, довіра, пам’ять, любов до життя, дивна, але дуже вперта надія.

Тексти складаються з фрагментів, датованих днів і ночей, які поступово втрачають різницю між собою та зливаються в один стан — існування. Нора тут не лише інженерна споруда, а й метафора укриття та пастки, утроби й могили, простору, який змінює людину фізично та психологічно. 

«Ще одне життя. Історії про поранення та їх прийняття», Софія Середа

Це книга відвертих історій військових про важкі поранення та їх прийняття. Розказані від першої особи із сюжетними деталями й гострими відчуттями, вони змушують щиро захоплюватися людьми, які стали на захист нашої країни й отримали складний бойовий досвід. З іронією та легкістю, відвертістю, почуттям гумору, а інколи навіть відчаєм, усіма можливими станами й емоціями, які випробовують людину в таких обставинах.

Тринадцять історій про характер і бажання рухатися далі. Військові у своїх розповідях порушують дуже важливі питання того, як держава і суспільство сприймають ветеранів, як має вибудовуватися повага і пам’ять. 

«Не народжені для війни», Артем Чапай 

Це книжка-есе про внутрішні зміни людини, яка вирішує стати військовим. Артем Чапай простежує власну трансформацію — від пацифістських переконань до радикального переосмислення ставлення до війни.

Автор не намагається прикрасити цей процес чи подати його як просту історію про зміну поглядів. Натомість уважно досліджує суперечності, страх і сумніви, які виникають, коли попередні переконання стикаються з новою реальністю.

«Позивний для Йова», Олександр Михед

Олександр Михед почав писати «Позивний для Йова» у перший день повномасштабного вторгнення. Протягом тринадцяти місяців він записував те, що відбувалося з ним і його близькими, зокрема з батьками, які майже три тижні перебували в окупованій Бучі.

Це книжка про те, як війна поступово проникає у повсякденність і змінює звичні слова, речі та спогади. Особиста історія автора тут переплітається з досвідом інших українців — їхніми втратами, страхами, змінами та питаннями про майбутнє. Назва відсилає до біблійного Йова, який переживає великі втрати, але продовжує шукати спосіб жити далі.

«Полон», Валерія «Нава» Суботіна

86 діб українські військові тримали оборону Маріуполя та «Азовсталі». Серед них була Валерія «Нава» Суботіна — військовослужбовиця та представниця пресслужби полку «Азов». Після виходу з території заводу вона потрапила в полон: спочатку в Оленівку, а згодом до Таганрозької тюрми, де провела понад 11 місяців.

У книжці Суботіна описує цей досвід від першої особи: постійний контроль, приниження, нелюдські умови утримання, нестачу їжі та води, спроби зламати її фізично й психологічно. Це особисте свідчення про полон, яке водночас фіксує досвід багатьох українських військовополонених.

«Історія впертого чоловіка», Олександр (Терен) Будько

До початку повномасштабного вторгнення Олександр Будько ніколи не тримав у руках зброї. 24 лютого 2022 року він вирішив стати на захист країни й почав нове для себе життя — уже як військовий.

У книжці «Терен» розповідає про перші місяці війни, побратимів, страх, біль і досвід, який змінює людину. Це історія не лише про бойові дії, а й про рішення, відповідальність перед собою та людьми поруч і пошук сил рухатися далі після пережитого.

---