/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F278%2F5a0d567dd1fdc0931981dc1674c7597c.png)
Киянка повернула родинний маєток на Полтавщині, який майже 100 років тому конфіскували більшовики
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F278%2F5a0d567dd1fdc0931981dc1674c7597c.png)
Киянка Яніна Алєєва повернула у власність своєї родини старовинну садибу в Лохвиці на Полтавщині, яку 1929 року націоналізувала більшовицька влада.
Процес повернення втраченого майна тривав майже десять років. Наприкінці вересня 2026 року вона офіційно оформила право власності на залишки родинного маєтку.
Історія садиби тісно пов’язана з давнім козацьким родом Горошків. Прапрадід Яніни, Сава Іванович Горошко, володів найбільшою кількістю землі в Лохвиці, займався сільським господарством, мав пасіки, орні землі та ремесла. Прадід жінки, Василь Горошко, був заможною людиною та активно розбудовував українську церкву. Він обіймав посаду старости в першій автокефальній українській церкві Лохвиці – Свято-Йоаннівській, а також жертвував власні кошти на її розвиток.
У 1929 році радянська влада відібрала маєток і позбавила Василя Горошка виборчих прав через його «класове походження». Згодом чоловіка заарештували за участь в Українській автокефальній православній церкві та заслали на п’ять років до Казахстану (Семипалатинськ), звідки він так і не повернувся.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F278%2F05f0b15de2be9b5bcf804482ccd7064d.png)
За радянських часів і після розпаду СРСР будівлю використовували для різних потреб. Спочатку тут облаштували колгоспний двір і контору. Згодом у будинку мешкали робітники із Західної України, які приїжджали збирати буряки. Після розпаду колгоспів у приміщенні працювало сільськогосподарське товариство імені Тесленка, де видавали зарплату та працював персонал. Понад десять останніх років садиба занепадала.
Сьогодні архітектурний комплекс складається з кількох споруд. Серцем садиби є житловий будинок 1905 року площею приблизно 136 квадратних метрів. Усередині будівлі збереглися первинні елементи інтер’єру: старовинна довоєнна шафа, величезна господарська скриня, архітектурні розетки та вишукана ліпнина на стелі в колишній гостьовій залі. Водночас частина печі розбита, а сама споруда перебуває в стані, близькому до аварійного. Другою будівлею у власності є старовинна дерев’яна комора з верандою та круглими колонами-опорами. Вона зведена за традиційною народною інженерною технологією, де бруси тримають один одного, а первинна деревина зберігає міцність вже понад 100 років.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F278%2Fcc51ea70e1d1008e5a37a934eec2e13a.png)
Повернути садибу виявилося непросто, адже документів на нерухомість не було. Будівлею тривалий час користувалося місцеве підприємство. Яніна кілька років шукала його власників. Зрештою директор компанії допоміг домовитися, і підприємство відмовилося від претензій на споруди. Після цього Яніна попросила Лохвицьку міськраду визнати будинки безхазяйними. Міськрада через суд оформила їх у комунальну власність і виставила на аукціон «Prozorro.Продажі».
Маєток продавали за системою зниження ціни, яка стартувала з 136 тисяч гривень. Усі свої заощадження Яніна саме тоді витратила на лікування. Жінка оголосила збір коштів, і завдяки підтримці людей викупила садибу прадіда.
Зараз будівля в аварійному стані та потребує термінового ремонту. Потрібно повністю замінити дах, перекриття, вікна й двері, а також підвести комунікації. За попередніми оцінками, базові роботи коштуватимуть близько 1,5 мільйона гривень.
Яніна не планує залишати садибу лише для себе. Вона хоче передати приміщення громадській організації та залучати гранти. Власниця мріє перетворити маєток на культурно-туристичний центр для всієї громади. Тут можна буде розвивати соціальний бізнес, проводити реабілітацію ветеранів або влаштовувати гуртки для школярів. Для Яніни це історія про те, що українці можуть відновлювати справедливість і повертати своє.
Додамо, що Лохвиччина та весь регіон мають унікальну архітектурну спадщину. Саме тут на початку XX століття видатний етнограф і архітектор Опанас Сластіон створив десятки земських шкіл у стилі українського модерну. Їх легко впізнати за шестикутними вікнами та цегляним декором під вишивку. Ідею будувати школи в народному стилі підказала Олена Пчілка. Із 53 зведених будівель понад 30 уже мають статус пам’яток. Та через бюрократію та бездіяльність чимало будівель досі руйнуються.
