Навіщо Матіос лякає Піночетом, а Вакарчук мисливцями

"Якби українці просто ногою мастили в щелепу кожному москворотому, то війна би стала перемогою давно.

А так поки наших б'ють.

"Ви маєте стати мисливцями і маєте відчувати страх цієї жертви, на яку ви полюєте.

Тому що ніщо так не надихає, не допомагає мисливцеві, як страх жертви.

Нехай вони знають, що ви знаєте, що вони вас бояться".

А це вже із блогу улюбленця соціологів Святослава Вакарчука, який закликає змінювати систему.

Проте мисливці нічого не змінюють, вони просто задовольняють свою жагу вбивати.

До речі, російська пропаганда вже цитує фронтмена "Океану Ельзи": Вакарчук закликав знищити нинішню систему в Україні.

" У свій час, коли всі оцінять рівень передвиборчого популізму, швидше всього наступить пора необлікованої політиками третьої сили, і перший з таких партійців, хто візьме за ноги любого одіозного або пізнаваного політика та підвісить до стовпа, він виграє ці вибори під захоплені крики натовпу".

Таку думку в інтерв'ю одному зі ЗМІ висловив військовий прокурор Анатолій Матіос.

Він також вважає, що "в цій державі є здорові сили, які ще не об'єдналися і може не визначилися зі своїм Августо Піночетом, але він уже стукає у двері.

Чи шукає стадіон".

Що єднає ці три заяви, зроблені за різних обставин та різних приводів, і цих трьох людей? Схильність грати на публіку, надмірна амбіційність, чи банальний популізм? Точок дотику, мабуть, навіть більше.

Проте, ми не про особистості та їх психологічні особливості, а про сказане: усі троє по-своєму загострюють одну й ту ж проблему – значне невдоволення українців перебігом подій в Україні.

Різка реакція Фаріон на побиття україномовного прикордонника у Маріуполі – констатація, хоч і в грубій формі, що державна мова в Україні попри введені мовні квоти в ефірах та зміни на користь української в освітньому законі і досі перебуває в упосліджуваному стані.

Закон про державну мову, який покликаний українізувати всі сфери життя суспільства, забалакали так, що аж про нього забули.

Буде прийнятий цей закон, Фаріон з її закликами бити москворотих зникне як явище.

Українізацією займатиметься держава, а це означатиме, що битимуть не у щелепу, а значно болючіше – штрафами.

Колись було багато галасу через заборону палити у кафе та ресторанах, мовляв, клієнти перестануть ходити.

Минуло кілька років і все улагодилося – палять хіба в дешевих генделиках.

Нинішній парламент недоробив не тільки закон про державну мову, але й відклав у далеку шухляду законопроекти, які мали врегулювати питання існування філії РПЦ в Україні і без Томосу.

Вирішили піти довшим шляхом, через Константинополь.

То ж не здивуємося, коли хтось а-ля Фаріон під вибори закличе прогнати московських попів із зайнятих ними церков і на цю справу збіжиться багато бажаючих.

Думаючі громадяни розуміють: те, що каже Вакарчук, людина, яка збирається змінювати систему без покрокової програми і без команди, популізм.

Проте його слова знаходять підтримку у частини населення, якій набридло чекати, коли ж нинішні реформи запрацюють.

Залишається сподіватися, що ця частина все ж не сприйме Вакарчукове про мисливців як заклик до дії.

Що ж до заяв Матіоса, то в них є три моменти.

Перший – правда в тому, що країною гуляє дуже багато зброї, через це маємо суттєве зростання криміналу і ризики, пов'язані з можливим використанням цієї зброї для політичних убивств і навіть заколотів.

Вже є історії з Рубаном, Савченко, Германом.

Другий момент – партія злих противсіхів радше не піде на вибори взагалі, аніж відстрілюватиме чи вішатиме діючих можновладців.

Противсіхи хочуть, аби це зробив за них хтось.

Тому не треба лякати тим, від чого не страшно.

І, третій момент, про Піночета.

Щось не зовсім зрозуміло, про які "здорові сили" каже любитель розповідей про українських вояків, які під мухою кидають гранати до буржуйок.

Здорові сили військових заколотів з подальшими масовими розстрілами не влаштовують.

А для України такий хід подій взагалі рівноцінний втраті державності.