/https%3A%2F%2Fimg.depo.ua%2F195x130%2FJul2018%2F422123.jpg)
Бацька живий: Що чекає на Білорусь після смерті Лукашенка
Александр Григорович Лукашенко таки вижив.
І не просто вижив – а ще й провів зустріч з головою Мінського облвиконкому, де заслухав доповідь про збирання урожаю, розвиток м'ясо-молочного комплексу і дорожнього будівництва.
А також висловив цінне зауваження про те, що недостачу пшениці й жита в Білорусі можна буде компенсувати цього року кукурудзою.
Тепер вже й неважливо – був у Лукашенка інсульт чи ні, переніс білоруський президент госпіталізацію – чи все це були тільки плітки ворогів.
А можливо, навіть і не ворогів, а найщиріших і найвідданіших друзів з білоруських спеціальних служб.
Бо якою б не була справжня причина зникнення диктатора з публічного простору – хвороба, збіг обставин чи спецоперація – користь від неї вийшла безсумнівна.
По-перше, Александр Григорович побачив щирий і непідробний інтерес до своєї персони.
Як з боку закордонної публіки – так і з боку власного народу.
Інтерес вітчизняний і закордонний довкола його зникнення навіть сплелися – бо білоруські журналісти, схоже, не відважились ретранслювати чутки щодо проблем зі здоров'ям у "бацьки", і передали інформацію українським колегам.
Публічна увага завше лестить диктаторам.
Попри те, що Мінськ наповнений шпигунами, розвідниками і просто вірними друзями російського режиму.
А точну відповідь на задане питання у Москві однозначно знали.
І тут ми впритул підходимо до другої, більш істотної, ніж марнославство, переваги, яку Александр Григорович отримав від свого зникнення із публічного простору.
А саме – він зміг поспостерігати за реакцією свого оточення.
Чітко з'ясувати, хто, коли, а цілком вірогідно – і що саме, почав доносити московським кураторам.
Оскільки не секрет, що у білоруській владі є вельми істотна кількість людей, чия лояльність Москві є помітно вищою, ніж лояльність Мінську.
Що однозначно не тішить Александра Григоровича.
Бо попри "видатні спортивні досягнення", 63-літній президент Білорусі все-таки не вічний.
І трапитись із ним може що завгодно.
А як одного разу вже казав Лукашенко вже покійному Уго Чавесу, його справу "буде кому продовжити років через 20-25" – натякаючи на скромний вік свого наймолодшого сина Миколи, якому зараз виповнилося заледве 14 років.
І який, в разі кончини батька, іще довго потребуватиме "тепличних" умов існування для досягнення належного віку і наступного отримання влади.
І якого однозначно спробують "списати" яким завгодно способом близькі до Кремля білоруські посадовці, якщо Лукашенко-старший не забезпечить лояльність ключових політичних і силових фігур у республіці саме до своєї гіпотетичної династії.
Момент передачі влади є вкрай тонким і небезпечним моментом для будь-якої диктатури.
Те, що достатньо рутинно відбувається у державах просто демократичних, у країнах демократії "альтернативної", "керованої" – чи якої завгодно іще, супроводжується підкилимною боротьбою і нестабільністю всієї системи, створеної "під конкретну людину".
Цілком ймовірно, що несподіване "зникнення" Лукашенка із публічного простору стало своєрідним тестом для білоруських посадовців.
Від результатів якого залежатиме їхня кар'єра – а можливо, і саме життя.
Тому якщо у силових відомствах Білорусі за місяць-третій зміниться керівництво – можна буде зробити обґрунтований висновок, що чинний президент прийняв до уваги практичні результати свого начебто зовсім і не інсульту.

