Жах трудової міграції: Чим румунські села схожі на українські

Трудова міграція - новий тренд в обговоренні проблем чи здобутків української сучасності.

Коли мова заходить про заробітчанство, то в нього є як противники так і симпатики.

Ті, хто вважає трудову міграцію нормальним процесом, як правило наводять цифру у $9 млрд за даними НБУ.

Саме стільки грошей в 2017-му році переказали українці які працюють за кордоном додому.

Чим забезпечили суттєві валютні надходження в Україну.

Вороги зазначають, що через трудову міграцію скоро не буде кому працювати в країні на робітничих спеціальностях.

Бо центри зайнятості та сайти з пошуку роботи заповнені вакансіями вантажників, слюсарів, електриків, різноробів, водіїв, будівельників..

Але знайти кадри навіть на підприємства дуже важко.

Бо навіщо українцю працювати на 6-8 тисяч гривень на місяць, якщо в тій самій Польщі, розкладаючи товар на полиці мережі супермаркетів "Бєдрьонка" він може мати у гривнях цілих 14 тис.

І працювати їхати можна по "безвізу".

Традиційно страждають українські села, з яких на заробітки втікають чоловіки та жінки.

І більшість людей прагнуть не повертатися.

В НБУ відзначають, що трудова міграція перешкоджає росту темпів виробництва, найбільше – в будівництві, промисловості, сільському господарстві, транспорті та зв'язку.

За даними дослідженн я Центру економічної стратегії, близько 4 млн українців є трудовими мігрантами, а одночасно за кордоном може знаходитися десь 2,6 млн чоловік.

Приклад Румунії.

Втім, ми далеко не єдина країна, яка зіштовхнулася з реальністю сучасного світу, коли кваліфіковані і не дуже кадри їдуть заробляти туди, де більше платять.

У країнах ЄС ті самі проблеми.

Поляки їдуть у Велику Британію, а вдома на робочих посадах їх заміняють українці, білоруси та інші.

Румуни із сіл цілими родинами виїжджають на поля в Німеччину.

Видання Politico написало репортажну статтю з румунського села Întorsura.

В перекладі з румунської - це "повернення".

Воно є яскравим прикладом "еміграційного болю", який відчуває ця країна.

Так само, як і в Україні, бум заробітчанства у Румунії припав на початок 90-х.

Коли впав комуністичний режим Чаушеску, молодь із провінційних містечок та сіл вирушила на заробітки.

Маршрути також були схожі із нашими.

Румуни з села Întorsura їхали в Італію, бо там як мова так і клімат дуже схожі.

Після того, як Румунія стала членом ЄС у 2007-му, трудова міграція пришвидшилася.

Чимало людей з села Întorsura тепер живуть та працюють в Німеччині, Великій Британії, Італії та Іспанії.

В останніх двох країнах взагалі проживає близько 2 млн румунів.

За даними Всесвітнього банку, від 3 до 5 млн румунів живуть та працюють за кордоном.

І це переважно молодь.

Для країни з населенням всього 19,6 млн чоловік це мало б бути погано, та величезної проблеми з цього місцева влада не робить.

Заробітчани надсилають додому щорічно по $4-5 млрд, з яких в середньому $1 млрд надходить з Італії.

Румунія - одна з найбідніших країн із середньою зарплатою 565 євро "нетто" на місяць.

Гірше тільки в Болгарії (457 євро).

В Італії ж можна заробляти в середньому 1 758 євро на місяць.

В Україні цей показник становить 291 євро.

Як розповідає Politico сільський голова Întorsura, 58-річний Маріан Ціоі, один з трьох будинків у селі покинутий.

А жителі, які лишилися - переважно похилого віку.

Молодь активно їде.

У 2002-му в селі проживали 1,786 чоловік, а на сьогодні лишилося 1,470.

У місцевій школі навчаються 104 дитини і вже є загроза її можливого закриття.

В селі була пекарня, куди йшли працювати молоді люди з дітьми, які не бажали їхати на заробітки.

Робота була важка, інколи по 12 годин.

Як розповідає 26-річна мати двох дітей Леонтіна Калін, за таку роботу вона мала 150 євро на місяць.

Коли пекарня закрилася, вони з чоловіком поїхали на заробітки до Німеччини.

Робота сезонна, від одного до двох місяців на полях з ягодами.

Додому привезли 4 тисячі євро.

В You.

Tube можна знайти канал "Життя Коваля", де його автор, студент зі Львова Андрій Ковалишин розповідає як про власні пригоди на заробітках у Польщі та Німеччині, так і дає слово друзям.

В одній з таких програм мова зайшла саме про Німеччину і сезонну роботу на полях, куди їде чимало студентів з України, в тому числі через рекрутингові компанії.

І одна з українських студенток згадувала румунів, які працюють поруч з нашими заробітчанами цілими родинами, збираючи ягоди.

На такій роботі платять від 9 євро на годину.

Оплата праці може бути як погодинна так і в залежності від ваги зібраних ягід.

На місяць цілком реально мати більше 1000 євро.

В Україні також є подібна робота, але зарплати маленькі - в середньому 200 грн на день.

Як і в Україні, чимало людей з румунських сіл намагаються виїхати і не повернутися додому.

Країна так само як і ми страждає на відтік не тільки звичайних "роботяг", але й інтелектуальної робочої сили, лікарів.

Якщо взяти останніх, то Румунія одна з найперших по відтоку кваліфікованих кадрів.

Більше 14 тисяч лікарів покинули країну за останній час і продовжують це робити.

Через це якість медичної системи страждає.

Їдуть переважно в Німеччину.

З України так само в середньому щороку виїжджають від 6 до 7 тисяч лікарів.

Через брак робочих рук в тій самій Întorsura існують проблеми з виноградниками, а місцевий фермер Фрідман, який намагається втриматися на плаву, орендує у людей землю, котру немає кому обробляти.

І наймає останніх місцевих, які здатні працювати.

До того ж він змушений вкладати кошти в освіту молодого покоління, бо вірить, що зможе навчити якісний персонал, який залишиться працювати в селі.

В Україні, наприклад, також є села, де все тримається на агрофірмах.

Взяти хоча б Тарасенкове у Полтавській області, де не так давно "тітушки" намагалися віджати агрофірму, а люди вийшли на її захист.

Бо ледь не все село живе та працює на ній, заробляючи собі на життя.

Румунські реалії дуже схоже на українські.

Навіть візуально глянути на згадане в статті видання Politico румунське село, його дуже легко сплутати з українським.

Та сама відсутність доріг, паркани, будинки хіба менш охайні.

Хоча в трудовій міграції, безумовно, немає нічого кримінального.

Це природнє явище.

І тут у випадку як Румунії так і України хочеться згадати книжки Мартіна Поллака "Цісар Америки" та "До Галичини", в яких він описував побут та трудову міграцію галицького населення в Австро-Угорщині.

Тоді українці з румунами були громадянами однієї держави.

Поллак добряче описав пригоди простих людей з галицьких сіл, неписемних, які велися на розповіді агентів корабельних компаній та їхали на заробітки в Бразилію, США, Аргентину.

Інколи вони поверталися з "монетою", а частіше залишалися там назавжди, ще й родину перевозили.

Повальна міграція в 19 на початку 20-го століття часто примушувала навіть польських землевласників звертатися до поліції, щоб та влаштовувала рейди проти нерадивих рекрутів, котрі позбавляли їх дешевої робочої сили.

Сьогодні так само трудові мігранти - це для когось бізнес.

Купа посередників, які обіцяють золоті гори і стимулюють робочу силу їхати туди, де є робота, залишаючи занепадати і хапатися за голову роботодавців, які платять менше вдома.

Виходу, окрім фінансового, із цієї ситуації немає.

Бідні країни завжди будуть донорами дешевої робочої сили для багатих.

Рідше - кваліфікованої.

І це не залежить від того, є ти членом омріяного для України ЄС, або ж ні.

Якщо ми колись туди потрапимо, у нас ще більше загостриться міграційна криза.

Доведено Румунією.