"Не бачив дитини 10 років, а по комп'ютеру її сварить"

— Українці в Англії отримують нові можливості.

Людина стає впевненішою.

Звикає, що добре заробляє, — розповідає 26-річний Антон Угляр.

Він дев'ять років живе в Лондоні.

Консультує людей, які приїжджають до Великої Британії, щодо фінансів і працевлаштування.

Зустрічаємося у кафе готельно-туристичного комплексу "Орися" в селі Оришківці Гусятинського району на Тернопільщині.

Антон звідси родом.

Навідує батьків.

Його тато — власник цього комплексу.— Роблю сам на себе, — говорить із помітним англійським акцентом.

— Мої клієнти — українці, поляки, росіяни, які працюють у Лондоні.

Щоб влаштуватися тут, треба мати податковий номер і рахунок у банку.

Допомагаю їх отримати.

Інколи — знайти робоче місце.

Антон замовляє каву.— Щоб отримати номер платника податку, людина дає мені паспортні дані, адресу і телефон.

А також дату, коли приїхала до країни.

Я від її імені телефоную у центр працевлаштування.

Домовляюся про дату інтерв'ю.

Така зустріч потрібна, щоб підтвердити особу та справжність її документів.

За два-три дні як перекладач супроводжую пошукача до центру.

Черг там немає — усе за попереднім записом.

Та якщо спізнився більше як на 15 хвилин, просять записатися наново.

Ще за два-три тижні людина отримує поштою номер платника податку.

Його видають довічно.

Дзвонить телефон.

Антон кілька хвилин розмовляє.— Хлопці з села хочуть зустрітися, — кладе телефон на стіл.

— Мають прийти сюди.— Протягом року роботодавець платить за працівника податки.

Є можливість повернути частину грошей.

Подаємо декларацію про доходи у податкову службу.

Рахуємо, скільки людина заробила та скільки сплачено податків.

Вказуємо, які вона мала бізнес-витрати.

Ця сума дає право повернути частину.

За таку послугу беру 8–10 відсотків від суми, яку отримав заявник.

Незнайомцям називаю ціну.

Людям із нашого чи з навколишніх сіл намагаюся допомогти безкоштовно.

Що допоможе адаптуватися в Англії?— Українці зазвичай приїжджають до знайомих.

Ті знаходять їм кімнату.

Прагнуть мешкати з українцями.

Рідше — з литовцями чи поляками.

Найперше — знайти помешкання не далеко від роботи.

У Лондоні відcтань у межах години — це добре.

Якщо добиратися півтори-дві — вважають довго.

Потрібно знайти якусь працю.

Багато чоловіків ідуть на будови.

Жінки прибирають або доглядають дітей.

Дехто працює у ресторанах.

Зустрічав земляків, які здобули освіту у Британії і знайшли місце в міжнародних компаніях.

Які є неписані закони? Як спілкуватися з англійцями?— Для них іноземці — не рідкість.

90 відсотків персоналу в лондонських кафе не є корінними жителями.

Особливих правил спілкування немає.

Англійці щасливі люди.

Впевнені у завтрашньому дні.

Мають стабільність, сильну економіку.

Як в Англії можна отримати офіційний статус?— Найкращий варіант — одружитися з громадянами Європейського Союзу.

Отримуєш дозвіл на п'ять років.

Потім можеш продовжити ще на п'ять.

А через 10 років — подати документи на постійне місце проживання.

Де і що краще купувати?— Продукти дешевші на ринку.

Хоча англійські зарплати дозволяють не економити на харчах.

Скільки українець може заробити?— На будівництві підсобникам платять майже 70 фунтів (2,5 тис.

— ГПУ) за день.

Якщо освоїти професію, можна розраховувати на 120–150 фунтів.

Нелегалів беруть на роботу?— На будову достатньо мати "сієс"-картку.

Це підтвердження, що людина склала екзамен із техніки безпеки і має право перебувати на будмайданчику.

Покажу, як вона виглядає, — Антон виймає з гаманця пластикову картку, подібну до банківської.— Я теж працював два місяці на будові.

Гіпсокартон крутили.

Із цією карткою у тебе не питають ані паспорта, ані еміграційного статусу.

Маєш право робити.

Інше питання — як платитимуть.

Щоб розрахувалися офіційно, треба мати банківський рахунок і податковий номер.Європейці виготовляють в Англії такі номери і за гроші дають користуватися або продають.

На кожній будівельній фірмі є менеджери з Литви або України, які розуміються на цьому.

Які труднощі переживали?— Було важко.

Якщо не знаєш мови, не можеш почуватися частиною середовища.

Мав мовний бар'єр півтора року.

Хтось питає на вулиці, як пройти до магазину чи кінотеатру, а в мене ступор.

Відповідав: "Вибачте, я не місцевий, не можу допомогти".

У чому вбачаєте позитивні й негативні сторони заробітчанства?— Виїжджаючи за кордон, найважливіше — мати ціль, мету.

Є люди, які заробили грошей — і додому.

Інші залишаються на 12–15 років.

Потім побоюються повертатися.

За цей час багато змінюється.

Людина спілкується з рідними через скайп, але їй уже важко бути з ними на одній хвилі.

Не бачив дитини 10 років, а по комп'ютеру командує, як їй поводитися.

Або сварить.

Від довгої розлуки сім'ї розпадаються.

Людина їде заробити.

А насправді щось здобуває, але багато і втрачає.Краще їхати неодруженому.

Або разом із дружиною чи чоловіком.

Тоді вони разом заробляють, купують нерухомість в Україні.

Приїжджають переважно для того, щоб дати якийсь старт дітям.

Живуть на заробітки дружини, а зарплату чоловіка відкладають.

Тобто сім'я може прожити на одну зарплату?— Може.

У Лондоні навіть мінімальної зарплати достатньо, щоб оплатити житло, проїзд і харчування.

Усе передбачене так, що будь-яка людина дасть собі раду.

Які ціни на продукти?— Трохи вищі, ніж в Україні.

Але й купівельна спроможність більша.

У супермаркеті не дивлюся на цінники.

Їжа доступна для всіх заробітчан.

Буханець хліба коштує один фунт (майже 37 грн.

— ГПУ).

Літр бензину — трохи більше.

За скільки часу сім'я може заробити на нерухомість в Україні?— Чоловік із дружиною в Англії за три-чотири роки назбирають на квартиру.

Дехто й швидше.

Приблизно 20 тисяч доларів за рік можуть відкласти.

Робочу візу отримати складно?— Дуже.

Міграційна політика зводиться до того, що кандидат має бути унікальний, здібний.

Такий дозвіл може отримати хірург, скажімо, якому надіслав запрошення королівський шпиталь.

Чи фінансист, якого беруть на роботу в банк.

Є категорія "виняткові таланти".

Ці люди теж мають високі шанси.

Намагаюся бути закріпленим за будь-якою організацією: школою, університетом.

Щоб мати можливість відкривати візу.

Постійно подаю документи на якісь курси.

Тягну час, щоб отримати дозвіл на постійне місце проживання.

Треба 10 років легально прожити в Англії.

А потім через рік-два є шанс отримати британське громадянство.

За законом буду змушений відмовитися від українського.

Але знаю багатьох людей, які мають подвійне.

В Англії це дозволено.287 гривень за годину, це 7,8 фунта стерлінгів, мінімальна зарплата в англійській столиці Лондоні.

Робочий день триває 8 год.

Тиждень — 40.

Людина за 7 днів заробляє щонайменше 300 фунтів — понад 11 тис.

Із них 65–70 віддає за місце в кімнаті.

40 фунтів витрачає на проїзд. 70 — на харчування.

Зар­плату виплачують переважно щотижня.

За годину можна заробити на 7 л бензину.

На бенкеті відповідав за один-два столи— Після школи думав вступити до Києва.

Там навчався брат.

Але мене не взяли на бюджет у кількох вузах.

Платно за балами міг пройти всюди.

Я подумав: якщо вже платити, то краще десь у Європі.

Коледж у Лондоні коштував 5 тисяч фунтів стерлінгів на рік.

За тодішнім курсом — 52 тисячі гривень.

У Києві це обійшлося б у 20 тисяч.

Батьки змогли оплатити моє навчання за кордоном, — каже фінансовий консультант Антон Угляр.

Він народився 18 серпня 1992 року в селі Оришківці Гусятинського району на Тернопільщині.

Батьки Ярослав Євгенович і Любов Іванівна за фахом агрономи.

Понад 20 років мають власний бізнес.

Створили готельно-ресторанний комплекс "Орися".

Антон два з половиною роки працював офіціантом у лондонському ресторані.

Обслуговував прийоми, весілля.— Мав один або два столи, за якими стежив від початку і до кінця застілля.

Приносив їжу, збирав тарілки.

Спілкування з відвідувачами, колегами допомогло підтягнути англійську.

Вивчав "фінансовий менеджмент" у лондонському коледжі — філіалі Сандерлендського університету.

Закінчив магістратуру університету Вестмінстер.

А також Вест­мінстерську бізнес-школу з фінансів, банківської справи і страхування.