Життя після смерті: студентка померла і прокинулася в морзі

Студентка-програмістка в Коста-Ріці перенесла операцію, під час якої померла, побувала в потойбічному світі і повернулася в тіло – в морзі.

Грасьела Х.

розповіла свою історію.

Її історія не була засвідчена незалежними експертами, пише transkarpatia.

Під час операції.

Я бачила, як лікарі поспішно працювали зі мною.….

Вони були схвильовані.

Вони зняли життєво важливі покази мого тіла, виконали серцево-легеневу реанімацію.

Потім стали повільно залишати кімнату.

Я не могла зрозуміти, чому вони так себе ведуть.

Навколо була тиша.

Я вирішила піднятися.

Тільки мій доктор стояв на тому ж місці, дивлячись на моє тіло.

Я вирішила підійти ближче і встала біля нього.

Я відчула, що він був засмучений, і у нього боліла душа.

Я пам’ятаю, що торкнула його за плече, потім він пішов… Моє тіло почало підніматися, підхоплене дивною силою.

Це було чудово, моє тіло ставало легше і легше.

Проходячи через дах операційної, я виявила, що можу рухатися куди завгодно.

Я опинилася в місці, де були яскраві хмари, кімната або простір… Навколо мене було світло, дуже яскраве, що наповнювало моє тіло енергією, а серце – щастям.

Я подивилася на свої руки, вони мали таку ж форму, як і людські, але їх тканина була іншою.

Ця тканина була білим гаом, змішаним з білим, сріблястим, перловим сяйвом навколо мого тіла.

Я була прекрасна.

У мене не було дзеркала, щоб поглянути на своє обличчя, але я відчувала, що моє обличчя було красивим.

Я бачила, що мої руки і ноги огортало просте, біле, довге вбрання зі світла.… Мій голос був голосом підлітка, в якому простежувався тон дитячого голосу.

Несподівано до мене наблизилося світло, більш яскраве, ніж моє тіло.… Це світло засліплювало мене.

Я почула дуже приємний голос: «Ти не можеш залишатися тут».

Я пам’ятаю, що розмовляла зі світлом на його мові телепатично, він також говорив телепатично.

Так як я заплакала, бо не хотіла повертатися, він підняв мене.… Весь цей час я відчувала спокій, що виходить від світла, яке надавало мені силу.

Я відчувала любов і енергію.

У цьому світі ніщо не може зрівнятися з тією любов’ю і енергією….

Я почула: «Тебе відправили сюди помилково, за чиєюсь помилкою.

Ти повинна повернутися….

Щоб прийти сюди, ти повинна виконати багато справ… Постарайся допомогти деяким людям».

У морзі.

Я відкрила очі, навколо мене були металеві двері, люди на металевих столах, одне тіло лежало на іншому.

Я впізнала це місце: я була в морзі.

Я відчувала лід на віях, моє тіло було холодним.

Інших відчуттів не було.….

Я навіть не могла рухати шиєю або розмовляти.

Мені хотілося спати… Через дві або три години я почула голоси і знову відкрила очі.

Я побачила двох медбратів.

Я знала, що мені потрібно зустрітися очима з одним з них.

Мені ледве вистачало сил, щоб моргати, але я кліпала.

На це пішло багато енергії.

Один з медбратів глянув на мене злякано, кажучи своєму товаришеві: «Дивись, дивись.

Вона рухає очима!».

Сміючись, той сказав: «Давай підемо звідси.

Це страшне місце».

Про себе я кричала: «Будь ласка, не йдіть!» Я не закрила очі, поки не прийшли лікарі.

Я чула, як хтось сказав: «Хто це зробив? Хто відправив цю пацієнтку в морг?»Лікарі були розсерджені.

Я закрила очі, тільки переконавшись, що перебуваю далеко від цього місця.

Я не прокидалася три або чотири дні.

Час від часу я засинала на довгий час.….

Я не могла розмовляти.

На п’ятий день я почала рухати руками і ногами.

Лікарі пояснили мені, що мене відправили в морг помилково.….

Вони допомогли мені знову навчитися ходити.

Я зрозуміла одну річ, що у нас немає часу на погані справи, ми повинні робити тільки добрі справи для нашого блага… на тому боці.

Це як в банку: скільки вкладеш, стільки й отримаєш в кінці.