Ми вже втратили б півУкраїни

Я зараз напишу страшні речі.

Але я справді так думаю.

Якби в ті пекельні дні 5 років тому загинуло не близько сотні, а хоча б тисяча людей, то сьогодні ми б з вами не мали щонайменше половину країни, яка знати нічого не хоче про війну та Революцію Гідності.

Яка готова знов вірити будь-кому, хто вправніше поспекулює емоціями та порожніми обіцянками.

Як це жахливо не прозвучить, але для того, щоб розбурхати гниле міщансько-пострадянське болотце, треба ще більще крові.

І війна тут знову не працює, бо ж у нас не поголівна мобілізація.

І той, хто хоче, може легко її уникнути.

Й уникає - і її, і війни, й взагалі тем, які не дають жити як раніше.

Війна - це десь далеко на Сході.

Так само як і Майдан, який буяв на кількох квадратних кілометрах в центрі столиці.

За межами яких тривало абсолютно звичайне життя.

Ніколи не забуду, коли близько 18.00 18-го їхав на Майдан і як народ собі спокійненько йшов з роботи додому.

Ну хіба трохи матюкався з приводу зачиненого метро.

За свободу приходиться платити найважливішим - людським життям.

Я не знаю, яку саме остаточну ціну маємо сплатити ми.

У кожного народу вона своя, ця страшна ціна.

Ізраїль, наприклад, її продовжує платити щодня.

У американців - понад мільйон загиблих у громадянській війні.

Й це я не рахую тих, хто гинув в кількох війнах з Англією тощо.

Я знаю тільки одне.

Поки кожен носій українського паспорту не второпає, що Майдан - це було про кожного з нас, він триватиме.

Вічна пам'ять і шана тим, хто не побоявся 5 років тому і заплатив за це життям чи здоров'ям.

Й не менша шана тим, хто не скурвився, не побіг обслуговувати нових господарів, а продовжує щодня боротися за кращу країну й правду.

Не дивлячись на сонм тих, хто намагається зараз примазатися до тих подій або використав їх для власного збагачення та кар'єрного зростання.

Подпишись на Telegram-канал и посмотри, что будет дальше!.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов.

Мнение редакции может отличаться от авторского.