Венесуельський гамбіт: Чому безсилими виявилися Путін та ЄС

Впродовж останніх вихідних конфлікт у Венесуелі поповнився двома вельми характерними епізодами.

У ніч на сьогодні влада Венесуели викинула з країни групу депутатів Європейського парламенту, які приїхали на запрошення лідера опозиції Хуана Гуайдо.

Без будь-якого пояснення причин.

За даними агентства, Газпромбанк має намір цим кроком мінімізувати ризик потрапити під санкції США.

Заморожені не тільки кошти венесуельської держкомпанії, а навіть рахунки Petrozamora - спільного підприємства PDVSA та Газпромбанку.

Звичайно, венесуельська сторона негайно спростувала "шкідливі повідомлення, призначені для введення в оману венесуельського народу".

А от російська сторона — скромно промовчала.

Для розуміння ситуації — Газпромбанк — це фактично "Газпром".

Керує ним той самий Алєксєй Міллєр, що є головою правління ВАТ "Газпром".

І якщо в цьому банку не знайшлося місця для венесуельських грошей — то не знайдеться його ні в якому іншому місці в Росії.

Загалом, ці дві історії особливо рельєфно продемонстрували одну особливість конфлікту у Венесуелі.

В країні відбувається протистояння гравців у шахістів та боксерів.

Звичайно, Гуайдо стверджує, що в нього є підтримка силовиків.

Але ця "підтримка" ніяк не заважає Ніколасу Мадуро спокійнісінько викинути з країни європейських дипломатів.

Чи трохи постріляти по учасниках протестів.

Або ж зібрати армію тітушок-"ополчнців" і пригрозити погромами прихильникам опозиції.

З іншого боку, Мадуро переконує мешканців Венесуели у тому, що в нього є міжнародна підтримка.

За нього горою стоїть Володимир Путін і далекий Іран, а Китай та Мексика закликають "не втручатись у внутрішні справи Венесуели".

Але на практиці коли американський Мінфін відкриває сезон полювання на гроші PDVSA— то з'ясовується, що сховати ці гроші не можна навіть у банках любого друга Володимира Володимировича.

Ні, можливо у Тегерані чи в Пхеньяні їх і вдалося б прихистити — але звідти вони можуть банально не повернутися.

Ні до Мадуро, ні до Гуайдо.

Тому сили і слабкость двох суперників у Каракасі кардинально відрізняються.

Один може використати поліцію, спецпризначенців чи й всю армію — і "закатати в бетон" - в переносному чи й прямому значенні будь-кого зі своїх конкурентів.

Єдине, чого він не може — це забезпечити можливість громадянам своєї країни працювати і отримувати за це винагород, достатню для того, щоб придбати бодай необхідну їжу.

Однією з небагатьох "червоних ліній" для Мадуро, вочевидь, залишається хіба що збереження особистої свободи Гуайдо — оскільки його арешт може спровокувати масштабну відповідь, з якою поліція може й не впоратись.

Натомість лідер опозиції може запропонувати своїй країні перспективу.

Перспективу спокійного, адекватного, а з часом — і заможного життя, яке гарантуватимуть мешканцям країни колосальні запаси вуглеводнів у її надрах.

Єдине, чого він не може — це захистити цю перспективу від поліції та армії першого.

Зробити вибір між двома конкурентами може тільки народ Венесуели.

Коли цей вибір буде зроблено, змінити його не зможуть ні путінські горлорізи-"вагнери", що охороняють зараз Мадуро, ні американські санкції — чи навіть "обмежений військовий контингент", яким Вашингтон час від часу лякає екс-президента Венесуели.

Але до моменту здійснення вибору країна продовжуватиме жити в умовах громадянського конфлікту — і без "твердого порядку" у стилі Мадуро, і без адекватного розвитку, який міг би розпочатися за президентства Гуайдо.