новини
новини
19 травня, неділя
Ashburn, United States
Вхід

Ця школа занепадала, а тепер стає прикладом: тут батькам наливають чай, а не вимагають гроші

main image main image

Ця школа занепадала, а тепер стає прикладом: тут батькам наливають чай, а не вимагають гроші

Сірий паркан навколо нагадує огорожу промислової будівлі.

Стежка веде до подвір’я, де паркан зсередини уже розфарбований в різні барви, а діти висаджують з педагогами квітник.

– Доброго дня! Ви до нас у перший клас? – приємна бабуся на рецепції усміхається.

Приймає за маму першачка.

Увесь хол дбайливо прикрашений пишними саморобними квітами та зеленню.

45-а київська школа роками повільно занепадала, дітей меншало.

Аж поки два роки тому у неї не почалася нова історія: у ній діти обіймають директора, батьки на зборах п’ють чай та навіть ліплять вареники, а вчителі наввипередки бажають один одному доброго ранку в робочому чаті.

Стежка веде до подвір’я, де паркан зсередини уже розфарбований в різні барви, а діти висаджують з педагогами квітник.

Олександр Пошелюжний не планував бути вчителем.

Закінчив цю школу, вступив на історичний факультет і ще студентом пішов на роботу в Інститут археології, де його призначили начальником лабораторії, яка обробляє знахідки.

Коли він був на 4 курсі, зателефонувала заступниця директора рідної школи Галина Петрівна: "Вчитель [історії] йде в декретну відпустку.

Не хочеш спробувати?".

Олександр довго вагався, але все ж вирішив спробувати.

І затягнуло.

Так нинішній директор потрапив до школи.

"Пам’ятаю фразу однієї старшої колеги, яка вже не вчителює: "Деточка, остановись.

Тебе больше всех надо?".

На 4-5 курсах університету об’єднував навчання і дві роботи.

У першій половині дня був у школі, потім біг на пари, а ввечері у лабораторію.

– Потім кількість годин у школі росла, в університеті дали вільний графік, і я зрозумів, що я, напевно, вже вчитель.

Затягнуло.

Мені дали клас, коли я був на 5 курсі.

7 клас.

Складний був.

Коли мені його давали, вчителька, яка йшла в декретну відпустку, казала: "Тримайся", – сміється Олександр.

8-9 класи я з ними воював, а в 10-11х ми вже були друзями.

Я робив те, що мені подобалося.

Однак потім з рідної 45-ї школи Олександр пішов:.

– Тут нічого не змінювалося 30 років і я не міг це змінити.

А все, що пропонував, не підтримувалося.

Пам’ятаю фразу однієї старшої колеги, яка вже не вчителює: "Деточка, остановись.

Тебе больше всех надо?".

"Коли я вчився, тут було 880 учнів.

Коли прийшов вчителем, вже 500.

Йшов зі школи – було 300.

Я прийшов директором, коли було 220 дітей".

Пошелюжний звільнився і став заступником директора в іншій школі, потім – в кадетському корпусі.

І от, трохи більше двох років тому, у Києві оголосили відкритий конкурс на посаду директорів шкіл.

– Я йшов на іншу школу.

Але дізнався про конкурс в моїй і пішов сюди.

Коли я вчився, тут було 880 учнів.

Коли прийшов вчителем, вже 500.

Йшов зі школи – було 300.

Я прийшов директором, коли було 220 дітей.

Поганий імідж школи, багато інших моментів.

Мені було образливо, бо свого часу ця школа була дуже відома.

Тут навіть викладали іспанську мову, були зв’язки з іспанським посольством.

Олександр розповідає, що це була класна школа у 70-80і роки, а потім сталося те, що сталося.

Зараз у школі, після двох років роботи "по-новому", уже 320 учнів.

– Мої однокласники практично всі тут живуть, ми спілкуємося з багатьма, і деякі мене не розуміють, чому вчителем у школі.

Не знаю.

Це моє.

Коли мені складно, кажу собі: "Ти ж сам вибрав".

"Коли мені складно, кажу собі: "Ти ж сам вибрав".

Найперше – комунікація з батьками.

Перший рік директорства для Олександра був найскладнішим.

Він очолив школу в 30 років.

– Був певний дискомфорт, плюс прийшов у свою школу, де навчався, де працює багато вчителів, які ще мене навчали, з якими я потім працював учителем.

Та й батьки з насторогою віднеслися.

Перше, що зробив Олександр на посаді, – почав налагоджувати спілкування з батьками, збирав активних на розмову, змінював модель спілкування.

– Ця ідея давно виношувалась, бо класичні батьківські збори не цікаві, явка мала.

Завдяки департаменту освіти створили робочу групу на базі Освітньої агенції Києва.

Туди входили керівники шкіл, представники батьків, управління освіти та університету Грінченка.

Почали думати, що робити цікаве та нове, а що варто залишити із традиційного.

Наприклад, загальношкільні збори на початку і в кінці року важливі, пояснює директор.

– Ми називаємо це вступною конференцією та підведенням підсумків.

На початку року батькам розповідають про плани на весь навчальний рік, вони можуть прийти в спортзал поговорити з педагогами про те, що діти робитимуть, які є гуртки.

Можуть піти в їдальню, оцінити їжу на меню тощо.

Також робоча група взяла досвід інших країн.

Наприклад, консультації з батьками віч-на-віч.

Якщо тато чи мама хочуть поговорити з вчителем математики, наприклад, про свою дитину, мають записатися на прийом через google-форми.

Хочеш поговорити про свою дитину – зареєструйся до вчителя онлайн.

Якщо тато чи мама хочуть поговорити з вчителем математики, наприклад, про свою дитину, мають записатися на прийом через google-форми.

Їх створила Софія Степанівна, заступниця директора та вчителька інформатики:.

– Батьки можуть зареєструватися, і я бачу, хто до мене прийде.

Може бути питання, чи встигає дитина, чи може виконати складніші завдання, чи є потенціал на майбутнє.

Це дуже зручно, бо не треба стояти перед купою батьків.

Ти ніби і хочеш виділити дитину якусь, а не можна, інші образяться.

Або хочеш акцентувати увагу на тому, що хтось не встигає, а міг би… Теж не можна, бо інші подумають, що той гірший, а моя дитина краща.

А коли ми віч-на-віч говоримо, це класно.

Я як мама розумію, що запишусь до вчителя і поговорю з ним віч-на-віч про те, що дійсно мене цікавить.

Софія, заступниця директора.

Фото Ірини Андрейців.

У цій школі вчиться дитина Софії.

Вона помітила, що батьки молодших класів зорієнтувалися в онлайн-записі швидше, а старших >– трішки довше.

Тому їм писали додаткове пояснення, скидали у viber-групи.

– П’ятий клас активно прийшли, шостий.

Батьки одразу позаписувались.

Було видно, як один тато вирішив по всіх вчителях пройтися, – сміється заступниця директора.

– Я орієнтую завжди вчителя, що ми батьків налаштовуємо на позитив.

Щоб вони найперше казали, що дитині вдається.

Тоді іде зовсім інший посил до батьків.

Не зразу: "А-а-а… Це мама такого-то.

Сіда-айте", все, діалогу не буде.

Має бути: "Проходьте, сідайте", хто чай пропонує, хто каву, "От ваші досягнення, оце потрібно трішки підтягнути, на оце звернути увагу, ваша дитина має потенціал"… Кожна дитина його має, я впевнений.

На одну дитину виділяють 15 хвилин.

Практика показала, що цього більш ніж достатньо.

– Ми просимо, щоб батьки приходили з дітьми.

Бо коли, наприклад, є конфліктна ситуація, є вчитель і його бачення, а дитина по-своєму бачить.

Батьки часто або підтримують дитину, або притримуються точки зору вчителя.

Умовно, я послухав вдома свою Марічку і приходжу до школи з настроєм "Зараз я тут всім роздам".

Приходжу до вчителя, говорю з ним.

Приходжу додому і вже сварю Марічку.

А правда десь посередині.

Тут раді співпраці з батьками і конфлікти намагаються вирішувати всебічно.

Чай, майстер-класи і тренінги замість нудних зборів.

Освітня агенція Києва провела соцопитування, яке показало, що більшість батьків та директорів шкіл не хочуть класичних батьківських зборів, чого не скажеш про вчителів.

Київським школам запропонували придумати нові формати "зборів": міні-тренінги, наприклад.

– Спочатку казали вчителі: "Та ні, в мене батьки такого робити не будуть, всі зайняті".

Будуть.

В лютому провели різні форми, вчителі думали над своїми форматами.

Хтось проводив міні-тренінги, хтось майстер класи, хтось чаювання з батьками, – пригадує директор.

Наприклад, класна керівниця 8-класників і вчителька зарубіжної літератури Валентина Павлівна – вміла майстриня, проводила батькам майстер-клас з ляльки-мотанки.

А керівниця 4-класників Валентина Михайлівна працює над тим, щоб батьків налаштувати на розуміння дитини, адже в 4 класі дитині складно, в неї є програмний матеріал і ще треба готуватись до ДПА, пояснює директор.

Класний керівник 4 класу з дітьми на уроці, а цей плакат з серцями робили батьки на батьківських зборах.

– Щось нове завжди сприймають з певним спротивом.

Деякі вчителі боялися не тому, що не хотіли змін, а тому, що боялися нової форми.

Зараз нормально.

90% вчителів готові змінюватися.

Бачать, шо час швидкоплинний, батьки і діти змінюються.

Рушієм реформи є не міністерство і не уряд, а вчитель.

Він робить реформу.

І батьки зміни у школі уже відчувають.

– Раніше ми говорили про те, де взяти гроші на ремонт, там у того гудзик відірваний, а в того щоденник не такий, а тепер нас вчать! Як ми маємо з дітьми поводитись.

Це не те, що ми дитину вчителю віддали і все, ми самі маємо докладати зусиль, – розповідає про новий формат роботи з батьками мама школяра Тетяна.

Щоб ми себе всередині міняли, наш батьківський підхід.

Для мене це нове: ти чуєш не що діти погані, а що треба з себе починати.

Тут з батьками навіть свято вареника робили!.

– Батьки так вареників поналіплювали, що нам нікуди було ставити! – сміється класна керівниця 8 класу Валентина Павлівна.

– Робили це спільно з 4 класом.

Сценки ставили, батьки в них приймали участь, різноманітні змагання родинні були.

Задоволення величезне всі отримали.

Сказали: "От би таких свят було побільше!".

Стараємось.

Класний керівник 8 класу проводить з батьками збори творчо.

Зараз збори проходять творчо, і батьки приймають більше участі у вихованні дітей, ніж раніше.

Ні про оцінки, ні про обговорення "От ти такий-сякий, у вас така дитина неслухняна" не говоримо.

Якщо комусь з батьків треба, залишаються і говоримо окремо.

Школа, якій вдалося позбутися поборів.

– У нас у школі немає офіційного фонду: ні громадської організації, ні благодійного фонду.

У збір готівки я гратись не буду, це кримінальна відповідальність.

Батькам є куди витратити гроші, – твердо каже Олександр.

На нинішній день школі важко без цього виживати, але це легко психологічно, додає його заступниця Софія:.

– Ми нікому нічого не зобов’язані.

До нас не прийдуть з: "Ми вам здали стільки-то тисяч, а ви не хочете нашій дитині щось зробити".

У нас всі діти і батьки рівні незалежно від грошей на рахунку чи машини, яка під школою стоїть.

Звісно, бувають нагальні питання, де знайти гроші: розбилося скло, потік кран, перегоріла лампочка.

– Треба давати заявку у відділ освіти, там все через тендер.

Три місяці чекати, щоб кран поміняли? Тому ми здаємо макулатуру, – розповідає директор.

У нас є дні збору макулатури.

Спочатку мало здавали, зараз більше.

Здаємо, є певні кошти купити лампочку, замінити замок чи кран.

Нам вистачає.

У збір готівки я гратись не буду, це кримінальна відповідальність.

Батькам є куди витратити гроші, – твердо каже Олександр.

Батьки теж розповідають, що поборів у школі немає.

Viber-групи.

– 70-80% питань і різних негативних ситуацій знімається, коли немає збору коштів.

У нас цього немає.

Тому вайбер-група створена саме для того, щоб інформувати батьків про щось, – переконує Олександр.

Наприклад, класний керівник скидає інформацію: цього тижня уроки в нас про….

Класна керівниця 4-класників Валентина Михайлівна щодня батькам у вайбер-групу надсилає, що роблять діти.

Батьки бачать фото, що дитина усміхається і чимось зайнята.

А в кінці тижня вчителька пише їм: ваші дітки молодці, гарних вихідних.

– У мене був досвід вайбер-групи у садочку, і чоловік взагалі боявся туди заходити і дивитися, що відбувається, – усміхається заступниця директора Софія.

Тут ти просто заходиш: ага, от домашнє завдання, побажання класного керівника, кілька фотографій.

Клас.

Свою вайбер-групу має і колектив школи.

У ній Олександр запровадив іншу традицію: зранку відправляв усім "Доброго ранку".

Тепер це уже змагання: "Хто раніше встав, той першим відправив", – сміється Софія.

– Доброго дня! – біжить по коридору школярка.

– Доброго дня, Ва-аля! – усміхається Олександр, а дівчинка його обіймає.

– Добро-о-го дня-а-а! – кричать першокласники, ідучи коридором.

– Привіт, привіт, привіт! – відповідає кожному директор, поки йдемо центральним шкільним коридором першого поверху.

З одного боку – вікна, з іншого – стіна.

– Я ще коли вчився в школі, вона мені не подобалась.

Ніякого функціоналу цей коридор не ніс.

Кажу: "Нє-нє-нє", – усміхається директор.

Довго думали.

І от якось однокласниця Олександра, яка привела дитину в цю школу, каже: "Не хочеш джунглі тут зробити?".

"А давай!".

– Розрахували, самі пофарбували, приклеїли.

Прийшла моя однокласниця, дала клич у Facebook, прийшло ще кілька людей.

Висадили квіти, і так вийшла така стіна.

Тут проходять наші перерви.

Є перерви "без гаджетів" з іграми і танцями.

Учнівське самоврядування, 9-11 класи виносять сюди настільні ігри й всі діти бавляться.

По вівторках і четвергах тут проходять танцювальні перерви.

По вівторках і четвергах тут проходять танцювальні перерви.

Наприклад, цього разу дітям вмикали іспанську музику.

Наприкінці коридору – велике червоне серце з цікавою історією.

Коли Олександр став директором, його випускниця Настя подарувала йому дві великі цифри 45.

– Думаю, чогось не вистачає.

Кажу, як є: придбав холодильник, сідаю, вирізаю з коробки від нього і склеюю серце.

Приношу в школу: "Дівчата, серце є, треба обліпити".

Обліпили, – сміється директор.

– Ще чогось не вистачає.

Хто любить 45? Так вирізали "Я".

І вийшло "Я люблю 45".

Приношу в школу: "Дівчата, серце є, треба обліпити".

Обліпили, – сміється директор.

– Ще чогось не вистачає.

Хто любить 45? Так вирізали "Я".

І вийшло "Я люблю 45".

Шкільна їдальня з барною стійкою.

– Це наша їдальня.

Минулого року ми були без відпустки, але зробили, – усміхнено розповідає Олександр, заводячи в новеньку залу.

Ремонт зробили влітку 2018 року.

– Довго сперечалися з управлінням освіти.

Вони казали: "Нащо тобі барна стійка?".

А це ідея дітей.

Вони хотіли барну стійку з барними високими стільцями, щоб їсти ті самі пиріжки.

Я не міг відійти від цього, бо діти дуже хотіли, ну як? Але стільчики поки не купили, бо вони коштують по 1500 гривень.

Зараз запит на депутата написали, пообіцяв допомогти.

Довго сперечалися з управлінням освіти.

Вони казали: "Нащо тобі барна стійка?".

А це ідея дітей.

Вони хотіли барну стійку.

– Це в нас усе закрите, щоб гаряченьке було, – привідкриває кришки шеф-кухарка Олена Ігорівна.

– У мене в школі такого не було, – одночасно кажемо з фотографом, сміємося.

Меню – як у хорошому кафе, хоча ще кілька років тому були нарікання батьків на харчування.

Ми стараємося.

Котлети, битки, голубці є щодня.

Сьогодні котлета з пюре, завтра – м’ясо, запечене по-французьки.

– Все йде до кращого, – усміхається Олена.

– Ми стараємося.

Котлети, битки, голубці є щодня.

Сьогодні котлета з пюре, завтра – м’ясо, запечене по-французьки.

Тут врахували побажання батьків щодо харчування і особливості раціону частини школярів.

Наприклад, якщо дитина не їсть рису, їй замість нього дадуть картопляне пюре, наприклад.

Чи коли дитина не сприймає лактозу, замінити молочну кашу, і так далі.

Так батьки можуть уже не готувати дитині їжу з собою, вона спокійно поїсть гарячого тут.

– Ви не дивуйтеся, я пам’ятаю свою школу і свою їдальню, куди діти не хотіли приходити їсти… – пояснюю своє здивування меню.

– Ми теж таке пам’ятаємо, – сміється директор.

– І пам’ятаємо меню, – сміючись, додає шеф-кухарка.

– З приходом нового директора все змінилось.

Якось воно разом прийшло: і директор, і нове меню.

І нове меню розробляється, і нове обладнання прийшло.

– Головне – це команда, – доповнює шеф-кухарку Олександр.

– Дівчата чують мене, я їх.

Сваримося, все нормально, буває.

Ми велика сім’я, – усміхається.

– Все нове приходить з емоціями, – сміється шеф-кухарка і додає: щоб пообідати, дитині вистачає 20-26 гривень.

Музей у школі.

Є у школі і власний музей.

Один – воєнний, адже під час Другої світової тут базувалась 52-а танкова бригада.

Зараз його переробляють через декомунізацію, хочуть зробити Музей бойової слави, де буде і нинішня війна з Росією.

Згадають і Афганську війну, бо випускник цієї школі в ній загинув.

Випускники школи воювали в АТО, а зараз тут вчаться їхні діти.

Другий музей – світлиця народного побуту.

Нею горить і завідує уже згадана вчителька зарубіжної літератури Валентина Павлівна.

Про кожен експонат вона може розказати окрему історію.

Ось старовинні вишиті сорочки, які приносили у школу дідусі-бабусі дітей.

Ось скриня, зроблена з фанери, яку приніс один тато.

Ось люлька, яку принесла жінка, яка була вчителькою у цій школі, і яку колисали в цій колисці.

Ось маленькі вишиванки і рушники, створені уже школярками.

Там ляльки-мотанки, там яворівські іграшки, там посуд….

Є тут і виріб директора Олександра, який він виготовив десь у 7 чи 8 класі.

– Наш музей цікавий тим, що екскурсії до нього проводять діти, починаючи з 6 класу, – усміхається Валентина Павлівна.

Вона додає, що зараз кожен клас робить якийсь проект.

Діти презентуватимуть його наприкінці навчального року.

– Я вибрала своєму класу "Народна іграшка".

Цього року робимо яворівську іграшку, наступного буде глиняна, потім сирна-тістова, і в 11 класі буде лялька-мотанка.

Олександр додає, що цьогоріч презентуватимуть проекти, як в американських школах: діти виставляють свої роботи, батьки приходитимуть дивитися..

Навчальний рік закінчує Family Fest, який провели у школі вже вдруге.

На ньому батькам і дітям проводять різні майстер-класи.

– Минулого року я з батьками і дітьми робила зайчиків, а цього – тканинних пташечок, – каже Валентина Павлівна.

У 4 класі урок.

Поєднують музику та трудове навчання.

Класна керівниця показує плакат з сердечками всередині.

Там на кожному з них батьки залишили дітям написи про те, як люблять своїх дітей і які вони в них класні.

Зараз діти створюють квіти, які потім стануть їхньою фотозоною на випускний наприкінці травня, і паралельно репетирують пісню для батьків, якою тішитимуть їх на святі.

Після впровадження змін у 45-й школі частина вчителів пішли.

Але більшість залишилася.

– Залишилося старше покоління, вчителі, які ще мене вчили.

Їм складно, але вони неймовірні молодці, змінюються… Вони хочуть змінитися.

Це головне.

Школа уже набрала один перший клас, набирає другий.

Тут побільшало гуртків.

На додачу до волейболу та баскетболу з’явилися боротьба, футбол, шахи, малювання.

Про проекти школи можна розповідати довго.

Наприклад, про кабінет фізики, де діти разом з педагогом вирощують розсаду: дуб і навіть огірки!.

– Ти маєш показувати приклад.

Казав один директор: "Роби, як я.

Роби краще мене".

Ірина Андрейців, УП.

Фото Анни Чуданової.