"Капсула смертника", яку використовували замість мундштука

Медальйони, в які вкладали записку з інформацією про військовослужбовця, почали виготовляти 1925 року.

Їх видавали всім зарахованим на службу.

Були з жерсті розміром 50 мм по широкій стороні і 33 – по вузькій.

Всередину вкладали два шматки пергаменту, на яких боєць вказував свої ім'я, прізвище, рік народження, військове звання, домашню адресу, групу крові та дані про найближчих родичів.

Писали графітом, тушшю або друкарською фарбою.

У разі загибелі вояка один примірник вкладки вилучала похоронна команда, його здавали в штаб частини.

Другий залишався при небіжчикові.Згодом виявилося, що металеві медальйони негерметичні, а пергамент швидко псується.

Від 1941-го їх замінили на восьмигранні пластмасові капсули.

Дані стали писати на папері та скручувати в трубочку.– Під час Другої світової війни ідентифікувати загиблого солдата без такої капсули було неможливо, – розповідає Євгенія Коваленко, 70 років, директор Біляївського музею бойової слави на Одещині.

– Було повір'я: носиш медальйон – будеш убитий.

Тому часто йшли у бій без них.

Випускали капсули нерегулярно.

Часто замість них використовували гільзи від патронів.

У Біляївському районі дослідники знайшли сім "капсул смертників".

На одній було вказане ім'я – Браілов Семен Максимович, 1910 року народження, родом з Нальчика, Кабардино-Балкарія.

Він звільняв Одещину від нацистів, загинув 16 квітня 1944-го.– У фронтових умовах солдати використовували капсули замість мундштука, – каже Євгенія Василівна.

– Спилювали денце і вистругували з дерева вставку з тонким отвором.

Так можна було курити тютюн без залишку.

А замість паперу для самокруток брали вкладки зі своїми даними.

У мирний час у капсулах зберігали швейні чи патефонні голки, нитки та інші дрібні побутові предмети.