"Валя з квітами говорила, курчат цілувала. Котів страшне як любила"

19 липня під час пожежі у місті Карлівка на Полтавщині загинула 69-річна Валентина Динисенко.

Із чоловіком 70-річним Віктором Олексійовичем мешкали у приватному будинку на вул.

Парковій.— Серед ночі сусідка почула, як затріщали вікна.

Коли приїхали ­пожежники — вхідні двері були червоні, метал накалився від температури.

Валю знайшли на кухні.

В коридорі стояв старий холодильник.

Може, в ньому щось замкнуло.

Нам здалося, що очаг займання йшов саме від нього, — говорить подруга загиблої ­Єлизавета Савчук, 62 роки.

До пенсії Валентина Григорівна працювала диспетчером, а потім начальником у місцевому об'єднаному господарстві залізничного транспорту.

Вдома займалася домашнім господарством, квітами у дворі.— Це така енергійна людина, що їй би жити та жити.

Все робила бігом.

Весь двір — у квітах.

Любила троянди, піони.

На городі чистота й порядок.

Всі сімена та саджанці виписувала на пошті ­через магазин "Інтерфлора".

Мала купу газет і журналів, читала "Дачник".

Городину продавала на місцевому базарі.

Про неї клієнти тільки хорошої думки.

Напередодні загибелі приїхали спеціально на базар, бо їй щось замовили.

Та Валі вже не було серед живих.

Цього року набрала багато курей.

Крім домашньої роботи, помагала й одиноким людям, взяла під опіку.

Місцевій Ніні Михайлівні обірвала вишні.

У свої 69 років зуміла на дерево залізти.

Вона на свої роки виглядала молодшою.

Ніколи нічим серйозним не хворіла, можна сказати, що здорова жінка.

Про стоматологів тільки чула, жоден зуб не вирваний, — додає Єлизавета Павлівна.

— За два тижні до трагедії вони їздили із чоловіком на цвинтар.

Валя прибрала могилу своєї мами і місце поруч, яке для когось залишили.

Наче чуствувала, що воно для неї.Віктор Олексійович працює сторожем, у ніч пожежі був на роботі.

Мають дорослого сина 47-річного Олександра, який із сім'єю мешкає в Харкові.— Грішимо на старий холодильник.

Не раз казав Валі: давай викинемо.

А вона ж у мене така хазяйка, що берегла.

В морозильну камеру черешень наклала.

Я коли прибіг додому — все чаділо, пластик у хаті поплавився.

Вона, видно, добігла до кухні, ковтнула гарі та і впала біля плити.

Зразу кілька ночей я спав на вулиці на розкладушці.

А це увійшов у хату.

Всю жизнь разом дбали, а тепер нашо воно мені? — плаче Віктор Динисенко.— Десь півдесятого вечора ми зідзвонилися, Валя закривала огірки.

Сама внесла курчат у кухню.

Такої господині не знайти.

Все чисто вміла — і зварити, і засолити, і закоптити.

Піклувалася про сина.

Зранку накладе в сумки передачку, що аж ручки рвуться.

А я везу у Харків, Саша забирав на зупинці.

Валя з квітами ­говорила, курчат цілувала.

Котів страшне як любила, у нас їх троє.

Один від труни не відходив.

Динисенки прожили у шлюбі 48 років.

Познайомилися під час роботи на Полтавському заводі газорозрядних ламп.

Поховали Валентину Григорівну на кладовищі на 43-му кілометрі дороги Полтава — Карлівка, біля могили матері.

Поминальний обід відбули у кафе "Казка".

Віктор Денисенко просить небайдужих допомогти фінансово або матеріалами для відновелння будинку.