"Шо хочуть, те й роблять. А народ страдає"

main image main image

"Шо хочуть, те й роблять. А народ страдає"

1 серпня, 11:00, до прем'єри 31 год.– А де Рая? – до актової зали входить директорка "Дикого театру" Ярослава Кравченко, 32 роки.– В лесу, Светлану Лободу ловит, – відповідає режисер Максим Голенко, 41 рік.

Свою помічницю відправив скачати з інтернету пісню SuperSTAR.

У Сорокотязі найкращий мобільний зв'язок – у посадці біля школи.

Лобода має звучати з радіо в хаті Кайдашів, під неї годуватимуть паралізованого від горілки Омелька, проводжатимуть в АТО Лавріна.– У Ворожбит дія "Кайдашів" починається 2004-го, – розповідає Голенко.

– Класичного голову родини Омелька Кайдаша – шкода.

Хоч і п'є багато, але працьовитий.

А на нашого дивишся – колись крав у колгоспі, а зараз нічого не хоче робити.

Але по-людськи співпереживаєш.

У селі такі типажі – довкола.

Якщо в Нечуя-Левицького груша розпустилася й була надія, то зараз нічого не змінюється.

Ті самі помилки.

Це якесь прокляття України – ходити по колу.

Ви бачите, що відбувається після незалежності? Крок уперед, два – назад.У Сорокотязі ми не просто занурилися в середовище.

Воно ввійшло в нас.

Частина трупи оселилася в хаті Володимира Починка.

У нього від алкоголю відібрало ноги.

Їздить у механічному візку й не збирається змінюватися.

Балагурить, шукає компанії.

Ми перед сном, якщо чесно, теж три-чотири пляшки коньяку випиваємо.

Це єдине, що рятує від мух і комарів.Починається репетиція.

Сцена сільського клубу замала, тому грають посеред залу.

207 глядацьких місць розставили по периметру під стінами.

Посеред кону 6-метровий стіл, "за яким ще комуністи засідали".

Служитиме парканом між господарствами двох синів Кайдаша і дорогою на війну.Старе пружинне ліжко, шафу й інший реквізит позносили від сусідів актора Володимира Гладкого, 32 роки, щось знайшли біля його хати.

Грає Карпа – старшого сина Кайдаша.

Коли виникла ідея поставити спектакль у селі, запропонував Сорокотягу.– Я – з Білої Церкви на Київщині.

Тут проводив літні канікули, – розповідає Гладкий.

Просить художницю Юлію Зауличну принести на примірку труси.

Залицятиметься в них до Мотрі.

45-річний Сергій Солопай – Омелько Кайдаш, роздивляється ноги в гумових шльопанцях по 30 грн із жашківського базару.– Вирахуйте вартість із гонорару, я додому їх заберу, – каже.– Живемо в хаті моєї бабусі по матері, – продовжує Володимир.

Сюди приїжджаю, як на дачу.

Хочу одружитися.

Вже 10 тисяч доларів вклав у хату – зробив ванну, туалет, сарай перебудував.

Тільки на дах пішли три тисячі.Відпочиваю тут душею.

Люди доброзичливі.

Таких угрюмих, як мій Карпо, не зустрічав.

Він – людина, яка викидає недопалок зі словами: "Бля, не прибирають".

Бухає і каже: "Жить у цій страні не дають нормально.

Шо той безвіз, якщо бабок нема".

Постійно ниє.

Одружився з Мотрею.

Думав, що візьме багату й вирветься з цього гнидника.

Але опускає у бруд і жінку.

При Януковичу стає шестьоркою в депутатів.

Заганяє для них кабанів на полюванні.

Коли Партія регіонів тікає з України, знову опускається.Злиться, бо їздив нормальною машиною, отримував подачки по 100 доларів і почувався королем у сільському барі.

Свариться з братом Лавріном через Майдан.1 серпня, 13:50, до прем'єри 28 год. 10 хв.– Якого хера ти на Майдан наше сало возив? Що ви добились? Долар був по вісім, комуналку підняли.

Через Майдан війна почалася на Донбасі, – Володимир Гладкий входить в образ Карпа.Між братами спалахує суперечка під час вечері.– Чого ти не в АТО? – зривається на фальцет.

– Тобі ж буде безплатний проєзд до Жашкова, комуналочку уріжуть, кусок землі.– Боюсь там тебе зустріть.

З іншого боку, – відповідає Лаврін.

Його грає Юрій Радіонов, 31 рік.Після того, як молодший пішов на війну, Карпо пиячить із Василем.

Самогонку заїдають грушами.– Шо хочуть, те й роблять.

А народ страдає.

Раньше ковбаса була по 40.

Батьки жили на пенсії своїх батьків.

А ми хіба так можем? – варнякає Карпо.

З його рота сиплеться закуска.– Нужно внести легкую сюрреалистич­ность, – зупиняє прогон сцени Максим Голенко.

– "Пенсії усім хватало" – тут конкретно привязка ко времени и легкий юмор, а я хочу вашу историю растянуть в бесконечность.

Сказать, что сейчас такое происходит, что мы будем эту деградацию расхлебывать еще много лет.

Тема страшная.

Еще народным героем станете с этим монологом.

А зритель должен подумать.

Карпо пусть в животное превратится.

Поэтому когда сидит-бухает, это должно выглядеть патологично.

Чтобы этим людям не хотелось себя с персонажем ассоциировать.1 серпня, 16:30, до прем'єри 25 год. 30 хв.Після обіду актори й режисер вертаються в будинок культури.

Дорога займає хвилин 12.– Івана шкода.

Він росте без батька.

Мати влаштовує особисте життя, – каже 12-річна Оксана Починок, донька Володимира, в якого живе частина трупи.

Йдемо на вечірню репетицію.

Її запросили зіграти сина Тетяни, коханки Карпа й Лавріна.

Старший син Кайдаша підозрює, що Іван – від нього, але визнавати дитину не хоче.– Думаю, люди поймуть виставу.

У селі матюки – не дивне явище, – розмірковує дів­чина.

– Ми в клубі теж сценки розігруємо – на Масляну, Івана Купала.

Недавно ставили "Кайдашеву сім'ю".

Показували, як сім'я Карпа й Лавріна з Кайдашихою сварилися за грушу.Але оцю виставу, думаю, будуть згадувати.

Бо є люди, які п'ють і сваряться.

У мене в сім'ї, як батько нап'ється, піднімає руку і на маму, і на нас із сестрою.

Хоче, щоб на нього звернули увагу.

Сердиться, що не може ходити.

Інвалід.Репетиція триває до півночі.

Після вечері, о 2:30, останнім у літню кухню йде спати режисер.2 серпня, 10:00, до прем'єри 8 год.– Я дуже хочу на виставу, – каже бібліо­текарка 66-річна Марія Руденко.

Під книжки їй виділили кімнату в сільській раді.

– Але далеко живу, собак боюся.

Повідпускають, а самі позакриваються й телевізора дивляться.

Пси за поли хапають.

А вік уже такий – не втечеш.

На роботу торбу таблєток беру.

Язву від них заробила.

Артроз.

Треба операцію робити.

У Чернігові, дізнавалась, є шведсько-український центр – новий хрящ за 150 тисяч гривень вставлять.

А де їх узяти? Держу дві корови, по 4,50 за літр віддаю молоко.

Пенсії – 1724 гривні.

Три дні на тиждень по три години тут сиджу на 1158 гривень.У бібліотеку, може, з десяток людей ходять.

Але не влітку.

Це раніше народ забігав "Перець", "Огонек" погортати, а зараз у всіх є мобілки, інтернет.

Був учитель молодий, я йому книжки носила.

Поїхав на заробітки в Польщу.2 серпня, 16:40, до прем'єри 1 год. 20 хв.Директор будинку культури 63-річний СТЕПАН Пригодюк на лавці перед клубом говорить із двома односельцями.– Понавибирали, я в шокє.

Насмішили всю Європу, – каже Степан Сергійович, гортаючи журнал.

– Пишуть, що все добре буде.

Але ми вже ждем, Боже мой, скільки.– Після виборів розмовляємо з товаришем.

Каже: "Усі, за кого голосував, пройшли".

Я: "Ти за кого з регіональних"? Не згадає, бляха.

Питаю: "Нагорняк?" – "А, точно".

А ти знаєш, хто він, звідкіль? Лиш би от "зеленого".

Хуже не буде, каже.

А от я не знаю.

Якщо обираєш невідомого кого, то може всяке бути.

У нас війна з Росією, а 13 відсотків населення проголосували за московську підру.Питаю, чи інвестори, які орендують у Сорокотязі землі, допомагають будинку культури.– У сусідньому селі орендатори на свята витрати беруть на себе.

Я до наших інвесторів ходив, просив виділити щось на Купала – ні рубля не дали.2 серпня, 17:50, до прем'єри 10 хв.Подвір'я будинку культури заповнене святково одягненими людьми.

Більшість – із дітьми.

Хоча в афіші зазначене вікове обмеження – 14 років.

На плакаті зображено боксерські рукавички на гілці всохлої груші.Відчиняють двері до глядацької зали.

Людей просять заходити по одному."Ми що, телята, чи шо?" – чути декілька голосів.Секретар сільської ради заносить коровай.– Будь-ласка, не обговорюйте побачене під час вистави.

Це не кіно.

Якщо сподобалось, аплодуємо.

Якщо дуже, то можна навіть стоячи.

Але це все в кінці спектаклю.

Сміятися можна, – каже у мікрофон Ярослава Кравченко."Кайдаші 2.0" триває 1 год. 20 хв.2 серпня, 21:00, після прем'єри минуло 1,5 год.– Ох і багато там фактів з моєї біографії, – вусань ділиться враженнями від "Кайдашів 2.0".

З двома товаришами зайняли місця в кутку прямокутного металевого павільйону біля магазину.

Це єдине місце в селі, де можна посидіти з розливним пивом чи кавою.

Після спектаклю тут аншлаг.

На столах сало, варені яйця, помідори, домашні біляші, хліб.

У магазині беруть переважно мінералку, запивають самогон.– Трохи сумно від спектаклю, хоча хтось і сміявся на деяких моментах, – каже фермер 69-річний Михайло Питель.

На виставі був із родиною.

– Не з хорошої сторони показали наше життя.

А потім ще за війну разговори пішли.

Ми ж повинні захищати країну.

Бо якщо не зробимо цього, то й далі так житимемо.У театрі був раз лише.

За Союзу в Києві брат учився, я їздив до нього.

Водив мене в оперу, російську "Хованщину" давали.У "Кайдашах" спочатку не було понятно, шо до чого і як це сприймати.

Звук не дуже чоткий.

Я недочував половину слів, але по міміці розумів.

У мене брат молодший Андрій три роки не п'є.

Ми його в Черкасах вилікували.

Працює.

Жінка до нього вернулася.

У хаті зробили красоту, садок посадили.

Трудяться аж лишнє, я спиняю.

Хоче компенсувати втрачені роки.

І сину допомогти треба з операцією на печінці.

Буде в Білорусі робити, а колись же в Україні були найкращі лікарі.

Повтікали.Хоча я маю те, чого не мав за СРСР, – землю.

2000-го забрав свій і родичів паї.

У нас так із десяток людей зробили.

А по сусідніх селах майже половина жителів хазяями поставали.Це ще залежить від влади села.

Комусь сільський голова розказував, що вас обдурять, обанкротять, а сам ці ділянки скупляв.

Знаю парня, який не побоявся.

Має 10 гектарів, дві корови, тримає свиней, годує своїм зерном.

Женився, двоє дітей уже в школу ходять.

Й у селі тому 100 учнів.

А є села, де молодьожи зовсім нема.Київська прем'єра вистави "Кайдаші 2.0" запланована на 30–31 серпня в театральному просторі "Сцена 6" Довженко-центру на вул.

Васильківській, 1.Кобзаря зробили з Леніна792 людини живуть у селі Сорокотяга.

До райцентру Жашків – 8 км, до Черкас – 180 км.

Працюють державна і три приватні крамниці.

Більшість земель орендує товариство "А.Ф.

Злагода".

Будинок культури звели 1965 року.2014-го бюст Володимира Леніна переробили на Тараса Шевченка.

Діють вокальний і драматичний гуртки, фольклорний ансамбль "Берегиня".

Є секція настільного тенісу й більярду.У школі на 400 місць навчаються 53 учні.2016-го її випускниця Лілія Стецюк стала переможницею телешоу "Караоке на Майдані".

Між школою і зведеним торік храмом мучениці Параскеви-П'ятниці зберігся панський маєток ХIX ст.

За СРСР у ньому вчили дітей, пізніше був музей, у підвалі вирощували гриби-плевроти.

Зараз половина історичної будівлі належить церкві.

У другій – занедбаній – вечорами збирається молодь.Щороку 25 серпня в Сорокотязі організовують День меду.На останніх парламентських виборах 37 селян проголосували за "Опозиційний блок", 192 віддали голос за партію "Слуга народу".Сільський голова Наталія Хандалашвілі – у декретній відпустці.