Юрій Севрук: Реформа прокуратури неможлива без реформи суду

Олена Мельник, Резонанс.

частина II (початок).

Прокурор – це правник чи це якась інша професія? Інженер може бути прокурором чи слюсар жеку? І взагалі місце органів прокуратури в системі державної влади?.

Безумовно, прокурор є правником, тому що він повинен не тільки знати закони, а і вміти їх застосовувати.

Крім того він доводить свою позицію в суді, де є інший правник - адвокат, і третя сторона – суддя, якій теж повинен бути правником.

І тому якщо прокурор не буде правником – він не зможе виконувати свої обов’язки належним чином.

До якої гілки влади, на Вашу думку, має належати прокуратура? До виконавчої, на кшталт США, де прокурор лише частинка великого Мін’юсту? Законодавчої, як у Китаї? Чи судової?.

У нас дуже часто люблять повторювати, що треба приєднати прокурорів до міністерства юстиції, тобто до виконавчої влади і таке інше.

Я з цим не погоджусь.

По-перше, якщо взяти ті ж Сполучені Штати, на які дуже часто посилаються – там цікава ситуація, там міністерство юстиції створювалось навколо посади генерального прокурора першочергово.

Спочатку був генеральний прокурор, а потім з’явилось міністерство.

Мін’юст США наразі включає чимало органів та функцій: і розслідування в тому числі, і ФБР, і комісію по боротьбі з наркотиками, десь близько 20 структурних підрозділів.

Це понад 170 тисяч осіб персоналу.

Тому кожна країна вибирає собі свій шлях.

Сполучені Штати – то президентська країна, а ми ж поки що парламентсько-президентська.

І тому місце прокуратури зараз Конституцією України внесено до судової влади, по суті.

Раніше це був окремий орган.

Оскільки у нас забрали повноваження зі здійснення загального нагляду, тобто контролюючі функції, то мабуть ближче до судової влади.

Тобто прокурор не повинен бути залежним від виконавчої влади, як зараз, не може бути залежним і від законодавчої влади, тільки виконувати закони.

Він має здійснювати разом з судом правосуддя - збирати докази, пред’являти їх в суді, а суд надає їм остаточну оцінку.

Тому на даний час, мабуть, це правильно.

А процесуальне керівництво?.

Коли в Україні в останній раз вносились зміни до Конституції, то написали, що прокурор організовує досудове розслідування.

Ця ідея вперше з’явилась у 2007-2008 роках, у 2016 цю норму внесли в Конституцію.

Але до цього часу ніхто у Кримінальному процесуальному кодексі не розтлумачив: а що ж таке організація і яким чином прокурор організовує досудове слідство.

Тобто за три роки ні науковці, ні правники, ніхто не спромігся цього зробити.

І Верховна Рада не дійшла до цього.

І зараз в проекті змін законодавства про прокуратуру також немає такого роз’яснення, що значить організація досудового розслідування прокурором.

А це дуже цікаве питання.

На даний момент процесуальний кодекс надає достатні заборонювальні повноваження прокурору, він може скасувати постанови, не погодити клопотання.

але організаційних і спонукальних повноважень у нього немає.

Якщо слідчий не розслідує, то прокурор може тільки листи писати.

А листи розглядаються – хочемо розглядаємо, хочемо не розглядаємо.… Тим паче, що слідчих у нас не вистачає і тому написати, що відсторонити слідчого – невідомо коли іншого дадуть.

Відтак прокурор тут у заручниках: виходячи з Конституції він відповідає за досудове розслідування, але важелів належним чином його організувати - немає.

Я був категорично проти внесення до Конституцію норми, що саме прокурор організовує досудове розслідування.

Це можливо тільки в тому випадку, коли слідчі підрозділи підпорядковані прокурору і він може вирішувати питання преміювання, дисциплінарного покарання і таке інше.

Процесуальне керівництво.

Так, без прокурора слідчий не може прийняти будь-яке важливе процесуальне рішення – прокурор його або скасує, або змінить, або підготує сам.

У цьому є позитив, бо якщо раніше прокурор був осторонь і перевіряв рішення по факту, то з 2012 року він здійснює процесуальне керівництво від початку і до кінця розслідування.

Тобто з першого дня він повинен готувати собі доказову базу для прийняття кінцевого рішення, незалежно яким воно буде: про закриття справи або спрямування її до суду.

Якщо він цього не буде робити – він неналежним чином виконує свої обов’язки.

Але в який кількості проваджень він може це робити? Коли ми, розробляючи систему оцінки якості прокурорів останні три роки, проводили дослідження, їздили по місцевим прокуратурам і проводили опитування – і виявився дуже цікавий факт, що приблизно 50 відсотків робочого часу процесуального керівника займає відписування контрольних завдань вищестоящій прокуратурі, ще 40 відсотків – це очікування суду і участь в судових засіданнях, і лише 10 відсотків витрачається на процесуальне керівництво.

Про яку якість ми можемо говорити?!.

Тобто прокурори просто неспроможні при такий організації роботи щось виконувати.

А тем паче, що у нас зараз гостро не вистачає і суддів, в деяких місцях взагалі суддів немає і прокурор замість того, щоб піти і витратити в суді 15 хвилин, він буде добиратись півдня до суду в іншому районі і півдня вертатися, і взагалі не буде в цей день займатися процесуальним керівництвом.

Тобто у нас почали реформування всіх органів одночасно, не завершили і продовжують.

А цей процес не може бути таким.

Коли 2012 року приймався КПК, я казав, що неправильно прийняти лише Кримінальний процесуальний кодекс, а треба одночасно реформувати всі органи, тобто і Міністерство внутрішніх справ, і прокуратуру, і суди, щоб система запрацювала.

Тоді не почули - і що почалося: Кодекс прийняли, 20 листопада він вступив в дію, а потім відомчими нормативними актами стали повертати діяльність відповідно до Кодексу 1960 року.

Тобто інструкція про єдиний облік заяв в МВС, яка дозволяла не все вносити в ЄРДР, хоча Кодекс це прямо передбачає, наказ ГПУ і таке інше.

Тобто КПК новий, а всі намагалися придумати нормативні акти, щоб працювати по-старому.

І це діє до цього часу.

Тому Кодекс і поганий, тому він і не працює.

Так, в ньому є недоліки, їх треба усувати, але зміни які вносяться стан виконання закону тільки погіршують.

Тому на даний час, безумовно, місце прокурора повинно бути так, як записано в Конституції – в розділі правосуддя, тільки необхідно забезпечити насамперед гарантії незалежності прокурорів.

Натомість проголосовані парламентом зміни до закону про прокуратуру повністю нівелюють ці гарантії.

Вони залишаються лише на папері.

А якщо прокурор повністю залежний від свого керівника – то про яку незалежність нової прокуратури ми говоримо?!.