Шість років тому почалася Революція гідності.
Паралелі між тоді й зараз лежать на поверхні.Станом на осінь 2013 року Янукович і Партія регіонів все ще залишалися лідерами електоральних симпатій.
Це вже після трьох років авторитарного "бульдозера".
З віджимами, зухвалими смотрящими та демонстративним адмінресурсом.
Відчувалася впевненість донецьких у власній непохитності.Партія регіонів хоч і не мала такої кількості мандатів, однак так само контролювала Верховну Раду.
Попри численнішу, впевненішу та яскравішу, ніж зараз, опозицію.
Янукович також мав абсолютно контрольований Кабмін.Із "фішечками" в донецьких теж все було добре.
Чого тільки варте Євро-2012.
А ще марафет у всіх великих містах — аеропорти з новими терміналами.
Була стабільна гривня.
І для західняків — чудова траса Київ — Чоп.
Ширилася зневіра.
Тоді так само говорили — після розчарування помаранчевою революцією ніхто й ніколи більше на Майдан не вийде.
Або — патріоти в меншості, переважає сіра маса, донецькі прийшли надовго.Їхня команда була справжнім і круто організованим злочинним угрупованням.
Загартованим у бандитських "стрєлках", обтертим у владних кабінетах, насиченим досвідченими бюрократами, бізнесменами, червоними директорами й виконавцями.
То була неймовірна потуга порівняно із сьогоднішніми зальотними.
Донецькі цілеспрямовано йшли до своєї мети цілісним кланом майже два десятиліття.
Постійно нарощували м'язи і вдосконалювалися.
Після приходу на Олімп цементували свій режим значно надійніше, бо брали владу на десятиліття.
Тільки такі могли витримати виснажливе позиційне протистояння з українським народом упродовж довгих трьох місяців.
Якщо Зеленський ризикне, мій прогноз для нього песимістичний.
Його боротьба із власним народом триватиме значно менше.
Про всяк випадок йому варто розуміти, що антимайдан — це унікальний винахід Партії регіонів.
У Зеленського його не буде.
Президент помилково вважає, що йому дісталася втомлена війною країна.
Насправді війна загартувала Україну.