Польська «Ватага»: ще один дошкульний серіал про Україну

10 січня завершився шестисерійний 3 сезон «Ватаги» (Wataha) – як і «Чорнобиль», продукований американським каналом НВО (цього разу його польським представництвом HBO Polska).

Чи популярним виявився цей сезон, поки не було розголошено.

Втім, відомо, що перший сезон 2014 року показували в 19 країнах Європи, а його першу серію одночасно переглядало 336 тисяч глядачів.

Та вже перша серія другого сезону, 2017-го, мала на 127 тисяч менше глядачів, що, ти не менше, все одно в середньому було вище за перегляд інших подібних продуктів.

На польському сервісі filmweb на основі 75 тисяч відгуків користувачів у серіалу склався рейтинг 8,0, на міжнародному IMDB (1500 користувачів) – 7,6.

Після виходу ще одного продукту НВО – серіалу «Чорнобиль» – на Україну звертають увагу в якості можливого знімального майданчика, до чого так довго йшли українські кіновиробники.

«Ватага» може дати додатковий стимул розвитку української кіноіндустрії, адже в її виробництві суттєва українська складова.

Серіал знімали в польських Бещадах та в українських Карпатах, у Закарпатській та Львівській областях.

Крім поляків, у фільмі знялося багато українців, зокрема Яків Ткаченко («Припутні»), Роб Фельдман («Холодна кров») і Дмитро Сова («Черкаси»).

Саундтрек писав етноджазовий бещадський гурт Tołhaje, де вокалісткою є українка, а багато пісень – якщо не більшість – лемківські та бойківські, лунають українською мовою.

Та от чи несе «Ватага» позитив Україні й українцям загалом, а не її кіновиробничій спільноті, – велике питання.

Сюжет серіалу розгортається довкола історії головного героя – польського прикордонника Віктора Реброва (Лєшик Ліхота).

З часу першого сезону герой сильно помінявся – відпустив бороду, набрав вагу і, видно, став злішим, що зрозуміло – він втратив не тільки кохану жінку і друзів, убитих вибухом, а й чотири роки життя, проведених відлюдником в лісі.

Та й ситуація не помінялася: як була контрабанда через польсько-український кордон, так вона і залишилася.

Ба більше – все стало гірше, масштабніше і кримінальніше, адже крім алкоголю, цигарок, наркотиків і решти краму, додалися нелегали з України, торгівля людьми й цілі трудові табори.

І саме це, актуалізоване і виведене на очі європейського глядача, набуває вже не розважального змісту – це телешоу не веселить, а виступає політичним явищем, вагомішим за соціокультурний.

У демократичних країнах Європи з дієвими інструментами суспільного контролю (організацій, які стежать за дотриманням прав людини), з електоратом, на який зважають політики, будь-який витвір масової культури має потенціал впливу на глядача і формування громадської думки.

Процес відбувається через розгалужені соціальні мережі, доходить до ЗМІ, інституцій і депутатів.

Тобто 300 тисяч глядачів одного продукту можуть сформувати потужне «бабине радіо».

Підтвердження впливу цього інструмента на рішення євродепутатів і законодавство Європи та членів ЄС немає.

Втім, можна допустити зв'язок між телевізійним шоу та падінням іміджу України на індивідуальному, людському рівні.

Тим паче в Польщі, де щонайменше протягом кількох років окремі люди, групи і навіть політичні та громадські сили демонструють антиукраїнські настрої.

Як цьому могла посприяти «Ватага»? У першій серії третього сезону у вбивстві в Бещадах сім’ї з чотирьох людей, рахуючи і дитину, підозрюють українських заробітчан, які працювали на польського ґазду.

А один зі слідчих промовляє знакову фразу: «Волинь недалеко звідси».

Звісно, в найближчих поселеннях починаються заворушення, маніфестації проти українців, бійки, а в барі один з відвідувачів резюмує: «Тільки й розмов про українців.

У них тут все добре – привезли свої сім’ї, дружин, коханок, грьобаних дітей, ніби тут їхнє місце!».

«Якщо вони хочуть прав, – додає ще один, – нехай залишаються вдома!» Знайома риторика, і вона, як правило, переходить у дії расистського чи ксенофобського характеру.

Але творці серіалу не розвивають слова обурених поляків у погроми українців.

Для початку цілком достатньо було натяку.

Натомість, розвивається сама кримінальна ситуація, й українці постають уже організованим злочинним угрупуванням, що не гребує перероблювати мігрантів своєї ж національності на рабсилу для польських рабовласників.

Важливий штрих – головою бандюків є росіянка, Татьяна Баркова (Євгенія Ахременко), яка стала босом після несподіваного приступу її чоловіка, головного авторитета.

Цей суб’єктивний момент – національність боса, що натякає на ставлення поляків до росіян, – є одночасно й об’єктивним – одну з великих кримінальних груп у Польщі справді очолювала жінка російського походження.

Творці серіалу додали вигадки до її історії: героїня Ахременко була куплена чоловіком, і з розряду повій стала спочатку коханкою, потім дружиною і, зрештою – босом.

Вигадки в серіалі тісно пов’язані з реальністю, що робить його безперечно актуальним для глядача.

Однак, на жаль, формально серіал не заглиблюється в дійсність, не розширюється за межі локального регіону.

Який на дворі рік, яка ситуація у світі, що відбувається в політичному, економічному чи культурному планах у Польщі чи Україні – ані пів слова до кінця сезону.

Інформаційний вакуум досить сильно впливає на враження, адже метушня героїв у вузьких рамках сюжету починає дратувати і втомлює.

Цьому великою мірою «допомагає» відсутність історій самих героїв.

Хто вони за межами кадру? Чим іще займаються? Що вони люблять і що ненавидять? Окремі деталі нічого не пояснюють і не формують повноцінного людського (глядацького) ставлення.

Навмисно так зроблений сценарій чи проблемно, але творці намагаються все зшити докупи й утримати глядача динамікою розвитку подій, часто-густо нехтуючи логікою сюжету й логікою руху самих персонажів.

Глядачеві, який не бачив попередніх сезонів, буде не просто зрозуміти, про кого йдеться в третьому, на що натякають герої в розмовах і кого згадують.

Чи творці свідомо таким чином підштовхують глядача подивитися перший і другий сезони?.

Тематично й настроєво «Ватага» продовжує сучасну польську тенденцію критикувати сучасний стан речей у Польщі або принаймні бути критично налаштованими, йдучи вслід першим і знаменитим «Псам» з 90-х, «Пітбулям», «Дорожній поліції» та «Політиці» з нульових і 10-х.

Та при цьому творці різко відтіняють поляків від іще гірших сусідів, і це в польському кіно не вперше.

Ще «У темряві» Агнешка Голланд, розказуючи про жахи Другої світової, показала українців гіршими за нацистів, а у «Волині» Войцех Смажовський і поготів перетворив нас на пекельне кодло, що 2016 року викликало ледь не найбільшу напругу за останні десятиліття не тільки між нашими народами, а й між країнами.

Тільки сюжет переносить глядача на територію України, як камера відразу, не на передньому плані, але на дуже чіткому другому, показує, як чоловік порпається в смітнику, складаючи витягнуте в страшненький дитячий візок.

Або героїня Ахременко іронізує перед прокуроршею щодо наявності в охоронців готелю зброї: «Послушайте.

Мы живем в опасном мире.

Это вам в Польше хорошо, а нам нужно быть осторожными».

А згадка на початку серіалу про Волинь..

Попри це наприкінці сезону від одного з головних персонажів, командира погранців Кшиштофа Старовіча (Анжей Конопка), звучить фраза зовсім іншого характеру.

«Українці воюють із “зеленими чоловічками”, а ви на них нападаєте?» – кидає він двом своїм підлеглим, причетним до службово виправданого вбивства одного з нелегалів.

Звісно, з точки зору здорового глузду жодного разу не згадати про війну, що вже шостий рік веде РФ, тобто «зелені чоловічки», проти України – це дикість, виправдати яку може хіба що саме таке замовлення від керуючого виробництвом менеджера НВО.

Практично ніде у світових серіалах – навіть у сенсаційному норвезько-шведському «Окуповані» (Okkupert) – не згадується ця війна, дуже незручна Європі, яка залежна від російського газу і страху перед військовим вторгненням РФ («Окуповані» конкретно цей страх і візуалізували вже в трьох сезонах, а в першому сезоні американської «Месії» (Messiah) йдеться про можливе вторгнення РФ до країн Балтії).

За таких умов «Ватазі» можна подякувати бодай за натяки і постійні, розкидані тут і там, детальки пазлу – «зелених чоловічків», відомих усьому світу після окупації Криму; російську мову бандюків (звичайні заробітчани розмовляють українською); росіянку в ролі жорсткого боса; зухвалість одного з її підлеглих, який має поганяло Рускій тощо.

У підсумку зауважимо, що актуалізація теми, критичність сюжету, вправні акторські роботи на всіх рівнях і динаміка «поліцейського екшну» не здатні підняти третій сезон «Ватаги» з низів винятково локального телевізійного продукту до рівня згаданих вище «Чорнобиля» та «Років і років».

Хоча представництво в сітці великого каналу НВО може забезпечити віднайдення широкої аудиторії.

Тому важливо, як «Ватага» може вплинути на українсько-польські відносини, які завжди, мов струна, натягнуті й готові видати децибели звуку.

І яку роль серіал відігрАє в європейському контексті (чи навіть світовому).