"Як молодим бував, то 40 вареників їдав. Тепер хамелю-хамелю та насилу й п'ять умелю"

— Масляна числа не тримає, вона щороку "хвостом крутить", бо на Великодень глядіт, — розповідає 80-річна Софія Усаченко із села Луковець Новоград-Волинського району Житомирської області.

— Гуляють, співають, танцюють увесь тиждень перед Великим постом, бо потім уже 40 днів — засть.

Масляна, Масниця, Сирниця або Колодій — українське традиційне свято, справляють протягом тижня перед Великим постом.

Відзначають залежно від Великодня — першого повного Місяця після весняного рівнодення 21 березня.

Цьогоріч Великий піст від 2 березня до 18 квітня, тому Масниця триває з 21 лютого по 1 березня.— Напередодні у неділю роблять запусти на Масляну, — каже Софія Усаченко.

— Готують багато скоромних страв — копчене й тушковане м'ясо, ковбаси й сальтісони, шинку й варене сало.

Обов'язково на столі має бути холодець із свинячих ніжок.

Тому на Лівобережжі цей день називають "ніжкові заговини".

Всі страви годиться з'їсти.

Якщо залишаються, розносять бідним.

Або вночі доїдають, примовляючи: "Хоч пузо роздайсь, а Божий дар не остансь".

Протягом Масниці пригощаються вже лише стравами з сиру, яєць, риби, молока, сметани й масла.

Тому в Україні Масниця називається також Сиропуст, Сирниця або Сирний тиждень.— Упродовж Масниці наїдалися пирогами й пампушками з сиром, сирниками й налисниками, бабками з молочним кисельом, — згадує Софія Усаченко.

— Бо опісля аж цілих сім тижнів посту треба видержать.

Каже, що в них млинців не пекли.

­Робили великі оладки на дріжджах, молоці й яйцях.

А найбільше готували пухкі й м'які вареники із солоним сиром, поливали їх маслом і ­сметаною.

До цього примовляли: "Як молодим бував, то 40 вареників їдав.

Тепер хамелю-хамелю, та насилу й п'ять умелю".— На Масляну в'яжуть колодки, — розповідає 63-річна Раїса Козачек із села Каїри Лиманського району Одеської області.

— Збираються жінки, позапинаються хустками та й ідуть із піснями до тих, у кого діти ніяк не одружаться.

Вистругують колодочки такі сантиметрів 50, прикрашають їх лєнтами й чіпляють на стрічечку кольорову.

Хазяї їх чекають і запрошують до хати.

У домі жінки із жартівливими піснями й примовками міцно прив'язують колодку на шию батькові неодружених дітей, а матері — до ноги.

Їх не можна знімати, носять увесь вечір.

Батьки мають виставити гостям гарний могорич.

Упродовж тижня гурт із колодкою обходить усі родини, в яких дорослі хлопці або дівчата "засиділися".

Не оминають також удівців і вдовиць.— От в одних наших господарів два сини довго не одружувалися.

Після цієї нашої колодки вони один за другим поженилися.

І зараз мають двох онуків.

Значить, воно щось діє? Діє, — каже 54-річна Ірина Родонюк із цього ж села.

На Київщині та Житомирщині колодку у вигляді спеленутої в пелюшки ляльки чіпляли на спину тим парубкам, хто не хотів засилати старостів, і дівчатам, які відмовили сватам.

Жінки гуртом ходили вітати й славити піснями тих, хто протягом року справив весілля.

Бажали щастя, статків у господарстві й поповнення сімейства.

Новопошлюблені цього тижня ходили з хлібом-сіллю й пирогами в гості до батьків молодої "тестю горло промочити".

Батьки, в свою чергу, скликали до хати родичів і пригощали, величали й обдаровували молоде подружжя.

Привселюдна обрядова ганьба неодруженої молоді та величання пошлюблених сягає часів первісно-родового укладу.

Тоді діяв загальний общинний контроль і заохочення до продовження роду.