На фінал у Базель полетіли літаком Щербицького – Решко

Сьогодні виповнюється 45 років першій перемозі київського "Динамо" в Кубку кубків. Колишній захисник команди Стефан Решко згадує переможний розіграш.Стефане Михайловичу, вам зразу ставили завдання перемогти чи бодай дійти до фіналу?У вересні 1974 року ніхто ніяких завдань не ставив, ніяких накачок чи чогось подібного не було. Лобановський готував нас до кожного конкретного суперника. Першим випав болгарський клуб ЦСКА "Септемврійско знаме". У ті часи це був дуже солідний клуб із сімома гравцями збірної Болгарії в складі. Перша гра в Києві була дуже важкою, тягучою. Ми виграли – 1:0. На виїзд до Софії їхали з тривожним серцем. Відверто кажучи, трохи побоювалися болгар. Але все склалося найкращим чином. Блохін наприкінці матчу забив і ми знову виграли.Хто був сильнішим суперником? "Айнтрахт" із Франкфурта в другому колі, чи ПСВ у півфіналі?Однозначно голландці. Дуже якісна команда. В останні 15 хвилин першої київської гри вони нас сильно прихопили. Влучили в штангу, забили гол із офсайду. Але ж і рахунок уже був – 3:0. Бігти вперед не треба було.Чи був момент у грі-відповіді, коли питання переможця висіло на волосинці?Ні, не було. Голландці першими забили, але ніякої переваги в них не було. Рівна гра з однаковою кількістю моментів у обох команд. Глядачів було 24 тисячі – не надто вірили в свою команду. А потім Буряк зрівняв за 15 хвилин до кінця матчу й вся інтрига вмерла.Якісь накачки перед фіналом були? Партійні боси заїжджали?Та ні, нічого особливого. Тільки на гру полетіли службовим літаком першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького. Це був Ту-134, без особливих наворотів. Ми потім розпитували в льотчиків, чим він відрізнявся від звичайного. Казали, що може взяти більше пального, але й менш економний. Згодом ми тим літаком ще літали на матч в Ісландію.Фінал грали в Швейцарії. Ви там були вперше?Так, уперше. Країна сподобалася ще з вікна літака – озера, гори, якісь фермерські господарства і все зелене-зелене. Потім відпустили походити по магазинах. Частину товару продавці виносять на вулицю. Уперше побачив, як шампунем миють вітрини магазинів і навіть тротуар біля них. Враження були незабутні.Як Лобановський напучував вас перед фіналом?Та він навпаки намагався зняти напругу. Вже перед виходом на поле присіли на доріжку. Лобановський став і каже: "Ніякого хвилювання, вийшли і робимо свою справу. Граємо у свою гру". Угорці теж були серйозною командою – дорогою до фіналу вони вибили "Ліверпуль" і "Црвену Звезду". А югослави перед цим переграли "Реал". Однак сама гра далася не надто важко. Онищенко швидко забив два м'ячі. Тому в перерві Лобановський вже не виглядів таким напруженим. Казав спокійно грати й зловити їх на контратаці. Що Блохін і зробив. Рахунок став – 3:0.Що найбільше запам'яталося після фінального свистка?Коло пошани. На одному із секторів стадіону в Базелі сиділи угорські емігранти, які виїхали до Швейцарії після придушення повстання 1956 року. Всю гру вболівали за своїх. Коли ми з кубком побігли почесне коло, вони сприйняли це як образу. В нас полетіли яблука, банани, інші фрукти. Довелося зрізати коло й оббігти ту трибуну. Потім випили шампанське із Кубка. Як зараз пам'ятаю, це був солодкий мускат.Якось Володимир Мунтян сказав, що Лобановський і Базилевич були живими людьми й могли собі дозволити випити разом із вами після перемоги.Нічого подібного. Хіба по ковтку із кубка. Ми виграли 14-ого увечері, а вже 18-ого мали грати за збірну в матчі відбору на Євро проти Ірландії. Тому ні про яке гуляння мова не йшла. Після гри нам вручили по 700 доларів премії. Всі хлопці, в основному, закупили техніку. Хтось телевізори брав, а я купив двійку Panasonic – радіо і касетний магнітофон, два в одному. Закуповувалися щедро, бо знали, що літак летить прямо на Київ, не буде ніякої пересадки в Москві і тяганини з коробками від покупок. Цей Panasonic і досі в мене стоїть.Фінал кубка найвизначніший матч у вашій кар'єрі?Ні. Матчі на Суперкубок з "Баварією" були ще емоційнішими. Мені випало опікати Герда Мюллера. Тренери казали: "Вивчай і повторюй його рухи. Ходи за ним слідом. Його посадять на лаву запасних – і ти поруч сідай". Журналісти насміхалися ще більше. Хтось казав: "Він у душ – і ти за ним"! Але жарти-жартами, а зіграти я йому не дав. Герд постійно обурювався, щось намагався довести італійському арбітрові Гонелі. А той чесно судив, ще й жовту йому виписав. Десь бачив фото: я і Мюллер. Герд сидить на землі й обурюється. Динамічна така фотографія.

Стефан Решко закінчив грати за "Динамо" у 1978 році, коли мав 31 рік.