КримSOS презентувала дослідження щодо насильницьких зникнень у Криму з початку окупації

Такі дані озвучила громадська організація КримSOS під час презентації другого дослідження, присвяченого 15 жертвам насильницьких зникнень в окупованому Росією Криму.

У заході взяли участь родичі жертв порушень прав людини в окупованому Криму, представники органів державної влади України, правозахисники, спеціалісти у сфері міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного кримінального права.

Дослідження підготовлено на основі інформації родичів і адвокатів зниклих, прямих і непрямих свідків цих злочинів, українських правоохоронних органів, а також даних із відкритих джерел. У нього увійшли випадки за 2014-2017 рр., включно з жертвами, яких пізніше знайдені мертвими, звільненими, заарештованими, а також тими, чия доля досі невідома.

За даними дослідження, у 11 з 15 згаданих випадків є докази причетності державних органів РФ або підконтрольних їй формувань до насильницьких зникнень. Йдеться про  Валерія Ващука, Івана Бондарця, Василя Черниша, Тимура Шаймарданова, Сейрана Зінедінова, Ісляма Джеппарова, Джевдета Іслямова, Федора Костенка, Мухтара Арісланова, Арсена Алієва, Ервіна Ібрагімова.

Крім того, дослідження говорить про обставини, які свідчать, що ці 11 випадків підпадають під визначення злочину проти людяності, є частиною широкомасштабних або систематичних нападів на проукраїнських активістів та кримських татар або їх родичів.

У чотирьох випадках насильницьких зникнень на даний момент немає прямих доказів участі державних органів РФ або підконтрольних їм груп. Йдеться про Ескендера Ібраїмова, Ескендера Апселямова, Руслана Ганієва, Арлена Терехова.

Звіт активістів покликаний сприяти розслідуванню цих випадків, а також систематизувати та оновити інформацію про 15 осіб, місцезнаходження яких залишається невідомим.

15 жертв насильницьких зникнень — це проукраїнські та кримськотатарські активісти або родичі когось із них. Де-факто кримська влада чинить тиск на представників даних груп, оскільки вони сприймаються ними як явні чи приховані опоненти окупації Криму.  Таку думку висловили організатори події.

Росія не є державою-учасницею Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень і Римського статуту Міжнародного кримінального суду, проте на неї як на державу-окупанта Криму поширюється заборона на насильницькі зникнення. Також РФ має зобов’язання дотримуватися прав жителів Криму, що випливають з міжнародного права прав людини, зокрема, права на життя, заборону катувань і нелюдського поводження, права на свободу та особисту недоторканність, права на повагу до приватного життя, права на ефективні засоби захисту.

Координаторка «Медійної ініціативи за права людини» Марія Томак вважає, що окупаційні правоохоронні органи не провели ефективного розслідування жодної з 15 справ насильницьких зникнень: «По трьом випадкам де-факто влада в Криму навіть не порушила кримінальні справи. По дев’яти порушеним справам слідство було призупинено. Окрім того, у п’яти справах зафіксовані факти, що вказують на залякування родичів і свідків насильницьких зникнень з боку де-факто правоохоронних органів».

На думку громадських активістів, по жодному з вищезазначених кейсів правоохоронні органи не розглядають версію причетності російських силових структур, «Кримської самооборони» або інших підконтрольних РФ груп. У той же час, вони намагаються нав’язати альтернативні версії зникнення, наприклад, виїзд воювати в Сирію чи комерційні конфлікти.

Автори дослідження вважають, що перед українськими правоохоронними органами стоять численні перешкоди для проведення розслідування випадків насильницьких зникнень в окупованому Криму. Це відсутність урядового контролю над територією Криму, відсутність регулярних контактів свідків та родичів з українською владою, фактичний хаос в українській правоохоронній системі в першій половині 2014 року, втрата цінних доказів у зв’язку з часом, відмова багатьох свідків від своїх показань під тиском, а також проживання близьких і родичів на окупованій території та небажання деяких із них продовжувати розслідування через побоювання.