"Середній вік акторів — 70 років"

Спектакль "Альбатроси" київського Театру на лівому березі назвали найкращою драматичною виставою 2020 року. Церемонія нагородження ІІІ Всеукраїнського театрального фестивалю-премії "ГРА" відбулась у столичній опереті.В "Альбатросах" розповідають про старших людей, які кохають, ревнують, з'ясовують стосунки. Жінка приводить нареченого на могилу чоловіка, щоб той благословив їх з труни. Друга віддає все своє майно милому молодикові-пройдисвіту. Подружжя сперечається через хворобу Альцгеймера, забувши, що давно розлучилися. Колишній в'язень Освенціму і колишній есесівець випадково зустрічаються, коли їм за 90, за сюжетом.— Середній вік акторів — 70 років. Для цього покоління майже нема спектаклів, — каже режисер Стас Жирков, 34 роки. — В основі — п'єса "З життя корисних копалин" американського драматурга Фредеріка Строппеля. Жартуємо, що вистава про життя, смерть, любов і космос. Бо в одній із новел герої говорять про позаземні цивілізації. В нас дуже мало текстів з чорним гумором, про передчуття смерті. Ця тема — табу для українського театру й мистецтва. Раніше я поставив "Клас" — із наймолодшими акторами Театру на лівому березі. Потім вирішив зробити спектакль із найстаршим "золотим" поколінням, тими, хто на сцені 20 і більше років.До трійки найкращих драматичних вистав також увійшов спектакль "Енеїда XXI" Одеського театру ім. Василя Василька. Створений за мотивами поеми давньоримського поета Вергілія. Дію перенесли в сучасну Україну. Еней — рахівник на донецькій шахті. Після початку російської агресії покидає Донбас. Автобусом їде із сином Юлом, батьком Анхізом і другом Ахатом. Їхній водій — Палінур. Подорожують регіонами країни в пошуках нової домівки, за сюжетом.— Цей спектакль — зріз епохи. Із сатирою та гіркотою, — говорить режисер Максим Голенко, 42 роки. — Як хірурги, препаруємо все, що відбувається в нашій дивній країні. Соціальні проблеми, болі, страхи, корупція, рейдерство, фейки, вибори, нерівність між чоловіками й жінками, конфлікти батьків і дітей. Перебуваємо у стані війни — не можемо заплющувати на це очі. Еней — не парубок моторний, а маленька розгублена людина, переселенець. Намагається десь приткнутися, зрозуміти своє місце у світі. Це про чоловіка, який не може знайти свою батьківщину. Багато українців блукають у пошуках вітчизни.В основі постановки "Пер Ґюнт. Сповідь загубленого Я" Сумського театру ім. Михайла Щепкіна — п'єса норвезького драматурга Генріка Ібсена.Головний герой — син розореного багатія, селянський хлопець Пер Ґюнт. Мріє відновити сімейні статки. Викрав чужу наречену й опинився поза законом. Тікає з Норвегії. Мандрує світом. Знайомиться. Змінює професії. Стає купцем, работорговцем, вождем бедуїнів, пророком, потрапляє в божевільню. Пристосовується до будь-яких ситуацій, але так і не знаходить свого місця. Наприкінці життя повертається на батьківщину, де 40 років його чекала кохана, за сюжетом.— Кожна людина в чомусь себе пробує й може заплутатися, помилитися, — каже режисер Роман Козак, 30 років. — Пер Ґюнт — збірний образ особистості, що себе загубила. Все його життя — низка поневірянь у гонитві за "я". Аж доки не знаходить себе вдома — у вірі й вірності коханої жінки.Найкращими експериментально-пошуковими постановками назвали "Сімейний альбом" Театру на лівому березі та "Дванадцяту ніч, або Що захочете" Івано-Франківського театру ім. Івана Франка.Перша показує Україну 1990-х. У другій грають ветерани й волонтери АТО. Рік вивчали акторську майстерність та англійську. Розмовляють мовою Шекспіра. Перед початком дії кожен учасник пояснює, чому бере участь у проєкті та що він змінив у його житті. Присвятили спектакль загиблим бойовим побратимам, фотографії яких показують наприкінці.Загалом назвали лауреатів премії "ГРА" у п'яти категоріях. Відзначили 12 вистав. Кожен театр за перемогу в номінації отримав 25 тис. грн на наступну прем'єру.