Кураторка Лізавета Герман про те, як і для чого вишивають в українському мистецтві

Мистецтвознавиця, кураторка галереї The Naked Room Лізавета Герман спеціально для BURO. розповідає про художниць та художників, які переосмислюють ремесла та органічно долучають вишивку до сфери contemporary art.

Сучасне мистецтво переживає нині помітний бум повернення ремесл. Переосмислюються традиційні техніки та автохтонні творчі інструментарії. На рівні з живописом, інсталяціями, відео та новими медіа, все більше авторів та авторок звертаються до рукотворних практик, які тривалий час асоціювалися радше з декоративно-ужитковим, аніж з професійним, "музейним" мистецтвом.

У 2017 році французька кураторка Крістін Масел відкрила 57-му Венеційську бієнале під гаслом "Хай живе живе мистецтво!" (Viva Arte Viva): особливістю цієї виставки стала величезна кількість відмінних за змістом та контекстом робіт, створених з текстилю, ниток, вовни, різних полотняних матеріалів та із залучення автентичних ткацьких технік зі всього світу. "За останні кілька років безліч художників досліджували не лише сучасну або недавню історію, але й віддалене минуле, ніби в лихоманці жаги до археології, розкопок, ре-інтерпретації та перевинайдення", коментувала кураторка один з розділів бієнале під назвою "Павільйон Традицій".

Вишивання орнаментів та зображень кольоровими нитками по одягу і текстильним виробам існує в багатьох країнах. Але саме для історії української матеріальної та візуальної культури вишивка є найбільш упізнаваною, самобутньої та регіонально різноманітною технікою. І сьогодні вона продовжує жити та розвиватися. У віддалених карпатських селах майстрині досі вишивають весільні сорочки традиційними для їх місцин візерунками. В той самий час вечірні сукні з аналогічними елементами стають хітами міжнародного fashion рітейлу.

Захоплення вишивкою не слід плутати з "шароваршиною". Одна справа — беззмістовне стилізаторство й елементарне декоруванням. Зовсім інша — її концептуальне використання для вирішення актуальних художніх задач. У тому таки 2017 році в Центрі візуально культури (VCRC) у Києві відбулася виставка "TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм". Кураторка Оксана Брюховецька порівняла знецінююче ставлення до "жіночих" технік як до малозначущих ремесл із аналогічним ставленням до жіночої праці загалом. "У сучасному світовому мистецтві вишивка і текстиль стають все більш популярними. Водночас, у консервативних суспільствах декоративність і обслуговуюча функція текстилю та вишивки й досі пропонуються жінкам у вигляді хобі з відтворення готових шаблонів та несуть у собі певну дискримінаційну конотацію". На виставці TEXTUS такі "жіночі" техніки стали уособленням репрезентації феміністичної позиції в житті та мистецтві.

У фокус нашого огляду потрапили дуже різні авторки та автори. Деякі шукають сучасні кольорові схеми та композиційні прийому, але лишаються в межах традиційного підхід до вишивання. Для інших вишивка стає радше сміливим інструментом для художніх коментарів на суспільно значимі та політичні теми.

Марина Скугарєва

Одна з головних художниць покоління «Української нової хвилі». Поєднує вишивку з густим та тривожно-насиченим за колоритом живописом, манеру якого можна віднести до популярного серед критиків терміну «українське необароко». Також залучає такі техніки як графіка, колаж та гобелен. Її сюжети водночас інтимні та гостро соціальні.

Серед головних образів робіт Скугарєвої з вишивкою: птахи, квіти, орнаменти. А також упізнавані портрети друзів-художників.

Олеся Трофименко

Художниця поєднує реалістичний олійний живопис, який тривалий час був інструментом переважно академічного (читай, чоловічого) мистецтва, та ручної вишивки, яку вона наносить безпосередньо на полотно перед початком роботи з фарбою. Поєднані у роботах Олесі, ці техніки набувають нового сенсу та позбавляються стереотипних асоціацій. За основу картин Олеся бере знайдені зображенням (так звані found images): фотографії друзів та знайомих з власного архіву, світлини з соціальних мереж, Інтернету та телебачення. Художниця спонукає замислитися про важливість обставин, в яких ми спрймаємо відірване від початкового контексту зображення. А також силу, з якою сучасні медіа впливають на нашу свідомість та перетворюють нейтральні образи на ідеологічні заряджені.
До 9 травня виставка Олесі триває в галереї The Naked Room.

Божена Чагарова

Художниця стала справжнім відкриттям останніх років. Завдяки копіткому дослідженню Поліни Ліміної (надрукованому окремою книгою) та виставці в київській "Я галереї", практика Божени спонукала вкотре замислитися про умовність та хиткість кордонів між професійним та "аматорським" мистецтвом. А також вказала на критично низький рівень помітності українських художників напрямку, який в світі називають outsider або art brut (втім, ці терміни також зазнають нині суттєвого переосмислення).

Вишиті хрестиком з найдоступніших яскравих ниток картини-комікси Божени засновані на статтях та світлинах з популярних ЗМІ та видань про мистецтво, які тривалий час були для Божени головним джерелом комунікації зі світом. Її роботи — стисла іронічна версія історії сучасного мистецтва України в образах та цитатах, прочитана через призму медійної присутності.

Аліна Копиця

Аліна виросла в родині професійної кравчині, тож нитки та тканини змалечку становили важливу частину її навколишнього світу. Сьогодні Аліна багато працює з різними матеріалами, зокрема, робить колажі з текстилю та картини з вишивкою на теми тілесної розкутості, секс-позитивності, грайливості, відсутності гендерних обмежень та нав'язаного соціумом сорому. Аліна також працює з ужитими речима, які мають зв'зок з її власним життєвим досвідом. Автентичні в них не лише історії, але і матеріали: спідня білизна подружки колишнього чоловіка, фрагменти власного одягу. або костюм невідомого чоловіка, що вона його знайшла на вулиці в Цюриху, де нині живе та навчається в художній академії.

Анастасія Подерв'янська

Вишивки-колажі поєднують канонічні техніки, етно мотиви, цитати з історії мистецтва та сучасні елементи коміксів. Сюжети її полотен також базуються на синтезі різних образів з масової культури та історії мистецтва.

Ірина Кіршина

Працює в різноманітних техніках: вишивка, квіл, колаж, гобелен. Візуальна мова її робіт поєднує естетику наївного мистецтва, декоративно-абстрактні елементи та сюжети біблійної тематики, втілені в досить сміливій неканонічній манері.

Тетяна Корнєєва

Створює інсталяції з елементами вишивки, які відверто та безкомпромісно відсилають до гостро актуальних питань соціального, політичного та феміністичного порядку денного.

Швейний кооператив Швеми (Анна Тєрєшкіна, Марія Лук'янова, Тоня Мельник і Олеся Панова)

Створюють перформанси із використанням одягу та тканин, звертаються до теми експлуатації жіночої праці, консюмеризму, критики капіталізму. Беруть участь в акціях, для яких шиють великі тканеві банери з цитатами. Також шиють на замовлення, досліджують ринок пошиву. Органічно та осмислено поєднують мистецтво, активізм та практичного втілення власних ремесницьких талантів.

Ірина Шостак-Орлова

Створює композиції з віртуозним поєднанням багатьох текстильних технік, вишивка є одним з інструментів. На перший погляд декоративні, насправді її роботи містять політичний коментар. "Якщо порівнювати з відомими полотнами, то у мене в душі зараз "Герніка" Пікасо", — коментує свої роботи, створені під важким враженням від воєнних подій у країні.

Юлія Лазаревська

Створює скульптури та картини. Нашу увагу привернула інсталяція з вишитими пасторальні картинки, які виглядають гранично химерними в такій конфігурації. Стилістично її роботи близькі естетиці примітивного або наївного мистецтва. За сюжетом переважають аж занадто буквально нарочиті пейзажні та фігуративні сюжети, ніби запозичені з лекал, які продаються разом з наборами для вишивання. Химерно, проте самобутньо!

Віктор Гаврилюк

Створює вишиті полотна з нефігурними композиціями, що імітують стилістику традиційного українського орнаменту.

Авторка дякує за допомогу в підготовці матеріалу Анні Морозовій.

Читайте також: В Щербенко Арт Центрі відкривається персональна виставка Яреми Малащука та Романа Хімея.