Місяць тому оголосили лауреатів 93-ї премії Американської кіноакадемії. Церемонія вручення відбулася 25 квітня у Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія. Зібрала найменшу аудиторію за всю історію нагороди - 10,4 млн глядачів."Оскар" за найкращу жіночу роль отримала американка Френсіс Мак-Дорманд. У драмі "Земля кочівників" зіграла вдову Ферн, яка втратила роботу й житло через закриття підприємства. У своєму фургоні подорожує Сполученими Штатами. Перебивається тимчасовими заробітками. Знайомиться зі спільнотою сучасних кочівників, за сюжетом.Стрічка також перемогла в номінаціях "найкращий фільм" і "режисура".За найкращу чоловічу роль відзначили британця Ентоні Гопкінса. У драмі "Батько" втілив лондонського пенсіонера Ентоні, який страждає на деменцію. Має провали в пам'яті. Не розуміє, де реальність, а де галюцинація. Губиться у просторі та не впізнає близьких. Батька навідує донька Анна. Намагається знайти йому доглядальницю, але Ентоні проганяє їх. Одного дня Анна каже, що виходить заміж і переїжджає до іншої країни, за сюжетом.Картину також нагородили за адаптований сценарій. Фільм поцілив у больовий нерв сучасної цивілізаціїПро акторів та їхні премійовані роботи Gazeta.ua розповів кінокритик Олександр Гусєв.Чому головним тріумфатором стала "Земля кочівників"?– Її тріумф можна назвати відповідністю духу часу. Хиткому, сповненому невпевненості і з відчуттям, що крах є початком чогось нового.Фільм поцілив у больовий нерв сучасної цивілізації. Знятий до пандемії, та виявився ще актуальнішим тепер. Показує людей, чий звичний уклад змінився внаслідок несприятливих соціальних та економічних процесів. Втрата дому і постійної роботи для героїв здавалася тимчасовим рішенням. Але призвела до іншого способу життя, що поступово обріс правилами виживання, кодексом взаємодопомоги. Багато хто живе не так, як вчать цінності західного суспільства. І їм це підходить "Земля кочівників" - неймовірно американське кіно. Будинок американця - фургон, який став на колеса, як це було з часів підкорення Заходу і взагалі будь-яких неосвоєних земель. Стрічка показує: є цікаве життя за межами того, що більшість звикли вважати нормою - впорядкованості та стабільності, до якої ми нібито повинні прагнути. Багато хто живе не так, як вчать цінності західного суспільства. І їм це підходить.Чим вразила виконавиця головної ролі?– Френсіс Мак-Дорманд підтвердила свою майстерність у фільмі, який є зразковим змішанням ігрового і документального. Більшість виконавців – непрофесійні актори. Сучасні американські номади втілюють самих себе. Голлівудській зірці вдається вписатися в це оточення. При підготовці до зйомок жила в кемпінгу, спілкувалася з кочівниками, з якими потім взаємодіяла в кадрі. Хоча навіть така своєрідна репетиція другорядна. Основне - талант. Це могло би бути просто документальне кіно. Але не справило б такого враження, як із Мак-Дорманд.Думаю, спілкування з персонажами більше дало їм, ніж акторці. Відчули себе у своїй тарілці, завдяки чому виглядали на екрані органічно. Китаянка Хлої Чжао зуміла точно відобразити американську дійсність Мак-Дорманд - ключова фігура не тільки тому, що виконала центральну роль. Була ініціатором і співпродюсером стрічки. Це приклад, як виконавці з авторитетом, які не мають режисерських амбіцій - виступають двигунами проєктів, повіривши в талант обдарованих постановників.Не меншу роль зіграла режисерка. Китаянка Хлої Чжао зуміла точно відобразити американську дійсність. У цьому нема нічого парадоксального. Стало типовим, коли представники начебто національних меншин створюють твори, які стають еталоном американськості. Можна згадати роботи італійців Френсіса Форда Копполи, Мартіна Скорсезе або Браяна Де Пальми, режисерів ірландського, французького, німецького походження. В історії мистецтва такі приклади завжди були, але в наш час глобалізації стають буденними.Стрічка суто американська чи може бути цікава в інших країнах?– Картина є яскравим взірцем американської культури. Образ кочових різноробів пам'ятний нам із часів романів Джона Стейнбека та інших творів про Велику депресію. При цьому виявилася успішною на кінооглядах по обидва боки Атлантики. Як будь-який видатний твір - відображає універсальну проблематику. Переживання людства через пандемію однакові й у Сполучених Штатах, і в інших куточках планети. Френсіс Мак-Дорманд є очевидною величиною для всіх, хто цікавиться американським кінематографом, який не вичерпується стандартною студійною продукцією Головна героїня уособлює не тільки американську підприємливість, а й душевну стійкість. Вона не опускає рук, коли втрачає все. Не погоджується з обставинами й рухається вперед.Стрічка працює на репрезентацію різних груп. Прибирає момент маргінальності з кочівників як соціальної верстви. Показує їхній спосіб життя як самодостатній і цінний. Чиї переваги можуть бути очевидні для американських громадян, і не лише.Яке місце акторки в сучасному кінематографі?– Френсіс Мак-Дорманд є очевидною величиною для всіх, хто цікавиться американським кінематографом, який не вичерпується стандартною студійною продукцією. Одна з найтитулованіших акторок. Це її третій "Оскар". Попередні отримала за стрічки "Фарґо" братів Коенів 1996-го і "Три білборди за межами Еббінга, Міссурі" Мартіна Макдони 2017-го. Оптика людини з деменцією представлена в жанрових координатах трилера, майже горора Також варто відзначити роботу у фільмах "Просто кров" і "Прочитати та спалити" тих самих Коенів. Можна провести лінію, що об'єднує її знакові проєкти. У них постає образ маленької людини з її маленькими, але насправді універсальними для всіх нас проблемами, переживаннями, страхами, надіями та здатністю їх ствердити. Акторка у своїх ролях звертає увагу на значимість і гідність таких персонажів. Здатність проявляти героїчні риси завдяки вмінню долати перешкоди в повсякденності.Яка найсильніша робота Мак-Дорманд?– Моя улюблена - слідча Мардж Ґандерсон із "Фарґо". Як представник правоохоронної системи начебто за родом служби повинна бачити різні прояви пороку. Проте такої нагоди ніби немає, коли йдеться про тихе, спокійне провінційне життя. Але героїня стикається зі справжнім злом, жахливими злочинами. І хоч розгублена і приголомшена подіями навколо, вона гідно виконує професійний та людський обов'язок. Це відповідає позитивній харизмі виконавиці.
У чому особливість фільму "Батько"?– Показує старше покоління саме з його точки зору. Поставлений за однойменною п'єсою французького режисера і драматурга Флоріана Зеллера твір є гранично суб'єктивним поглядом на людину, яку старечі немочі відсунули на узбіччя соціуму. Герой перебуває в тиші замкнутого світу квартири, який вибудовував протягом життя. І раптом виявляє, що цей світ йому не належить. Герой Гопкінса виявляється на маргінесах суспільства, в ізоляції Оптика людини з деменцією представлена в жанрових координатах трилера, майже горора. Коли ми, як і персонаж, не розуміємо, що відбувається. Це відчуття чудово зображує Ентоні Гопкінс зі своєю природною пластикою вже немолодого чоловіка. При цьому бачимо розгубленість, страх і горе його дочки. Змушена спостерігати за руйнуванням особистості дорогої людини.Чи знаходять автори оптимізм так само, як творці "Землі кочівників"?– Як і персонажі "Землі кочівників", герой Гопкінса виявляється на маргінесах суспільства, в ізоляції, хоча і внаслідок інших обставин. Але через проблематику цьому фільму складніше бути оптимістичним. Бо оповідає про фінал життя, що рано чи пізно чекає на кожного з нас.Однак є життєствердний елемент. У здатності оточення проявити співчуття до героя. Поділяємо почуття його дочки, яка вимушено залишає батька, проте продовжує любити і намагається допомогти. Бачимо турботу і щиру симпатію з боку працівників будинку для літніх людей. Складно очікувати, щоб персонаж за 80 був рушійною силою сюжету. Тим цікавіший "Батько" Кожна людина вмирає на самоті. Але ми здатні виявити співпереживання і милосердя до ближніх. Незалежно від того, чи пов'язані з ними родинними або дружніми узами, чи ні. Можемо полегшити одне одному відхід. Та й існування взагалі на будь-якому етапі життя.Чому відзначили Гопкінса?– Проблема акторів, які досягають поважного віку: найчастіше для них не виявляється пропозицій, крім зовсім третьорядних. Вимушено грають незначні ролі. Складно очікувати, щоб персонаж за 80 був рушійною силою сюжету.Тим цікавіший "Батько". Потрібен був актор масштабу Ентоні Гопкінса, щоб надати належну переконливість образу і дати змогу аудиторії перейнятися особистою трагедією. Незалежно від того, чи робить щось герой, чи просто сидить у своїй кімнаті і слухає музику, чи потрібен він комусь. Нам показують його людську гідність, самотність, біль, бажання комфорту, егоїстичне прагнення утримати близьких людей, щоб вони продовжували навколо нього крутитися.Можна порівняти акторські роботи центральних виконавців "Землі кочівників" та "Батька"?– Гопкінс, як і Мак-Дорманд у "Землі кочівників", органічний і виразний. При цьому без будь-якої афектації. Це могли б взяти на озброєння вітчизняні виконавці.Щоправда, метод британця відрізняється. З одного боку, досяг віку, в якому може реалістично зобразити героя. Водночас зазначає, що не має схожого особистого або сімейного досвіду і не досліджував теми. Йому вдається без додаткових зусиль виглядати природно. Відповідно до сюжету і власних акторських установок, грає не божевільного. А чоловіка, з яким щось відбувається. Який виявляє, що дочка змінює зовнішність, а в квартирі з'являються незнайомці. Переконаний, що жодної хвороби не має, а став жертвою якоїсь змови. Володіє і творчим зарядом, і смаком до вибору проєктів, і просто фізичною бадьорістю, щоб брати участь в якісних фільмах Мистецтво знає за великим рахунком один критерій - переконливість. Не йдеться про неодмінний реалізм - просто в рамках представленого твору ти або віриш тому, що відбувається, або ні. Якими засобами це досягнуто - не те щоб зовсім неважливо. Вітаю залучення в будь-які проєкти представників меншин, зокрема людей з інвалідністю. Але ніяким чином не вважаю за потрібне цього вимагати. Говорити про те, що досвід актора повинен якимось чином відповідати досвіду персонажа - це суперечить усій історії мистецтва. Безсумнівно, є відповідність між проблематикою твору і життєвим досвідом та зацікавленнями автора, але не настільки пряма. І головне, не є обов'язковою. Тим паче не можна це поширювати на акторів.Не всі виконавці у віці Гопкінса зберігають таку активність.– Митці загалом часто після певного віку виходять за межі мистецтва, що може бути по-справжньому цікаве. Із Гопкінсом цього не сталося. Він володіє і творчим зарядом, і смаком до вибору проєктів, і просто фізичною бадьорістю, щоб брати участь в якісних фільмах. Цьогоріч став найстаршим в історії актором, який отримав "Оскар". А буквально торік номінувався за роль у стрічці "Два Папи". Протягом кар'єри Гопкінс переважно грав складних персонажів. Як солідний виконавець став розкриватися у середині творчого шляху Гопкінс має статус одного з найавторитетніших акторів нашого часу і символу Голлівуду. При тому, що сам британець. Це ще одне свідчення того, наскільки пощастило мистецтву і Сполучених Штатів, і Великої Британії. Дві країни високої культури з чудовим кінематографом одне одну підживлюють.Протягом кар'єри Гопкінс переважно грав складних персонажів. Як солідний виконавець став розкриватися у середині творчого шляху. Мало можемо згадати його акторських удач із перших картин. Хоча вже тоді були помітні появи на кшталт фільму "Лев узимку" 1968-го. Але справді відомі ролі почалися в 1990-х. Свідчили не тільки про його вміння вибирати або розвиток таланту, а й про удачу, що багато важить у такому колективному виді мистецтва.Як би охарактеризували амплуа Гопкінса?– Меншою мірою, ніж у Мак-Дорманд, його ролі можна назвати втіленням гідності і благородства маленької людини. Амплуа більше відповідає образу інтелектуала, аристократа з червоточиною. Зокрема, в картині "Батько". Попри те, що фактично є жертвою, ми відчуваємо його майже інфантильний егоїзм, готовність звинувачувати інших у своїх бідах. Це людина, схильна замикатися в комфортних умовах, служінні своєму смаку і своїй високій культурі.Ці риси притаманні й іншим знаковим ролям. Найвідоміша - судового психіатра і вбивці-канібала Ганнібала Лектера у трилері "Мовчання ягнят" 1991-го, за який отримав свій перший із двох "Оскарів". Згодом повернувся до ролі в "Ганнібалі" й "Червоному драконі".Яка роль запам'яталася найбільше?– В екранізації роману Філіпа Рота "Заплямована репутація". У драмі 2003 року Гопкінс зіграв світлошкірого афроамериканця. У цій ролі теж втілював інтелектуала – професора коледжу, який вимушено зрадив свою ідентифікацію. Щоб уникнути дискримінації та вибитися в люди, понад пів століття приховував своє походження. Виявив малодушність, за яку складно засуджувати, і був змушений розплачуватися. Це схоже на "Батька" - історія самотності і розплати, можливо, не за особисті гріхи, а внаслідок людського первородного гріха.
Повний список лауреатів цьогорічного "Оскара":Найкращий фільм – "Земля кочівників"Найкращий режисер – Хлоя Чжао, "Земля кочівників"Найкращий актор – Ентоні Гопкінс, "Батько"Найкращий актор другого плану – Деніел Калуя, "Юда і Чорний месія"Найкраща актриса – Френсіс Макдорманд, "Земля кочівників"Найкраща актриса другого плану – Юн Ю Чжун, "Мінарі"Найкращий повнометражний мультфільм – "Душа"Найкращий короткометражний мультфільм – "Якщо щось трапиться, я люблю вас"Найкраща операторська робота – Ерік Мессершмідт, "Манк"Найкращий адаптований сценарій – Крістофер Гемптон і Флоріан Зеллер, "Батько"Найкращий оригінальний сценарій – Емеральд Феннел, "Перспективна дівчина"Найкращий дизайн костюмів – "Ма Рейні: Мати блюзу"Найкращий повнометражний документальний фільм – "Мій учитель восьминіг"Найкращий короткометражний документальний фільм – "Колетт"Найкращий монтаж – "Звук металу"Найкращий іноземний фільм – "Ще по одній"Найкращі грим та зачіски – "Ма Рейні: Мати блюзу"Найкраща музика – "Душа"Найкраща пісня до фільму – Fight For You, "Юда і чорний Месія"Найкраща робота художника – "Манк"Найкращий ігровий короткометражний фільм – "Двоє далеких незнайомців"Найкращий звук – "Звук металу"Найкращі візуальні ефекти – "Тенет"