В Україні немає кіноіндустрії - кінокритик

В Україні немає великих режисерів.Так вважає кінокритик Антон Філатов. В інтерв'ю Gazeta.ua поділився міркуваннями про номінантів п'ятої Національної кінопремії "Золота Дзиґа". Церемонія нагородження відбудеться 12 червня. Визначать лауреатів у 23 номінаціях.Цього року вперше з'явилася категорія "Найкращий серіал". Є з чого обирати?– Із серіалами взагалі все нормально. У нас мило штампують вже десятиліттями. Люди там гроші заробляють. З Росією співпрацюють, віднедавна почали з Європою.Номінація цікавіша, ніж "Найкращий фільм". У різних жанрах і темах відображає різноманітність нашого життя. На поверхні такі гострі теми, як Донбас. Про це багато зняли, але потужних стрічок - мало. Кількість ще не перейшла в якість "І будуть люди" - родинна сага про Полтавщину на тлі приходу радянської влади, розкуркулення та Голодомору. "Козаки. Абсолютно брехлива історія" – комедія про Запорізьку Січ. "Перші ластівки" - соціальна драма про підліткові гормональні бурі й самогубства. Добре, що цю важливу тему обговорюють нарівні зі стрічкою.Найдостойніший серед номінантів - "Спіймати Кайдаша". Наталка Ворожбит круто модернізувала класичний сюжет Нечуя-Левицького, який зі школи пам'ятаємо.Що думаєте про номінацію "Приз глядацьких симпатій"?– Категорія себе дискредитувала, тому що не показує найкрутіший фільм серед аудиторії. Симпатії відображаються касовими зборами. Комедія "Я, ти, він, вона" 2019-го встановила історичний рекорд за кількістю глядачів у кінотеатрах. Стала подією в масовому вітчизняному кіно. А "Дзиґу" отримали "Крути 1918", що зібрали у прокаті в 10 разів менше. Перемога цього посередньої патріотичної стрічки - невідповідність реальності. Бо ж не була найпопулярнішою прем'єрою року і не отримала такий відгук в аудиторії. Великі питання до того, як взагалі відбувався процес голосування.Які стрічки 2020-го оминули увагою?– "В. Сильвестров" режисера Сергія Буковського. У документальному форматі показує тонкі ситуації і матерії. Щоб це зняти, потрібно було провести величезне дослідження. Увійти в довіру до героя картини, композитора Валентина Сильвестрова. Створити умови, в яких він би поводився перед камерою природно. Провести з ним період життя - ходити на репетиції, перебувати у нього вдома, записувати інтерв'ю. Фільм складається з дуже особистих моментів, чесно перенесених на екран. Одна картина не може зрушити індустрію. Щось змінюється, коли це багато картин протягом багатьох років Прикро, що таке потужне і непросте кіно отримує тільки номінацію на "Найкращий звук". Та й сама фігура Сильвестрова заслуговує на більшу увагу. Один із недооцінених героїв сучасної України.Наскільки сильна номінація "Найкращий документальний фільм"?– "Зарваниця" про паломництво до святині в Теребовлянському районі на Тернопільщині та "Земля блакитна, ніби апельсин" про родину із прифронтового містечка Красногорівка Донецької області - цікаві роботи. Креативні, по-своєму сміливі, порушують гострі питання.А ось "Юкі" - це така добротна телепередача. Героїчна історія про українських емігрантів, які досягли високих результатів у спорті. Кінопремія все ж передбачає складніші теми й художні рішення, несподівані знахідки.Українська документалістика зараз цікавіша, ніж ігрове кіно?– Її більше почало з'являтися, тому що дешевше робити. На поверхні такі гострі теми, як Донбас. Про це багато зняли, але потужних стрічок - мало. Кількість ще не перейшла в якість. Ситуація не нормалізується. Цього року "Дзиґа" помітно слабша, ніж у попередні. Наступна буде гірше А розмаїття ще менше, ніж в ігровому кіно. Не зустрічав, наприклад, розслідування про наше політичне життя. Хоча там вистачає таких персонажів, що офігієш. Не було серйозних фільмів про промислове забруднення. Хіба що спеціальні репортажі на рівні окремого телеканалу. Попри те, що від цього страждає величезна кількість людей. І таких проблем багато, які треба висвітлювати на екрані й потім якось вирішувати.На категорію "Найкращий повнометражній анімаційній фільм" не набралося номінантів. У довгому списку була представлена одна робота - "Віктор Робот" режисера Анатолія Лавренішина.– З анімацією у нас усе погано. А коли було добре? Пару студій на всю країну, які можуть зняти повнометражний мультфільм. І це роки роботи. Не можуть потягнути паралельно кілька проєктів, аби щороку набиралась якась кількість прем'єр. Потужностей бракує."Віктор Робот" студії "Червоний собака" - хороша стрічка. Видно, що хотіли зробити ще складнішою і цікавішою, але був обмежений ресурс. Потрапила тільки в номінацію "Найкраща пісня"."Мавка. Лісова пісня" може зрушити індустрію в разі успіху?– Одна картина не може зрушити індустрію. Щось змінюється, коли це багато картин протягом багатьох років."Мавка" буде на тому ж рівні, що й "Викрадена принцеса". Та ж студія Animagrad, ті ж автори. Питання не у премії, а в тому, що нагороджувати нема чого Взагалі у нас багато невдалих фільмів, але вже є якийсь прогрес. Десять років тому виходила одна-дві вітчизняні прем'єри на рік, у дуже обмежений прокат. Відтоді кількість збільшувалася до 2018-го. Потім почала покращуватися якість. Маємо регулярний щорічний обсяг стрічок, які постійно циркулюють у широкому прокаті.Кіноіндустрії у нас немає, але є якийсь кіносвіт. Існує тільки на фінансуванні з державного бюджету. Якщо припиниться - зупиниться весь кінопроцес.Як позначився на кіно пандемічній рік?– Кінотеатри зупинилися. Хто зміг - переніс свої прем'єри в онлайн, хто ні - відклав на майбутнє. Виробництво фільмів також загальмувало. Щойно щось почало формуватися, стався удар через пандемію. А ще накладається несприятлива ситуація, яка складається навколо Держкіно. Там плутанина, яка не сприяє тому, щоб знімалося більше стрічок і вони ставали якіснішими.Що очікуєте далі?– Ситуація не нормалізується. Цього року "Дзиґа" помітно слабша, ніж у попередні. Наступна буде гірше. Адже виходитимуть стрічки, створені під час пандемії. А знімалося ще менше і ще одноманітніше.Як оцінюєте саму "Золоту Дзиґу"?– Премія - це сервіс. Дає зорієнтуватися, яке українське кіно варто дивитися, а яке - ні. Є найбільш об'єктивним відображенням нашого кінопроцесу. Фільми відбираються плюс-мінус адекватно. Якщо ж відзначають нецікаві стрічки, то значить, що не було нічого кращого. Тоді питання не у премії, а в тому, що нагороджувати нема чого.Хто з українських режисерів може претендувати на звання "великий"?– Формулювання "великий" - це як "геній". Його не можна часто використовувати, бо тоді втрачає сенс. Серед усіх тих, хто номінувався і отримував "Золоту Дзиґу" - немає великих. Ані режисерів, ані фільмів. Щодо українських кінематографістів починають завищувати формулювання й робити незаслужені компліменти Нерідко зустрічаю подібні висловлювання про Михайла Іллєнка або Романа Балаяна. Але як у такому разі називати Спілберга, Нолана, Тарантіно чи Скорсезе? Які багато зробили, щоб мати таке визнання. Чи просто хай сидять поруч тихенько в куточку?Стало напружувати, коли щодо українських кінематографістів починають завищувати формулювання й робити незаслужені компліменти. Вони режисери, виконують свою роботу - крапка. Якби були великими, то обов'язково в їхній фільмографії був би один або бажано кілька фільмів, які стали грандіозною подією, які пам'ятають, які важливі для величезної аудиторії.Ось Леонід Биков зняв "У бій ідуть лише старики" - можливо, в пориві сентиментальності його можна назвати великим. Або Сергія Параджанова - у колі кіношників і кіноманів. Але це все на рівні радянського кіно. Якщо вийдемо за межі й подивимося ширше, то в масштабі Європи так оцінювати вже складно.Лідерами за кількістю номінацій на "Золоту Дзиґу 2021" стали "Погані дороги" - 15, "Атлантида" - 11, "Толока" - 9, "Земля блакитна, ніби апельсин" - 4, "Черкаси" - 4. Загалом на участь у премії подали 86 повнометражних і короткометражних стрічок, з яких до довгого списку увійшла 81 робота.