Костянтин Єлісєєв. Північний потік 2 або мовчати не можна

У кращих традиціях дій на випередження розгортається інформатака, яка мала б зневірити Київ і змусити Україну прийняти Північний потік 2 як даність.

Під килим ховаються виміри безпеки і свідомо акцентується увага на економічній суті проєкту.

Така собі російська мантра, що тепер ретранслюється спільно Вашингтоном і Берліном.

Нічого доброго Україні це не віщує, суцільні виклики.

Про що йдеться?.

1- Для Кремля й Путіна особисто запуск ПП2 це не лише справа честі, а й іміджевий проєкт.

Якби треба було ще кілька мільярдів закопати в його реалізацію — закопали б.

Тому справа не в грошах чи економічній вигоді, яку може прокачати Газпром через цей газогін.

Справа в меті Кремля продемонструвати слабкість Заходу і його неможливість протистояти Росії.

Після того, як запуск ПП2 буде погоджено, російський режим отримає бажану сатисфакцію (і бонус перед парламентськими виборами у вересні).

На цьому фоні формули гарантій Заходу — як фіговий листок.

2- Т.

енергетичні гарантії, що за даними ЗМІ пропонують Україні, не варті паперу, на якому написані.

Серйозно вірити в те, що загроза санкцій проти РФ на випадок її спроби енергетично натиснути на Україну зупинить Кремль, може лише наївний.

Далеко за прикладами ходити не треба і згадати хоча б той же Будапештський меморандум.

Слід звернути увагу й на перші паростки російської пропаганди.

Кремлівські стратеги вже вигадали відповідь і цілком резонно запитують: якщо ПП2 називається зброєю в руках РФ проти України та ЄС, то чому зброєю не може називатися і ГТС України проти РФ? Протиборство не зупиниться й після запуску ПП2.

3- ПП2 примножить розбіжності в ЄС по лінії нові-старі держави-члени.

Спокійно прийняти перспективу російських кораблів і підводних човнів, які будуть боронити ПП2 від вигаданих загроз, країнам Балтії не вдасться.

Як і змиритися з ризиками своїй енергетичній безпеці не вдасться Польщі, куди разом з Україною заїжджає спецрадник держдепа США Шолле.

Для російської ж сторони з її натренованими м’язами гібридних воєн, ці розбіжності як різдвяний подарунок.

ПП2 ідеально підходить на роль «яблука розбрату».

І в ЄС, і в НАТО.

4- Запуск ПП2 ознаменує завершення активної фази протистояння російській агресії з боку Заходу.

Це можна називати як завгодно — від холодного миру до умиротворення, однак суть не змінюється.

Між захистом України і співпрацею з РФ Захід таким чином обере Росію, що матиме наслідки і для файлу боротьби України за відновлення територіальної цілісності.

Хто сказав, що реалізація ПП2 допоможе мирному врегулюванню на Донбасі, деокупації Криму, змінам у поведінці Кремля? Саме навпаки.

5- ПП2 зафіксує кінець принципу «нічого про Україну без України».

Київ і без того по суті було усунуто від обговорення проєкту, «сприяли» чому недолугі випади з Банкової в бік Берліна та Вашингтону.

Увагу привернули, довіри не додали, проблеми примножили.

6- Після запуску ПП2 ніякі санкції проти РФ не матимуть значення, окрім символічного.

Як би не намагалися потім переключити увагу на економіку, з першим кубометром газу через ПП2 Кремль запустить пропагандистську атаку про слабкість, безпорадність і меркантильність Заходу, для якого «цінності не цінності», коли йдеться про гроші.

А для України завершення ПП2 означатиме втрату ефективної гарантії від нових військових авантюр Кремля.

Із санкціями чи без.

Будемо сподіватися, що президент Зеленський обере шлях боротися, а не мовчати.

Теза про попередників не спрацює.

Фактично 60% газогону, за наявними даними, побудовано саме за останні 2 роки, а ось за попередників цей процес нещадно гальмувався санкціями.

Зберігалася єдність проукраїнської міжнародної коаліції, яка нині тане на очах.

Як настанова: нічого не вирішено, поки не добудовано останню 12 метрову секцію ПП2.

Ніякий газ не піде «трубою Путіна», допоки її не сертифіковано.

Нічого не погоджено, допоки Київ через активну й дієву, а не піар-дипломатію, буде боротися, залучаючи на свій бік коаліцію однодумців.

Не мовчить.